Ось так виглядає розподільчий центр на ДВРЗ у Києві, куди доставляють людей із ТЦК
"Це не колонія, а розподільчий центр, куди привозять людей перед відправкою на службу. Тут агітують вступати до бригад, а чоловіки тижнями перебувають без зв’язку — рідні не знають, де вони», – пише журналіст.
🥴В тему про розподільчий пункт (2 останні фото+відео): для порівняння, це умови для рос. полонених, яким не вистачає тільки «салатика вкусненького, домашнего».
У таборах є, серед іншого, ліжка з особистим простором і магазинчики, в яких можна щось купити за гроші, які заробив на роботах.

❗️Підтверджено наявність російського громадянства в деяких осіб — підготовлено відповідні рішення щодо них. Указ підписав-Зеленський.
❗️Труханов, Полунін, Царьов без громадянства.
❗️Труханов більше не мер Одеси. У зв'язку з позбавленням його громадянства України, повноваження мера припиняються автоматично
Президент доручив головнокомандувачу Сирському розглянути питання про створення Одеської міської військової адміністрації, яка керуватиме містом замість мера Труханова.
⚡️Труханов фактично підтвердив, що його позбавили громадянства. Він заявив, що оскаржуватиме рішення, оскільки "це всі фейки".

#Постаті

БАЙКАР І ДЯДЬКО ВІДОМОГО КОМПОЗИТОРА

27 січня 1790 року в містечку Городище Київського воєводства Речі Посполитої (нині районний центр Черкаської області) народився видатний український писменник та перекладач, один із батьків-засновників української літератури Петро Петрович Гулак-Артемовський. Найчастіше з прізвищем Гулак-Артемовський пов'язують автора першої української опери «Запорожець за Дунаєм» - Семена Гулака-Артемовського, але той був племінником байкаря.

Походить рід із козацько-старшинської родини часів гетьмана Петра Дорошенка, яка згодом отримала дворянство.

В історію вітчизняного красного письменства Петро Гулак-Артемовський увійшов як другий. поет після Івана Котляревського. Він збагатив українську літературу новими жанрами - байками та баладами, також перекладав українською мовою псалми.

Петро Гулак-Артемовський помер у Харкові 13 жовтня 1865-го на 76-му році життя. Він похований на Івано-Усікновенському цвинтарі, але в 1970-х, за радянської влади, кладовище знищили, на його місці облаштували Молодіжний парк. Могила П. П. Гулака-Артемовського одна з небагатьох, що збереглася.

З відривного календаря "Український народний календар" за 13 жовтня.
-----------

БУЛО І БУДЕ
(Відповідь на коментар С. Терпеливець до вірша «ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ»)

В нас буде день не з криком, а й теплом,
Де діти знову бігатимуть в полі,
Де кожен дім наповниться добром,
А не тривогою, що б’є по волі.

І буде мова, як весняний спів,
І буде пісня, як молитва щира,
Бо ми – народ, що в бурях не зотлів,
Зберіг минуле наше, пам’ять й віру.

І буде світло, хоч були́ в пітьмі́,
Бо не згорить ніко́ли те, що в серці,
І буде мрія, так як буть весні,
Все буде чисте, мов вода в джерельці.

І буде слово, не зламать його,
Що не зламалось, хоч його глушили,
Пристали ми до берега свого́,
Не зрушили навіть коли нас били.

Бо ми – народ, що вміє берегти
Не тільки хліб, а й душу і надію,
І навіть в морі сліз і темноти
Ми не втопили віру нашу й мрію.

І буде сад, який посадим ми,
Крізь згарища ще проростуть в нім квіти,
І буде сміх, народжений дітьми́,
Й щасливими зростати будуть діти.

І буде хліб не з болю, а й з труда,
Що не зламався, хоч земля стогнала,
І буде МИР, і нас мине біда.
Ми молим, аби днина та настала.

Бо ми, як вітер, що немає меж,
Як пісня, що не вміє бути в клітці,
Ми ті, хто вірить навіть серед веж,
Ми – волелюбний нарід, українці.

11.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049441

ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ

Та ми – не тінь, ми – голос поколінь,
Що крізь пожежі й попіл не зламались,
Ми ті – хто береже в серцях наш дзвін,
Які потвор у бурю не злякались.

Ми ті – хто вишиває кожен шрам,
На полотні – моли́тви і надії,
Хай світ здригнеться – мовим: «Не віддам
Ні мови, ні Вкраїни, ані мрії!»

Бо кожна рана, то не просто біль,
Це – пам’ять, що палає й не зникає,
І кожен крок, як виклик, як обстріл,
Та дух наш і в війну не помирає.

Ми – не мовчання, ми – вогонь в словах,
Що крізь століття палахтить і кличе,
Ми в кожній ніші, в кожних двох рядках,
Де мати плаче і волосся смиче.

Ми в кожній хмарі, що над степом йде,
В сльозі, що падає на чорноземи,
Нас не зламати, хоч вражина б’є,
Ми, як коріння, що тримає землю.

І хоч потвора нищить наші сни,
Ми збережем і пам’ять і свободу,
Бо в нас любов сильніша від війни́,
І віра є, мов джерело народу.

10.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049323