⚡️ США тиснуть на Грецію, щоб вона передала Україні свої системи ППО Patriot, – грецьке видання Kathimerini.

Йдеться про системи, що були направлені в бік Саудівської Аравії. Причина – США скорочують свої витрати і хочуть, щоб Україну більше фінансували європейські країни.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#поезія

Вчора літо... нині осінь...
Завтра сніг вже полетить.
Білочка грибочки носить:
– Де ж би всіх їх посушить?

Розкладає сироїжки
На пеньочки лісові.
У дуплі уже горішки,
Шишечки ще на сосні.

Жолудів цілу торбинку
Назбирала з білченям,
Заглядала під ялинку:
– Ох, грибочків скільки там!

І здорові, і міцненькі
Чарівні боровики.
А які ж вони смачненькі! –
Це підтвердять їжаки.

Незабаром завітає
Чарівниченька зима.
Гриби білка повиймає,
Бо ж збирала недарма.

Оксана Козак

Впродовж доби окупанти завдали 628 ударів по 14 населених пунктах Запорізької області.
▪️Війська рф здійснили 10 авіаційних ударів по Кам’янському, Гуляйполю, Малій Токмачці, Темирівці та Ольгівському.
▪️373 БпЛА різної модифікації атакували Запоріжжя, Лобкове, Степове, Кам’янське, Гуляйполе, Щербаки, Новоданилівку, Малу Токмачку, Високе, Чарівне та Новодарівку.
▪️8 обстрілів із РСЗВ накрили Лобкове, Гуляйполе, Щербаки, Новодарівку та Новоандріївку.
▪️237 артобстрілів завдано по території Лобкового, Кам’янського, Степового, Гуляйполя, Щербаків, Новоданилівки, Малої Токмачки, Чарівного та Новодарівки.
Надійшло 34 повідомлення про пошкодження квартир, приватних будинків, нежитлових приміщень, об’єктів інфраструктури, в тому числі критичної, та автомобілів.

КИЇВ ІСТОРИЧНИЙ. Трамвай на Лук'янівській площі.
1974 рік.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

Мовчазна поїздка

Це мала бути звичайна поїздка трасою Р-32: асфальт рівний, небо похмуре, і кілометри повзли, як черга в паспортному столі. Водій — Микола — був чоловік небагатослівний, не те щоб сумний, просто... економний на букви. Говорив рідко, тільки коли сильно припече: наприклад, коли суп проливався в багажнику або коли кіт засинав на капоті.

Але того дня навіть йому стало нудно. Радіо дратувало — там уже втретє грали пісню, в якій співачка десять разів підряд питала "де ти є?". Микола подумав:
«Я на трасі, а ти явно не тут. І вистачить кричати».

Отже, на узбіччі стояв чоловік із рюкзаком — типова картина. Микола пригальмував. Пасажир мовчки кивнув, відчинив двері, сів. Жодного "дякую", "добрий день", "не хвилюйтесь, я не маніяк". Просто — сів. І сидить.

Минуло хвилин десять.

Микола крадькома зиркнув на нього:
«Може він журналіст? Ні, занадто спокійний. Може вчитель історії? Хоча... не схоже, бо без шарфа і не пахне крейдою».

Пасажир, у свою чергу, думав:
«Водій якийсь мовчазний. А раптом не любить, коли йому щось говорять? Може, він взагалі глухий і їздить по відчуттю? Хоча... чого тоді ввімкнене радіо?»

Так і їхали. В кожного — своя версія реальності.
Микола думав, як почати розмову:
«Спитати, куди їде? Та він же вже сказав “до повороту на Млинівці”. Може, спитати, чи в нього є собака? А якщо немає, а тема болюча? Чи краще про погоду… хоча, це ще гірше, ніж про собак».

А пасажир тим часом міркував:
«Чи не сказати: “У вас зліва дзеркало трохи під кутом, може підкрутити?”... Ні, подумає, що я зануда. А може, сказати, що дорога рівна? Але це банально. Та й у нього обличчя як у людини, яка одразу роздратується від слова “дорога”.»

Тим часом пролетіло ще тридцять кілометрів. Тиша в салоні була настільки густа, що навігатор якось сам себе вимкнув від незручності.

І тут на узбіччі стояв ще один пасажир. Микола подумав: “Може хоч цей заговорить”. І зупинився.

Новий пасажир сів, кивнув — і… мовчить. Навіть очі не підняв, просто втупився у вікно.
Інтроверт. Абсолютний. Увесь в собі. Можливо, навіть орендує внутрішню кімнату у своїй душі.

І знову — мовчання.

Тепер у машині було троє людей, троє історій, троє світів. І жоден з них не озвучився. Один думав, як не здатися грубим, другий — як не здатися нав’язливим, третій — взагалі не мав бажання здаватись. Нікому.

Доїхали. Без жодного слова. Лише прощальне синхронне кивання трьох голів, ніби тріо сов.

Микола повернув на заправку, вийшов, налив собі кави і, сьорбаючи, подумав:
«Знаєш що, Миколо? Ти міг би зараз слухати історії, сміятись або сперечатись про погоду… А замість цього — концерт тиші. Але може, воно й на краще. Бо ще не вистачало, щоб перший пасажир виявився репером, а другий — тещиним адвокатом».

І з полегшенням видихнув. Бо тиша — теж звук. Просто тихий. І не завжди найгірший.</em>

#архів
У 1920-х увійшов у моду ручний розпис колін фарбою. Нижче наведені рядки зі статті газети «The Des Moines Register», від 2 серпня 1925 року:

📌
«Що може бути більш привабливим для ока, ніж розписані вручну коліна? Відповідь, звичайно ж, два розписані вручну коліна. І відтепер світ може очікувати, що на ямочках колін Флаперії можна буде побачити намальоване серце, що кровоточить, або будь-який інший малюнок на власний вибір» …

… «Це дивна і красива мода, - заявила пані Маурер, - представник комісії з Чигако. Малюнки на колінах, намальовані вручну, інтригують. Деякі малюнки прості, деякі складні. Деякі дівчата віддають перевагу квітці або групі квіток дивовижних кольорів. Іншим подобається портрет або невеликий пейзаж».

🤩 Ця мода зникла разом з Великою депресією, але повернулася в 1960-х роках. Згідно зі статтею 1966 року в газеті «Фредерік Ньюз Пос», одна жінка розмальовувала коліна так часто, що могла
«нафарбувати їх швидше, ніж нанести макіяж».

Чоловіки, опитані в тій же статті, говорили: «Мені подобається бачити чисту шкіру» або «Я вважаю, що це досить смішно».

🎨 Деякі жінки розмальовували коліна відповідно до свого вбрання чи пори року, наприклад, червоним і зеленим на Різдво або помаранчевим і чорним на Геловін.

Дехто також розмальовував коліна гаслами чи повідомленнями, наприклад, "Голосуй за жінок" або "Я люблю тебе".

✨А деякі жінки використовували трафарети або шаблони для створення більш складних малюнків на колінах, таких як зірки, серця або тварини.