Цікава історія: як українці харчі на зиму заготовляли
У XIX ст. мололи на борошно жито, пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку, просо, овес тощо.
З цього ж зерна, окрім житнього, робили й крупи.
Крупи та борошно були основними й надійними харчовими заготовками.
Овочі, фрукти та ягоди солили (квасили) й сушили.
Це давало змогу тривалий час зберігати продукти і вживати їх потім у сирому або вареному вигляді.
З березового й кленового соку робили квас.
Сало засолювали разом зі шкурою, лише обсмаливши щетину, а у деяких західних районах його ще й вудили. Засолювали на запас також і уздір (нутряний жир).
З уздору та кишкового жиру виготовляли смалець, який цінувався дуже високо.
Його зберігали у глечиках окремо, ним же заливали для тривалішого зберігання ковбаси.
Шкварки, що лишалися після відтоплення смальцю, теж ішли в їжу.
Рідко з м’яса робили запаси солонини.
Зберігали й овечий жир – лой, який мав цілющі властивості.
Рибу солили в діжках.
Витриману в розсолі зо дві доби в’ялили на сонці. Чищену і короновану (розрізану по спинці й розплескану) рибу солили й сушили в негарячій печі.
Сушену (опікану) рибу переважно споживали взимку під час посту в юшках, кулешах, із картоплею.
Олію виготовляли у спеціальних олійницях з конопляного, рідше лляного, макового насіння, а з початку XX ст. – із соняшникового. Макуху, що залишалася, зберігали не лише для відгодівлі худоби, а й для власного споживання.
На запас для пісних днів збирали сир, у Карпатах – ще й овечу бринзу. Сметану переробляли на масло, здебільшого на продаж.
Молоко заквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи в холодних місцях (льох, стебка).
Автор – Дмитро Пучко
ДЖЕРЕЛО: LOVEUKRAINE
Цікава історія: як українці харчі на зиму заготовляли
У XIX ст. мололи на борошно жито, пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку, просо, овес тощо.
З цього ж зерна, окрім житнього, робили й крупи.
Крупи та борошно були основними й надійними харчовими заготовками.
Овочі, фрукти та ягоди солили (квасили) й сушили.
Це давало змогу тривалий час зберігати продукти і вживати їх потім у сирому або вареному вигляді.
З березового й кленового соку робили квас.
Сало засолювали разом зі шкурою, лише обсмаливши щетину, а у деяких західних районах його ще й вудили. Засолювали на запас також і уздір (нутряний жир).
З уздору та кишкового жиру виготовляли смалець, який цінувався дуже високо.
Його зберігали у глечиках окремо, ним же заливали для тривалішого зберігання ковбаси.
Шкварки, що лишалися після відтоплення смальцю, теж ішли в їжу.
Рідко з м’яса робили запаси солонини.
Зберігали й овечий жир – лой, який мав цілющі властивості.
Рибу солили в діжках.
Витриману в розсолі зо дві доби в’ялили на сонці. Чищену і короновану (розрізану по спинці й розплескану) рибу солили й сушили в негарячій печі.
Сушену (опікану) рибу переважно споживали взимку під час посту в юшках, кулешах, із картоплею.
Олію виготовляли у спеціальних олійницях з конопляного, рідше лляного, макового насіння, а з початку XX ст. – із соняшникового. Макуху, що залишалася, зберігали не лише для відгодівлі худоби, а й для власного споживання.
На запас для пісних днів збирали сир, у Карпатах – ще й овечу бринзу. Сметану переробляли на масло, здебільшого на продаж.
Молоко заквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи в холодних місцях (льох, стебка).
Автор – Дмитро Пучко
ДЖЕРЕЛО: LOVEUKRAINE
Українська
English
