#поезія
ВИДИХНИ
каже голос у вухо: видихни. чую: вибухи.
я свій слух наче ногу вивихнув. знову вибухи.
пес війни прагнув здохнути та не виздихав
сльози з кров’ю змішалися і не висохли.
що ти скажеш мені мій великий скорботний Києве?
хто любитиме сокровенно тебе, той не виживе.
хто дитячими скриками дзвони церковні витіснив?
хто журбу розтягнув від Дніпра широкого до Десни?
йшла весна запашна. закосичена і спустошена.
та не встигла бідна дійти від солом‘янки до святошина.
йшла весна запашна. закосичена і розчавлена.
не шукайте вишневого цвіту тепер під завалами.
буде плакати місто подолами, дарницями, оболонями.
затулятиме очі свої церквами високими як долонями.
протягніть мені руку мамо моя. розрадьте тишею.
каже голос у вухо: вибухи. чую: вижили.
Ігор Астапенко
ВИДИХНИ
каже голос у вухо: видихни. чую: вибухи.
я свій слух наче ногу вивихнув. знову вибухи.
пес війни прагнув здохнути та не виздихав
сльози з кров’ю змішалися і не висохли.
що ти скажеш мені мій великий скорботний Києве?
хто любитиме сокровенно тебе, той не виживе.
хто дитячими скриками дзвони церковні витіснив?
хто журбу розтягнув від Дніпра широкого до Десни?
йшла весна запашна. закосичена і спустошена.
та не встигла бідна дійти від солом‘янки до святошина.
йшла весна запашна. закосичена і розчавлена.
не шукайте вишневого цвіту тепер під завалами.
буде плакати місто подолами, дарницями, оболонями.
затулятиме очі свої церквами високими як долонями.
протягніть мені руку мамо моя. розрадьте тишею.
каже голос у вухо: вибухи. чую: вижили.
Ігор Астапенко
#поезія
ВИДИХНИ
каже голос у вухо: видихни. чую: вибухи.
я свій слух наче ногу вивихнув. знову вибухи.
пес війни прагнув здохнути та не виздихав
сльози з кров’ю змішалися і не висохли.
що ти скажеш мені мій великий скорботний Києве?
хто любитиме сокровенно тебе, той не виживе.
хто дитячими скриками дзвони церковні витіснив?
хто журбу розтягнув від Дніпра широкого до Десни?
йшла весна запашна. закосичена і спустошена.
та не встигла бідна дійти від солом‘янки до святошина.
йшла весна запашна. закосичена і розчавлена.
не шукайте вишневого цвіту тепер під завалами.
буде плакати місто подолами, дарницями, оболонями.
затулятиме очі свої церквами високими як долонями.
протягніть мені руку мамо моя. розрадьте тишею.
каже голос у вухо: вибухи. чую: вижили.
Ігор Астапенко

136переглядів