42переглядів
Каталог
Знаходьте цікавих людей, створюйте нові зв’язки та залучайте нових друзів
-
-
Минулого тижня відбувся чемпіонат України з біатлону серед ДЮСШ та СДЮШОР
В одиночній змішаній естафеті серед старших та середніх групп в складі СДЮШОР «Схід» (Київ) на першому етапі та 3 етапах бігла вихованка відділення лижних гонок ДЮСШ управління освіти і науки БМР Лариса Кондрашова (тренер ЗТУ Микола Кузьмук та ЗТУ Роман Кузькук). В підсумку команда стала чемпіоном України!
#Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysportМинулого тижня відбувся чемпіонат України з біатлону серед ДЮСШ та СДЮШОР В одиночній змішаній естафеті серед старших та середніх групп в складі СДЮШОР «Схід» (Київ) на першому етапі та 3 етапах бігла вихованка відділення лижних гонок ДЮСШ управління освіти і науки БМР Лариса Кондрашова (тренер ЗТУ Микола Кузьмук та ЗТУ Роман Кузькук). В підсумку команда стала чемпіоном України! #Броварська_міська_рада #ДЮСШ_управління_освіти_і_науки_БМР #Управління_освіти_і_науки_БМР #Броварська_громaда #Brovarysport #Бровари @brovarysport107переглядів -
Ліс пам’яті
У тому світі пам’ять була тяжкою. Її носили, як каміння в кишенях, як невидимі наплічники з мокрого піску. Але технології навчилися рятувати від болю: спогади можна було вирізати й посадити. Люди приходили до спеціальних садівників, які зчитували образи, очищали їх і закладали в землю, де вони проростали деревами. Кожне дерево — це одна пам’ять. І що сильніша емоція — то вища крона, глибші корені.
Лука жив сам, на окраїні міста, у будинку, де вітер знав кожну шпарину. Він не позбувався своїх спогадів, хоча його друзі давно це зробили. "Люди стають легшими", — казали вони. Але Лука знав: пам’ять — не лише тягар, а й компас.
Одного ранку він ішов уздовж пагорба і побачив стежку, якої раніше не було. Вона вела вглиб лісу, де дерева росли надто щільно, а повітря пахло мохом і… сльозами? Лука ступив під зелений купол, і щось дивне відбулося: йому почало здаватися, що він знає ці дерева.
Одне дерево тремтіло, хоча не було вітру. Він торкнувся кори — і побачив жінку, яка прощалася з сином на вокзалі. Це була чужа пам’ять. Далі — ще одне дерево: чоловік, який відпускає руку коханої в лікарняному коридорі. Далі — дівчина, яка ховає листа в пляшці і кидає в річку. Лука ішов усе глибше.
Це був дикий ліс пам’яті. Забутий, залишений, без міток і догляду. Сюди не приходили. Люди позбувалися своїх спогадів — і більше ніколи не повертались. А дерева росли, чекали.
Раптом він побачив щось незвичне: сухе дерево серед повного цвіту. Він доторкнувся — і побачив себе. Хлопчик у синій куртці, що кричить мамі: "Я тебе ненавиджу!" — а потім тиша. Порожній дім. Самотній стіл. Це була його пам’ять. Але він ніколи її не садив.
— Хтось посадив її за мене… — подумав Лука.
Він провів у лісі кілька днів. Почав повертати те, що було забуте. Сидів під деревами й слухав, як вони шумлять зітханнями, обіцянками, болями. Він не хотів втекти. Він хотів зібрати ліс назад у себе.
Коли Лука вийшов із хащі, його погляд змінився. Він ніс у собі не лише спогади — він ніс частину лісу. І тепер знав, що буде садити нові дерева не щоб забути — а щоб пам’ятати правильно.
Ліс пам’яті У тому світі пам’ять була тяжкою. Її носили, як каміння в кишенях, як невидимі наплічники з мокрого піску. Але технології навчилися рятувати від болю: спогади можна було вирізати й посадити. Люди приходили до спеціальних садівників, які зчитували образи, очищали їх і закладали в землю, де вони проростали деревами. Кожне дерево — це одна пам’ять. І що сильніша емоція — то вища крона, глибші корені. Лука жив сам, на окраїні міста, у будинку, де вітер знав кожну шпарину. Він не позбувався своїх спогадів, хоча його друзі давно це зробили. "Люди стають легшими", — казали вони. Але Лука знав: пам’ять — не лише тягар, а й компас. Одного ранку він ішов уздовж пагорба і побачив стежку, якої раніше не було. Вона вела вглиб лісу, де дерева росли надто щільно, а повітря пахло мохом і… сльозами? Лука ступив під зелений купол, і щось дивне відбулося: йому почало здаватися, що він знає ці дерева. Одне дерево тремтіло, хоча не було вітру. Він торкнувся кори — і побачив жінку, яка прощалася з сином на вокзалі. Це була чужа пам’ять. Далі — ще одне дерево: чоловік, який відпускає руку коханої в лікарняному коридорі. Далі — дівчина, яка ховає листа в пляшці і кидає в річку. Лука ішов усе глибше. Це був дикий ліс пам’яті. Забутий, залишений, без міток і догляду. Сюди не приходили. Люди позбувалися своїх спогадів — і більше ніколи не повертались. А дерева росли, чекали. Раптом він побачив щось незвичне: сухе дерево серед повного цвіту. Він доторкнувся — і побачив себе. Хлопчик у синій куртці, що кричить мамі: "Я тебе ненавиджу!" — а потім тиша. Порожній дім. Самотній стіл. Це була його пам’ять. Але він ніколи її не садив. — Хтось посадив її за мене… — подумав Лука. Він провів у лісі кілька днів. Почав повертати те, що було забуте. Сидів під деревами й слухав, як вони шумлять зітханнями, обіцянками, болями. Він не хотів втекти. Він хотів зібрати ліс назад у себе. Коли Лука вийшов із хащі, його погляд змінився. Він ніс у собі не лише спогади — він ніс частину лісу. І тепер знав, що буде садити нові дерева не щоб забути — а щоб пам’ятати правильно.1коментарів 426переглядів -
#поезія
я нікого не втратила. поки. мені пощастило.
і пишу я це з міста, яке ми вважаємо тилом.
і хоча це поняття в війну нечітке і розмите -
бо ракети літають так само у небі, як вітер.
хтось вважає, війна додає нашій нації сили.
але знаю, цей досвід для нації ми не просили.
я не знаю коли я помру, бо смерть і далеко, і близько.
тому будь-який з віршів моїх - потенційна предсмертна записка.
Дар'я Лісіч#поезія я нікого не втратила. поки. мені пощастило. і пишу я це з міста, яке ми вважаємо тилом. і хоча це поняття в війну нечітке і розмите - бо ракети літають так само у небі, як вітер. хтось вважає, війна додає нашій нації сили. але знаю, цей досвід для нації ми не просили. я не знаю коли я помру, бо смерть і далеко, і близько. тому будь-який з віршів моїх - потенційна предсмертна записка. Дар'я Лісіч90переглядів -
НАновини: «Моя книга про борщ»: Ізраїльтянин, журналіст, письменник та нащадок цадика написав та видав книгу про український борщ — рекомендуємо - Важливо ⁉️ - 👉пошир серед друзів❗
https://nikk.agency/uk/moya-kniga-pro/
«Борщ — це не просто їжа, це символ традицій, стійкості та сімейного тепла». – Так описує свій твір Ігор Кулаков ізраїльський письменник, журналіст і нащадок цадика.
Його книга «Моя книга про борщ» — це глибоке занурення в історію, рецепти та культурне значення найвідомішої страви України.
Книжка доступна англійською та українською мовамих, вже викликала інтерес серед любителів кулінарії та української культури, які проживають в Ізраїлі та за його межами.
Основні теми книги:
Історія борщу. Шлях від давніх часів до наших днів.
Рецепти. Більше 50 варіацій, включаючи традиційні, вегетаріанські, кошерні та фьюжн.
Культурне значення. Борщ як символ сімейних традицій та стійкості.
Поради від шеф-кухарів. Практичні рекомендації для створення ідеальної страви.
Цікаві доповнення Борщ за знаками зодіаку, унікальні поєднання та традиційні напої.
Книга демонструє, як борщ поєднує покоління та передає культурний код, зберігаючи дух української традиці.
Докладніше ........
https://nikk.agency/uk/moya-kniga-pro/
Важливо ⁉️ - 👉пошир серед друзів❗
♨️Більше новин на тему "🇮🇱 🇺🇦 Ізраїль/Україна" шукайте:
👉у пошукових системах за запитом "НАновини"
👉у Facebook за запитом "НАновини" або за хештегами #НАновості #NAnews #НАновини
НАновини: «Моя книга про борщ»: Ізраїльтянин, журналіст, письменник та нащадок цадика написав та видав книгу про український борщ — рекомендуємо - Важливо ⁉️ - 👉пошир серед друзів❗ https://nikk.agency/uk/moya-kniga-pro/ «Борщ — це не просто їжа, це символ традицій, стійкості та сімейного тепла». – Так описує свій твір Ігор Кулаков ізраїльський письменник, журналіст і нащадок цадика. Його книга «Моя книга про борщ» — це глибоке занурення в історію, рецепти та культурне значення найвідомішої страви України. Книжка доступна англійською та українською мовамих, вже викликала інтерес серед любителів кулінарії та української культури, які проживають в Ізраїлі та за його межами. Основні теми книги: Історія борщу. Шлях від давніх часів до наших днів. Рецепти. Більше 50 варіацій, включаючи традиційні, вегетаріанські, кошерні та фьюжн. Культурне значення. Борщ як символ сімейних традицій та стійкості. Поради від шеф-кухарів. Практичні рекомендації для створення ідеальної страви. Цікаві доповнення Борщ за знаками зодіаку, унікальні поєднання та традиційні напої. Книга демонструє, як борщ поєднує покоління та передає культурний код, зберігаючи дух української традиці. Докладніше ........ https://nikk.agency/uk/moya-kniga-pro/ Важливо ⁉️ - 👉пошир серед друзів❗ ♨️Більше новин на тему "🇮🇱 🇺🇦 Ізраїль/Україна" шукайте: 👉у пошукових системах за запитом "НАновини" 👉у Facebook за запитом "НАновини" або за хештегами #НАновості #NAnews #НАновини923переглядів -
Ось така іменна медальниця, шириною 500 мм, відділом для дипломів, рамкою для світлини та поличкою для кубків, вже радує замовницю.
В такому виконанні, ціна 1200 грн.
На замовлення.
#майстернявежа #виробиздереваОсь така іменна медальниця, шириною 500 мм, відділом для дипломів, рамкою для світлини та поличкою для кубків, вже радує замовницю. В такому виконанні, ціна 1200 грн. На замовлення. #майстернявежа #виробиздерева1Kпереглядів -
https://www.youtube.com/live/_ZwdWf4fUQs?si=8DfYz2FgNGJ-MpWN76переглядів 1 Поширень
-
ПРАЦЮЮТЬ МАЙСТРИ - КУЛІНАРИ
#відео_video #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news_humour #гумор #humour #hilarityПРАЦЮЮТЬ МАЙСТРИ - КУЛІНАРИ #відео_video #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news_humour #гумор #humour #hilarity248переглядів 15Відтворень