Скринька поштова. Від тебе листи Читаю, смакуючи кожен рядок. Аромат фруктово-терпкого чаю і ти - З першого слова поцілунку ковток: - "Скучила сильно, ніжна квітко моя? Я сам засинав вже на світанні - Згадував кавові ранки з тобою, щодня; Танці в парку в осінньому вбранні. Згадував часто миле личко твоє, Посмішку лагідну, що в серці тане, Наші розмови відверті про те, що буде, Коли неминуча розлука настане. Дівчинко, любо, з тобою мої сподівання, Ти мене надихнула, ти крила дала. Наше дивне життя - це не тільки прощання. Обіймаю сердечно, любове моя, Я сумую без тебе... Жадано цілую!.." - З нетерпінням чекаю нового листа... Фруктово-терпкий чай приготую Та в скриньку поштову... частіш загляда. Оксана Павлова #мої вірші

#Житія_святих ПРП. АВКСЕНТІЯ Прп. Авксентій (Оксентій), за походженням сирієць, служив при дворі імператора Феодосія Молодшого (418-450). Він був відомий як доброчесна, вчена і мудра людина і мав дружбу з багатьма благочестивими чоловіками свого часу. Обтяжуючись мирською суєтою, св. Оксентій прийняв сан пресвітера, а потім і чернечий постриг. Після цього, відійшовши у Віфінію, він знайшов відлюдне місце на горі Оксія, недалеко від Халкідона, і став там вести життя пустельника. (Гора ця згодом названа була Авксентієвою). Місце подвигів святого було виявлене пастухами, які шукали заблукалих овець. Поголос про нього розлетівся краєм, і до нього почали приходити люди за зціленням. Ім'ям Божим св. Авксентій зцілював безліч хворих і недужих. 451 року св. Авксентій був запрошений на IV Вселенський собор у Халкідоні, де і прославився як викривальник Євтихієвої та Несторіанської єресей. Великий знавець Святого Письма, св. Авксентій легко осоромлював противників, що вступали з ним у суперечку. Після закінчення Собору св. Оксентій знову повернувся до своєї усамітненої келії на горі. Духовним поглядом він побачив на великій відстані смерть св. Симеона Стовпника (459). Прп. Авксентій помер бл. 470 року, залишивши після себе учнів та влаштувавши багато монастирів у Віфінській області (Римська імперія, нині північний захід провінції Анатолія. Туреччина). З відривного календаря «З вірою в душі» за 14 лютого. ----------------

“Американський експеримент із сусідом” Елена Армас Видавництво Віват Ох же ж і потріпала вона мені нерви. Я думала, що у першій частині був slow burn, але тут такий вже слоубьорновий слоубьорн, шо мама дорогенька) І це при тому, що почуття однієї очевидні одразу, а почуття другого - ну більш-менш теж. Розі Ґрем - подруга Каталіни Мартін з “Іспанського любовного обмана” і колишня колега. Вона здійснила стрибок віри з крупної компанії у сферу письменництва і, можливо, трохи погарячкувала. Бо перша книжка стала популярною, угоду на другу підписано, дедлайн вже на носі, а тексту кіт наплакав. А тут, на щастя, у квартиру, де вона живе, раптово приїхав кузен Ліни Лукас, який близько до серця прийняв Розіну творчу кризу. Тож, як справжній іспанський джентльмен, вирішив їй допомогти. Я водночас обожнювала і ненавиділа Лукаса, бо бути і таким казково ідеальним, і таким казково впертим - це ще треба вміти. В кінці книги Ліна поставила йому питання, яке я волала в книгу десь з середини - ти на шо, бляха, розраховував, коли все це робив? Ну альо, вась, ну так же не можна! Крім того, ця книга побила всі рекорди по втручанням у інтимні моменти. Точніше, у моменти, які могли б бути інтимними, але не стали, бо йоп-та-ра-ра, хтось обов’язково дзвонить, стукає, дощ іде, свині полетіли…. Коротше, багато палких сцен не чекайте, хоча хімічить між Розі та Лукасом неслабо. А ще я неймовірно респектую за всі ці згадки Кріса Еванса і Себастіана Стена. Є підозра, шо авторка трохи фанатка. І я її щиро розумію, кожна була в саме серденько. Підсумовуючи - це гарний ромком з тропом “від друзів до коханців”. Чи “шось-там-про-сусідів”. Плутаюся вже в цих тропах. В міру гумористичний, помірно драматичний, надміру романтичний і трохи нелогічний) “Іспанський любовний обман” мені, якщо чесно, сподобався більше, але цей теж класний представник жанру. Гарна відпочинкова історія) #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

#поезія #думки Вона любила дощ. І каву з кардамоном. Була звичайна жінка — звичайна, як і всі… Ходила на роботу й борщ варила вдома, Любила, коли влітку над квітами — джмелі. А ще — всі сукні «міді», такі, що зараз в моді. Чи, може, вже не в моді?.. Та геть не в тому суть. Вона любила дощ, жила не по погоді І страшно не любила, коли у спину б’ють. А ще — звичайна жінка — вбачала щастя в сонці І часто помилялась у сутності людей… Та все ж таки збирала хороше по крупинці Й садила в дощ на ґанку горшки із орхідей. Аліна Войтенко Як мало людей знає нас справжніх… І як мало з них знає, який твій улюблений колір, чи пора року… Чи скільки ложок цукру тобі потрібно до чаю… І що, насправді, ти любиш дощ і теплоту людських сердець… як мало… Але цінність не у кількості, а у якості тієї однієї людини, що гріє твоє серце на світанку поцілунком і горнятком запашної кави… Цінуйте по-справжньому своїх!

https://www.youtube.com/live/U8faVjHqx7M?si=Rt8hVQwYTABNH2X3