Українська
English
#поезія
Грудень старіє. Сивíє потроху.
Вчора -- хлопчисько. Сьогодні вже пан.
Сипле снігами, як з торби горохом.
Хутром вкриває шикарний жупан.
Вже підкорив всі вершини і злети.
Стишує темп. Хоче трохи тепла...
Де не поглянь -- все замети, замети...
Білі іллюзіїї. Щастя нема...
Був молодим. Влюбував Завірюху.
Вона, викрутаска, відшила його.
Панна Хурделиця, мов біла муха,
Не оцінила старання... Чого?
Віхола-леді спокій украла.
Грудень піддався. Ну, майже. Дарма...
Паростком ніжним у серці зростала
Квітка таємна. То, певно, весна...
Втратив він спокій. Сон чи омана?
Ніби ввижається зелень очей.
Коси брунатні, усмíшка жадàна.
Що за оаза посеред ночей?
Мàбуть старіє. У мріях -- щасливий.
Варить какао красуні зі снів.
Мостить кубельце. До щему вразливий.
Ліпить сердечка з пухнастих снігів.
І виглядає. Хоч тінь того чуда.
Може, зустріне її до Різдва.
Люди сміються... Дивні ті люди.
Кажуть, не скоро красуня-Весна.
Людмила Галінська
Грудень старіє. Сивíє потроху.
Вчора -- хлопчисько. Сьогодні вже пан.
Сипле снігами, як з торби горохом.
Хутром вкриває шикарний жупан.
Вже підкорив всі вершини і злети.
Стишує темп. Хоче трохи тепла...
Де не поглянь -- все замети, замети...
Білі іллюзіїї. Щастя нема...
Був молодим. Влюбував Завірюху.
Вона, викрутаска, відшила його.
Панна Хурделиця, мов біла муха,
Не оцінила старання... Чого?
Віхола-леді спокій украла.
Грудень піддався. Ну, майже. Дарма...
Паростком ніжним у серці зростала
Квітка таємна. То, певно, весна...
Втратив він спокій. Сон чи омана?
Ніби ввижається зелень очей.
Коси брунатні, усмíшка жадàна.
Що за оаза посеред ночей?
Мàбуть старіє. У мріях -- щасливий.
Варить какао красуні зі снів.
Мостить кубельце. До щему вразливий.
Ліпить сердечка з пухнастих снігів.
І виглядає. Хоч тінь того чуда.
Може, зустріне її до Різдва.
Люди сміються... Дивні ті люди.
Кажуть, не скоро красуня-Весна.
Людмила Галінська
#поезія
Грудень старіє. Сивíє потроху.
Вчора -- хлопчисько. Сьогодні вже пан.
Сипле снігами, як з торби горохом.
Хутром вкриває шикарний жупан.
Вже підкорив всі вершини і злети.
Стишує темп. Хоче трохи тепла...
Де не поглянь -- все замети, замети...
Білі іллюзіїї. Щастя нема...
Був молодим. Влюбував Завірюху.
Вона, викрутаска, відшила його.
Панна Хурделиця, мов біла муха,
Не оцінила старання... Чого?
Віхола-леді спокій украла.
Грудень піддався. Ну, майже. Дарма...
Паростком ніжним у серці зростала
Квітка таємна. То, певно, весна...
Втратив він спокій. Сон чи омана?
Ніби ввижається зелень очей.
Коси брунатні, усмíшка жадàна.
Що за оаза посеред ночей?
Мàбуть старіє. У мріях -- щасливий.
Варить какао красуні зі снів.
Мостить кубельце. До щему вразливий.
Ліпить сердечка з пухнастих снігів.
І виглядає. Хоч тінь того чуда.
Може, зустріне її до Різдва.
Люди сміються... Дивні ті люди.
Кажуть, не скоро красуня-Весна.
Людмила Галінська
384переглядів
