Раптом чергова шалена хвиля спочатку знесла з ніг, а потім змила мене у воду.
Коли мені все-таки вдалося виринути, я знаходився далеко від "Аделаїди" і вгледів кілька човнів, які ледь трималися на воді. Спробував допливти до одного з них, але чим більше намагався плисти до нього, тим далі мене відносило.
Тоді я побачив, як наша бригантина пішла на дно. Довго чув вигуки матросів і команди капітана, що намагався керувати човнами.
Я чимдуж кликав на допомогу, але човен був надто далеко, і, ймовірно, мене ніхто не почув. Мабуть, вирішили, що я вже лежу на дні океану, тому й не шукали. Крім того, головною турботою матросів у човні, було утримати його на плаву.
Уривками пам'ятаю усе, що відбувалося потім. Я то виринав, то знову опинявся під водою, не розумів, у який бік мене несе, і на скільки вистачить сил. Я вже прощався з життям, благав прощення за всі свої гріхи. Тоді надія майже полишила мене, та раптом рука торкнулася до чогось дуже твердого. Виявилося, що це величезна кам'яна брила, яка стирчала з води. Я вхопився та протримався певний час. Потім плив ще, хоча й не розумів куди. Нарешті, намацав ногами дно та вийшов на якийсь берег. Зробив кілька кроків та звалився повністю знесилений.
Гадки не маю, як довго пролежав там, бо, коли розплющив очі, сонце вже добряче припікало. Роззирнувшись, я збагнув, що знаходжуся на піщаному березі, що простягався по обидва боки на невідому відстань. Футів за тридцять попереду берег закінчувався, і починався густий ліс. Далі за лісом здіймалися гори, відносно невисокі, вкриті рясними заростями, але в деяких місцях було помітно стежини. На найвищій горі помітив маленький потічок та скелю, яка за формою схожа на якусь химерну тварину.
Хоча я пробув доволі багато часу у воді, але, за виключенням кількох дрібних подряпин та зчесаних колін, не мав жодних ушкоджень. Мій клинок, як зазвичай, був на місці, на відміну від карти. Але скарби мене тепер не хвилювали. Думав лише за те, скільки тут протримаюся. Ніяк не наважувався кудись йти, та й лишатися на цьому сонці теж було майже нестерпно, до того ж почали мучити спрага й голод.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/18589
Приємного читання
Раптом чергова шалена хвиля спочатку знесла з ніг, а потім змила мене у воду.
Коли мені все-таки вдалося виринути, я знаходився далеко від "Аделаїди" і вгледів кілька човнів, які ледь трималися на воді. Спробував допливти до одного з них, але чим більше намагався плисти до нього, тим далі мене відносило.
Тоді я побачив, як наша бригантина пішла на дно. Довго чув вигуки матросів і команди капітана, що намагався керувати човнами.
Я чимдуж кликав на допомогу, але човен був надто далеко, і, ймовірно, мене ніхто не почув. Мабуть, вирішили, що я вже лежу на дні океану, тому й не шукали. Крім того, головною турботою матросів у човні, було утримати його на плаву.
Уривками пам'ятаю усе, що відбувалося потім. Я то виринав, то знову опинявся під водою, не розумів, у який бік мене несе, і на скільки вистачить сил. Я вже прощався з життям, благав прощення за всі свої гріхи. Тоді надія майже полишила мене, та раптом рука торкнулася до чогось дуже твердого. Виявилося, що це величезна кам'яна брила, яка стирчала з води. Я вхопився та протримався певний час. Потім плив ще, хоча й не розумів куди. Нарешті, намацав ногами дно та вийшов на якийсь берег. Зробив кілька кроків та звалився повністю знесилений.
Гадки не маю, як довго пролежав там, бо, коли розплющив очі, сонце вже добряче припікало. Роззирнувшись, я збагнув, що знаходжуся на піщаному березі, що простягався по обидва боки на невідому відстань. Футів за тридцять попереду берег закінчувався, і починався густий ліс. Далі за лісом здіймалися гори, відносно невисокі, вкриті рясними заростями, але в деяких місцях було помітно стежини. На найвищій горі помітив маленький потічок та скелю, яка за формою схожа на якусь химерну тварину.
Хоча я пробув доволі багато часу у воді, але, за виключенням кількох дрібних подряпин та зчесаних колін, не мав жодних ушкоджень. Мій клинок, як зазвичай, був на місці, на відміну від карти. Але скарби мене тепер не хвилювали. Думав лише за те, скільки тут протримаюся. Ніяк не наважувався кудись йти, та й лишатися на цьому сонці теж було майже нестерпно, до того ж почали мучити спрага й голод.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/18589
Приємного читання
Українська
English
