Наша історія.
27 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР №84 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів», якою в СРСР було введено поняття «паспорт громадянина» та започаткована жорстка паспортна система.
Сталінська індустріалізація 1920-х р. потребувала значних ресурсів, як матеріальних, так і людських, а також можливості впливу на ці ресурси. Щоб взяти під контроль міграцію до міст і підприємств, яка з розгортанням індустріалізації та колективізації значно зросла, була введена єдина система паспортів на всій території СРСР.
31 грудня 1932 р. аналогічну постанову було прийнято і у УРСР.
До цього на території СРСР паспорт потрібен був тільки для виїзду за кордон. Роль внутрішнього паспорта фактично виконували запроваджені у 1919 р. обов'язкові для тих, хто працює, трудові книжки. Вони були засобом прикріплення робітників до робочого місця й давали право на отримання продовольчих карток. Окрім прізвища, імені та по батькові, дати народження, у цих документах записувалися назва й адреса профспілки, до якої належав власник.
У 1923 р. трудові книжки замінили посвідчення особи, які видавалися терміном на три роки і не були обов'язковими. Вони містили такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові власника; рік, місяць і число народження; місце постійного проживання; рід занять (основна професія); інформацію про військове зобов’язання і проходження військової служби; родинний стан, перелік неповнолітніх дітей на утриманні.
Нові паспорти видавали органи НКВС на окремий термін на основі трудової книжки або метрики (свідоцтва про народження).
Запровадження єдиної паспортної системи стало черговим кроком тоталітарної системи. Паспорт видавали тільки міським жителям, працівникам державних установ та робітникам радгоспів у селах.
Селяни-колгоспники паспортів не отримали, через що фактично перетворилися на кріпаків. Також з'явився додатковий привід для переслідування мандрівних кобзарів.
Окрім цього паспортна система також обмежила свободу пересування самих робітників. Кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні по місцю прибуття протягом 24 годин після приїзду. Якщо це не було здійснено вчасно, винуватцю загрожував штраф у розмірі 100 рублів. Повторне порушення встановлених правил загрожувало позбавленням волі на строк до 3-х років.
Спочатку документи отримали робітники Харкова, Києва, Одеси, Сталіно (Донецька), Дніпропетровська та прилеглих місцевостей. Навколо Харкова (а з 1934 р., коли столицю перенесли до Київа – навколо Київа) запроваджувалася 30-кілометрова зона, в межах якої заборонялося проживання «социально-опасных элементов» – політичних засланців, колишніх в’язнів тощо.
Від серпня 1936 р. в паспорті стали робити відмітки щодо судимості власника та ін. обмежувальні записи.
«Неблагонадійних» громадян «маркували» завдяки системі шифрів паспорта, який мав дволітерну серію та числовий номер. Цей шифр давав можливість дізнатися не лише про те, що власник документа перебував у таборі, а й причину його ув'язнення (політична, економічна чи кримінальна стаття).
🖼У 1937 р. в паспорти почали вклеювати фото.
У такому вигляді з певними змінами та послабленнями (наприклад, голови сільрад отримали право видавати паспорти дітям колгоспників, які збиралися вступати до вишів, хоча робили це досить неохоче або за великий хабар) ця паспортна система проіснувала до 1974 р., коли було прийняте нове "Положення про паспортну систему в СРСР". Лише тоді право мати паспорт поширилося на всіх без винятку колгоспників.
Дія нового паспорта не обмежувалася жодним терміном. У документі скоротилася кількість граф, що містили відомості про особу громадянина за рахунок виключення даних про соціальний стан, прийом на роботу і звільнення.
Утім, реальна паспортизація населення розпочалася лише в січні 1976 р. і завершилася в грудні 1981 р. Тоді ж колгоспникам почали виплачувати пенсію.
#Паспортизація1932🇺🇦Наша історія.
27 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦВК і РНК СРСР №84 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов’язкової прописки паспортів», якою в СРСР було введено поняття «паспорт громадянина» та започаткована жорстка паспортна система.
⏳Сталінська індустріалізація 1920-х р. потребувала значних ресурсів, як матеріальних, так і людських, а також можливості впливу на ці ресурси. Щоб взяти під контроль міграцію до міст і підприємств, яка з розгортанням індустріалізації та колективізації значно зросла, була введена єдина система паспортів на всій території СРСР.
31 грудня 1932 р. аналогічну постанову було прийнято і у УРСР.
📓До цього на території СРСР паспорт потрібен був тільки для виїзду за кордон. Роль внутрішнього паспорта фактично виконували запроваджені у 1919 р. обов'язкові для тих, хто працює, трудові книжки. Вони були засобом прикріплення робітників до робочого місця й давали право на отримання продовольчих карток. Окрім прізвища, імені та по батькові, дати народження, у цих документах записувалися назва й адреса профспілки, до якої належав власник.
📓У 1923 р. трудові книжки замінили посвідчення особи, які видавалися терміном на три роки і не були обов'язковими. Вони містили такі відомості: прізвище, ім'я, по батькові власника; рік, місяць і число народження; місце постійного проживання; рід занять (основна професія); інформацію про військове зобов’язання і проходження військової служби; родинний стан, перелік неповнолітніх дітей на утриманні.
📓Нові паспорти видавали органи НКВС на окремий термін на основі трудової книжки або метрики (свідоцтва про народження).
Запровадження єдиної паспортної системи стало черговим кроком тоталітарної системи. Паспорт видавали тільки міським жителям, працівникам державних установ та робітникам радгоспів у селах. ❌Селяни-колгоспники паспортів не отримали, через що фактично перетворилися на кріпаків. Також з'явився додатковий привід для переслідування мандрівних кобзарів.
❗Окрім цього паспортна система також обмежила свободу пересування самих робітників. Кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні по місцю прибуття протягом 24 годин після приїзду. Якщо це не було здійснено вчасно, винуватцю загрожував штраф у розмірі 100 рублів. Повторне порушення встановлених правил загрожувало позбавленням волі на строк до 3-х років.
📘Спочатку документи отримали робітники Харкова, Києва, Одеси, Сталіно (Донецька), Дніпропетровська та прилеглих місцевостей. Навколо Харкова (а з 1934 р., коли столицю перенесли до Київа – навколо Київа) запроваджувалася 30-кілометрова зона, в межах якої заборонялося проживання «социально-опасных элементов» – політичних засланців, колишніх в’язнів тощо.
✍️Від серпня 1936 р. в паспорті стали робити відмітки щодо судимості власника та ін. обмежувальні записи.
«Неблагонадійних» громадян «маркували» завдяки системі шифрів паспорта, який мав дволітерну серію та числовий номер. Цей шифр давав можливість дізнатися не лише про те, що власник документа перебував у таборі, а й причину його ув'язнення (політична, економічна чи кримінальна стаття).
🖼У 1937 р. в паспорти почали вклеювати фото.
У такому вигляді з певними змінами та послабленнями (наприклад, голови сільрад отримали право видавати паспорти дітям колгоспників, які збиралися вступати до вишів, хоча робили це досить неохоче або за великий хабар) ця паспортна система проіснувала до 1974 р., коли було прийняте нове "Положення про паспортну систему в СРСР". Лише тоді право мати паспорт поширилося на всіх без винятку колгоспників.
📙Дія нового паспорта не обмежувалася жодним терміном. У документі скоротилася кількість граф, що містили відомості про особу громадянина за рахунок виключення даних про соціальний стан, прийом на роботу і звільнення.
📚Утім, реальна паспортизація населення розпочалася лише в січні 1976 р. і завершилася в грудні 1981 р. Тоді ж колгоспникам почали виплачувати пенсію.
#Паспортизація1932
Українська
English
