Гра у блогера
«Сьогодні очікується невеликий дощ, місцями туман, а також підвищена активність Марка, який вирішив стати блогером», – саме так міг би звучати прогноз погоди того дня.
Марко прокинувся, відкрив вікно й отримав від дощу безкоштовний душ. «О, контент!» – подумав він і відразу схопив телефон. Почав знімати відео, як «стихія» атакує його скромну оселю. Правда, на відео було видно лише те, як він кривиться й чхає.
– Друзі, всім привіт! Це мій перший блог! – сказав Марко, тримаючи телефон догори дриґом, так що глядачі бачили його ніс і шматок люстри.
Замість звичайних кроків – придумав «челенджі». Замість того щоб помити підлогу, він оголосив: «Зараз я протестую революційний метод прибирання – шкарпетками!» І ковзнув так, що врізався в шафу. Контент – є. Синяк – теж.
Марко намагався виглядати серйозно, але серйозність зникала, щойно кіт Сніжок стрибав на камеру.
– Друзі, зустрічайте мого помічника-блогера. І знімав, як Сніжок ганяє за паперовою кулькою.
Марко поступово звикав до ролі «блогера». Якщо раніше він соромився тримати телефон на людях, то тепер ходив з ним, як з мікрофоном, і коментував усе, що бачив. У магазині він влаштував «огляд цін», у транспорті – «подкаст про суспільство», а на базарі намагався знімати «соціальний експеримент», поки продавчиня не відібрала в нього телефон зі словами:
— Або купуй яблука, або йди з Богом, режисере.
Сусіди спершу жалілися: то він у дворі «тестує лайфхаки» і намагається відкрити консерву ключами від під’їзду, то проводить «інтерв’ю з голубами». Голуби, щоправда, не відповідали, але лайків під відео було більше, ніж під його фото в паспорті.
Поступово сусіди почали здаватися. Бабусі з лавки охрестили його «наш блогер» і навіть почали потрапляти в його відео як «експерти з життя». Одного разу Марко запустив рубрику «Запитання від аудиторії». І перше питання від глядачів було:
— Скільки тобі ще дозволятимуть знімати вдома, перш ніж тебе виженуть?
Марко задумався. Але замість відповіді зняв драматичне відео: як він пакує рюкзак «у велику подорож». Насправді він ішов у найближчий парк.
— Друзі, це мій перший тревел-блог поза межами цивілізації! — сказав він, знімаючи качку в ставку.
Качка плюхнулась у воду й обдала його бризками. «О, контент!» — радісно закричав Марко.
Найепічнішим було відео з «оглядом їжі». Марко замовив піцу, але кур’єр запізнився. Він так довго розповідав про «складові майбутнього шедевру», що, коли піца нарешті приїхала, камера сіла. А Марко з’їв усе сам, бо «не можна їсти холодну їжу, шкідливо для шлунка».
– Блогерство – це серйозно! – пояснював він бабусі. – Можна заробляти мільйони!
– То може, хоч посуд помиєш мільйонами? – відповідала вона й підсовувала йому губку.
З часом у нього з’явилися справжні підписники. Не лише друзі чи сусіди, а й незнайомі люди, які писали коментарі.
Так і почалася його «гра у блогера»: одні сміялися з його відео, інші дивилися їх з жалем, інші радили «знайти нормальну роботу», але перегляди росли.
Одного ранку він прокинувся знаменитим: про «хлопця, який робить контент з усього» написали в місцевій газеті. Правда, стаття мала заголовок: «Блогер чи божевільний?»
Марко відчував себе потрібним. Він навіть придумав власне гасло:
— У світі, де всі серйозні, я буду смішним!
З кожним новим відео Марко все більше входив у роль. Він почав вести "мотивуючі ранкові ефіри". О 6-й ранку вийшов на балкон у піжамі й вигукнув:
— Друзі! Ви можете досягти всього! — і тут ізнизу пролунало:
— Ти можеш замовкнути, бо люди спати хочуть?!
Марко знітився лише на хвильку. Адже справжній блогер не здається.
Він вирішив зробити прямий ефір «24 години не сплю». На 3-й годині він уже залипав, на 6-й — говорив із тостером, а на 10-й — співав колискові сам собі.
Стрім перервала бабуся, яка просто вимкнула Wi-Fi зі словами: «Спи, герой інтернету».
Гра у блогера
«Сьогодні очікується невеликий дощ, місцями туман, а також підвищена активність Марка, який вирішив стати блогером», – саме так міг би звучати прогноз погоди того дня.
Марко прокинувся, відкрив вікно й отримав від дощу безкоштовний душ. «О, контент!» – подумав він і відразу схопив телефон. Почав знімати відео, як «стихія» атакує його скромну оселю. Правда, на відео було видно лише те, як він кривиться й чхає.
– Друзі, всім привіт! Це мій перший блог! – сказав Марко, тримаючи телефон догори дриґом, так що глядачі бачили його ніс і шматок люстри.
Замість звичайних кроків – придумав «челенджі». Замість того щоб помити підлогу, він оголосив: «Зараз я протестую революційний метод прибирання – шкарпетками!» І ковзнув так, що врізався в шафу. Контент – є. Синяк – теж.
Марко намагався виглядати серйозно, але серйозність зникала, щойно кіт Сніжок стрибав на камеру.
– Друзі, зустрічайте мого помічника-блогера. І знімав, як Сніжок ганяє за паперовою кулькою.
Марко поступово звикав до ролі «блогера». Якщо раніше він соромився тримати телефон на людях, то тепер ходив з ним, як з мікрофоном, і коментував усе, що бачив. У магазині він влаштував «огляд цін», у транспорті – «подкаст про суспільство», а на базарі намагався знімати «соціальний експеримент», поки продавчиня не відібрала в нього телефон зі словами:
— Або купуй яблука, або йди з Богом, режисере.
Сусіди спершу жалілися: то він у дворі «тестує лайфхаки» і намагається відкрити консерву ключами від під’їзду, то проводить «інтерв’ю з голубами». Голуби, щоправда, не відповідали, але лайків під відео було більше, ніж під його фото в паспорті.
Поступово сусіди почали здаватися. Бабусі з лавки охрестили його «наш блогер» і навіть почали потрапляти в його відео як «експерти з життя». Одного разу Марко запустив рубрику «Запитання від аудиторії». І перше питання від глядачів було:
— Скільки тобі ще дозволятимуть знімати вдома, перш ніж тебе виженуть?
Марко задумався. Але замість відповіді зняв драматичне відео: як він пакує рюкзак «у велику подорож». Насправді він ішов у найближчий парк.
— Друзі, це мій перший тревел-блог поза межами цивілізації! — сказав він, знімаючи качку в ставку.
Качка плюхнулась у воду й обдала його бризками. «О, контент!» — радісно закричав Марко.
Найепічнішим було відео з «оглядом їжі». Марко замовив піцу, але кур’єр запізнився. Він так довго розповідав про «складові майбутнього шедевру», що, коли піца нарешті приїхала, камера сіла. А Марко з’їв усе сам, бо «не можна їсти холодну їжу, шкідливо для шлунка».
– Блогерство – це серйозно! – пояснював він бабусі. – Можна заробляти мільйони!
– То може, хоч посуд помиєш мільйонами? – відповідала вона й підсовувала йому губку.
З часом у нього з’явилися справжні підписники. Не лише друзі чи сусіди, а й незнайомі люди, які писали коментарі.
Так і почалася його «гра у блогера»: одні сміялися з його відео, інші дивилися їх з жалем, інші радили «знайти нормальну роботу», але перегляди росли.
Одного ранку він прокинувся знаменитим: про «хлопця, який робить контент з усього» написали в місцевій газеті. Правда, стаття мала заголовок: «Блогер чи божевільний?»
Марко відчував себе потрібним. Він навіть придумав власне гасло:
— У світі, де всі серйозні, я буду смішним!
З кожним новим відео Марко все більше входив у роль. Він почав вести "мотивуючі ранкові ефіри". О 6-й ранку вийшов на балкон у піжамі й вигукнув:
— Друзі! Ви можете досягти всього! — і тут ізнизу пролунало:
— Ти можеш замовкнути, бо люди спати хочуть?!
Марко знітився лише на хвильку. Адже справжній блогер не здається.
Він вирішив зробити прямий ефір «24 години не сплю». На 3-й годині він уже залипав, на 6-й — говорив із тостером, а на 10-й — співав колискові сам собі.
Стрім перервала бабуся, яка просто вимкнула Wi-Fi зі словами: «Спи, герой інтернету».
Українська
English
