Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу.

Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю.

Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад.

І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве.

Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок.

Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати.

І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости.
Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити.
Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки.
Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором.

А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.

#кіноогляд #що_подивитись
https://tykyiv.com/misteckij/10-naiochikuvanishikh-ukrayinskikh-filmi...

🫡 Генерал Буданов: "Роботу регіональних консультаційних центрів КШ остаточно врегулювано". Рада Коордштабу ухвалила низку важливих рішень.
👥 Під головуванням голови Служби безпеки України генерал-лейтенанта Василя Малюка відбулося чергове засідання Ради Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
🤝 Голова Координаційного штабу Кирило Буданов у своєму виступі наголосив: "Лише спільними злагодженими зусиллями всіх державних органів, залучених до роботи з повернення полонених та за активної участі громадськості ми зможемо досягти бажаного результату".
✔️ На Раді обговорили актуальні питання пошуку та повернення наших громадян з ворожого полону. За дорученням Президента України було вирішено максимально інтенсифікувати розв'язання всіх нагальних питань. Зокрема йшлося про відкриття представництв у кожній області та запуск роботи Громадської ради.
☝️ За понад три роки роботи Штаб повернув з російського полону 4306 військовополонених і цивільних.
▪️ Члени Ради Координаційного штабу обговорили на засіданні нагальні питання повернення полонених, пріоритетність обмінів та активізацію перемовин.
❗️ Головуючий Василь Малюк зауважив, що окрім здійснення розшукової та організаційної роботи, слідчі Служби безпеки також проводять всі необхідні процесуальні дії із військовополоненими, які воювали у складі зс рф і були взяті в полон Силами оборони, як нещодавно – громадяни КНР.
"Робота із пошуку і звільнення полонених не припиняється ні на хвилину. Кожен із нас усвідомлює її важливість та відповідальність. Робимо все, щоб виконати поставлене Верховним Головнокомандувачем Володимиром Зеленським завдання - повернути додому всіх полонених українців", - підкреслив очільник СБУ.
📍 Для більш ефективної та злагодженої роботи Рада Координаційного штабу ухвалила низку організаційних рішень. Зокрема, було узгоджено роботу регіональних груп, які запрацюють на місцях орієнтовно з травня.
Міністр оборони України Рустем Умеров зазначив: "Усю актуальну та необхідну інформацію по питанню про безвісти зниклих та полонених потрібно брати в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Це єдиний орган який здійснює заходи щодо повернення наших громадян".
▫️ На Раді були врегульовані питання функціонування консультаційних центрів в містах Вінниці, Миколаєві, Харкові та Львові.
"Служба зовнішньої розвідки також активно працює у взаємодії з Головним управлінням розвідки та іншими суб'єктами в питаннях пошуку безвісті зниклих", – підкреслив голова СЗР Олег Іващенко.
🇺🇦 Україна пам’ятає про кожного і кожну у ворожій неволі, розшукує зниклих безвісти та робить усе можливе для їхнього якнайшвидшого повернення.

🇺🇦 У Варшаві польські активісти розмалювали асфальт перед посольством росії у синьо-жовті кольори українського прапора.

#поезія
...Складаю в шухляди, у скриньки,
В комоди прадавні скарби.
В кишені, в пакети я, ниньки,
У жмені, в долоні, в торби.

У пазуху візьму й охапку
В бесаги* – (подвійний вантаж)
Візьму в капелюхи, у шапки
Пейзаж, антураж і вінтаж.

У літечка все, назбираю,
До ситості все, досхочу.
Усе знадобиться – я знаю
І все, за собов* волочу.

У слоїках, в банках, в бидонах,
В каструлях, в кориті, в мисках,
Візьму в кілограмах і тонах,
Нестиму усе, на руках,
У джбанках, у кухликах, в відрах,
В цеберках, в горнятах, і в таз,
В канітстрях, у бутлях, в стаканах
Оцей безкінечний запас.

Це літечка, повні відерця!
Це літечка весь антураж!
Я тулю скарби ці до серця!
О, так! Найцінніший, багаж!

Світлана Онуляк - Мінтенко.
Бесаги*- подвійна торба (носиться через плече - спереду та ззаду).
Мнов*- мною.

ПЕРЕГАНЯЮЧИ ВІТЕР #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news

МАНДРІВНИКИ

Дійсність крокує у цей вирій життя,
Ми зупиняємось тут із метою.
День проживаємо вже без почуття,
І залишаємо страх за собою.

Як мандрівник, ми лише на транзиті,
Номер готелю приємний недовго.
Сонце в очах, за хвилину – в зеніті,
Ніч переспали та далі в дорогу.

Лиш в цьому світі, де все швидкоплинне,
Час погостює в нескінчених рядках.
Тяжко зловити натхнення невпинне.
Серце шукає, та не в наших віршах.

Нас не тримає чужа допомога,
Бо ми всього лиш прихожі на світі.
Від дому до дому водить дорога,
Коли наші мандри не на транзиті.

Справжні стандарти у митях життєвих,
В залишку тільки своїх уподобань.
Кожен той шлях наших кроків суттєвих
Пройдемо ми знову без жодних вагань.

Мирослав Манюк
25.04.2025

КОТИ, ЯКІ ЗРУЧНО ОБЛАШТУВАЛИСЯ