Українська
English
#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.
Коли наша ескадра підійшла ближче, Фернандо наказав спустити шлюпку, у якій разом з Тьягу та ще кількома індіанцями вирушив до берега. Було помітно, що наші кораблі спершу добряче налякали місцевих — очевидно, вони не впізнали ні Фернандо, ні Тьягу. Індіанські човни миттєво пристали до берега, і люди з них кинулися врозсип. Напевно, дехто сховався в чагарниках, щоб дати непроханим гостям гідну відсіч, інші ж стрімголов побігли до селища, щоб попередити своїх про небезпеку.
Коли шлюпка з нашим капітаном наблизилася до берега, Тьягу підвівся й голосно вигукнув щось своєю мовою. Після цього з чагарників вийшло кілька індіанців зі списами й попрямували до човна. Після короткої розмови Тьягу разом з одним із них та кількома супутниками рушили вглиб суходолу, а Фернандо повернувся на корабель.
Піднявшись на борт, він повідомив, що індіанці щиро зраділи звістці про визволення своїх родичів із полону й запрошують нас у гості. Вони також погодилися допомогти з провізією та ремонтом. Як і обіцяв, Фернандо передасть їм частину вогнепальної зброї та боєприпасів.
За пів години я разом із Педро і п’ятьма звільненими чарруа на одному з наших човнів наближався до берега. Індіанців там зустрічали їхні рідні. Неможливо описати словами ту радість, яку вони відчули, побачивши, як їм здавалося, назавжди втрачених чоловіків, дружин, дітей і батьків. До індіанця, що сидів поруч зі мною й нарешті зійшов на берег, підбігли двоє маленьких бешкетників, стрибнули йому на руки й міцно обійняли батька. За ними підійшла індіанка — вочевидь, його дружина й мати цих дітей. Від цієї картини сльози з’явилися не лише в мене, а й на обличчі завжди незворушного дона Криштіану.
Ми попрямували до селища чарруа, а я згадував, як опинився тут уперше й скільки всього з того часу зі мною сталося.
Там, як нам здалося, готувалися до якогось свята. Загалом усе лишалося таким, яким ми залишили його в той день, коли вирушили звідси. У натовпі індіанців я помітив дівчину, яка подобалась Педро, — Наяру. Він не забував про неї, хоч і не зізнавався в цьому. Вона стояла поруч із високим індіанцем, певно її нареченим
Педро також побачив їх, і з виразу його обличчя було зрозуміло, що йому неприємно бачити її в компанії іншого. Хоча він, як і ми всі, розумів, що між ними нічого б не вийшло. Він ледь знав її мову, а вона не розуміла жодного слова португальською.
Я бачив, як йому кортіло підійти до неї, не зважаючи ні на її нареченого, ні на можливі наслідки. Я, як ніхто інший, розумів свого старого друга і не знав, як йому допомогти. Тим часом Наяра, помітивши нас, сама підійшла й сказала своєю мовою, що рада нас бачити. Вона тепло усміхнулася Педро.
Він спробував узяти її руку, але, побачивши, як її наречений рушає в наш бік, вирішив не загострювати ситуацію. Та я помітив, з якою теплотою вона дивилась на нього. Їхня зустріч була просякнута почуттями, які не потребували слів. Хоч він і був португальським моряком, якому незабаром доведеться залишити ці береги назавжди, а вона — простою індіанською дівчиною, чужою нашому способу життя й цивілізації, між ними в цю мить панувало якесь особливе, зрозуміле лише їм двом єднання. Здавалося, що для них часу й світу довкола не існувало.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/25
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.
Коли наша ескадра підійшла ближче, Фернандо наказав спустити шлюпку, у якій разом з Тьягу та ще кількома індіанцями вирушив до берега. Було помітно, що наші кораблі спершу добряче налякали місцевих — очевидно, вони не впізнали ні Фернандо, ні Тьягу. Індіанські човни миттєво пристали до берега, і люди з них кинулися врозсип. Напевно, дехто сховався в чагарниках, щоб дати непроханим гостям гідну відсіч, інші ж стрімголов побігли до селища, щоб попередити своїх про небезпеку.
Коли шлюпка з нашим капітаном наблизилася до берега, Тьягу підвівся й голосно вигукнув щось своєю мовою. Після цього з чагарників вийшло кілька індіанців зі списами й попрямували до човна. Після короткої розмови Тьягу разом з одним із них та кількома супутниками рушили вглиб суходолу, а Фернандо повернувся на корабель.
Піднявшись на борт, він повідомив, що індіанці щиро зраділи звістці про визволення своїх родичів із полону й запрошують нас у гості. Вони також погодилися допомогти з провізією та ремонтом. Як і обіцяв, Фернандо передасть їм частину вогнепальної зброї та боєприпасів.
За пів години я разом із Педро і п’ятьма звільненими чарруа на одному з наших човнів наближався до берега. Індіанців там зустрічали їхні рідні. Неможливо описати словами ту радість, яку вони відчули, побачивши, як їм здавалося, назавжди втрачених чоловіків, дружин, дітей і батьків. До індіанця, що сидів поруч зі мною й нарешті зійшов на берег, підбігли двоє маленьких бешкетників, стрибнули йому на руки й міцно обійняли батька. За ними підійшла індіанка — вочевидь, його дружина й мати цих дітей. Від цієї картини сльози з’явилися не лише в мене, а й на обличчі завжди незворушного дона Криштіану.
Ми попрямували до селища чарруа, а я згадував, як опинився тут уперше й скільки всього з того часу зі мною сталося.
Там, як нам здалося, готувалися до якогось свята. Загалом усе лишалося таким, яким ми залишили його в той день, коли вирушили звідси. У натовпі індіанців я помітив дівчину, яка подобалась Педро, — Наяру. Він не забував про неї, хоч і не зізнавався в цьому. Вона стояла поруч із високим індіанцем, певно її нареченим
Педро також побачив їх, і з виразу його обличчя було зрозуміло, що йому неприємно бачити її в компанії іншого. Хоча він, як і ми всі, розумів, що між ними нічого б не вийшло. Він ледь знав її мову, а вона не розуміла жодного слова португальською.
Я бачив, як йому кортіло підійти до неї, не зважаючи ні на її нареченого, ні на можливі наслідки. Я, як ніхто інший, розумів свого старого друга і не знав, як йому допомогти. Тим часом Наяра, помітивши нас, сама підійшла й сказала своєю мовою, що рада нас бачити. Вона тепло усміхнулася Педро.
Він спробував узяти її руку, але, побачивши, як її наречений рушає в наш бік, вирішив не загострювати ситуацію. Та я помітив, з якою теплотою вона дивилась на нього. Їхня зустріч була просякнута почуттями, які не потребували слів. Хоч він і був португальським моряком, якому незабаром доведеться залишити ці береги назавжди, а вона — простою індіанською дівчиною, чужою нашому способу життя й цивілізації, між ними в цю мить панувало якесь особливе, зрозуміле лише їм двом єднання. Здавалося, що для них часу й світу довкола не існувало.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/25
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.
Коли наша ескадра підійшла ближче, Фернандо наказав спустити шлюпку, у якій разом з Тьягу та ще кількома індіанцями вирушив до берега. Було помітно, що наші кораблі спершу добряче налякали місцевих — очевидно, вони не впізнали ні Фернандо, ні Тьягу. Індіанські човни миттєво пристали до берега, і люди з них кинулися врозсип. Напевно, дехто сховався в чагарниках, щоб дати непроханим гостям гідну відсіч, інші ж стрімголов побігли до селища, щоб попередити своїх про небезпеку.
Коли шлюпка з нашим капітаном наблизилася до берега, Тьягу підвівся й голосно вигукнув щось своєю мовою. Після цього з чагарників вийшло кілька індіанців зі списами й попрямували до човна. Після короткої розмови Тьягу разом з одним із них та кількома супутниками рушили вглиб суходолу, а Фернандо повернувся на корабель.
Піднявшись на борт, він повідомив, що індіанці щиро зраділи звістці про визволення своїх родичів із полону й запрошують нас у гості. Вони також погодилися допомогти з провізією та ремонтом. Як і обіцяв, Фернандо передасть їм частину вогнепальної зброї та боєприпасів.
За пів години я разом із Педро і п’ятьма звільненими чарруа на одному з наших човнів наближався до берега. Індіанців там зустрічали їхні рідні. Неможливо описати словами ту радість, яку вони відчули, побачивши, як їм здавалося, назавжди втрачених чоловіків, дружин, дітей і батьків. До індіанця, що сидів поруч зі мною й нарешті зійшов на берег, підбігли двоє маленьких бешкетників, стрибнули йому на руки й міцно обійняли батька. За ними підійшла індіанка — вочевидь, його дружина й мати цих дітей. Від цієї картини сльози з’явилися не лише в мене, а й на обличчі завжди незворушного дона Криштіану.
Ми попрямували до селища чарруа, а я згадував, як опинився тут уперше й скільки всього з того часу зі мною сталося.
Там, як нам здалося, готувалися до якогось свята. Загалом усе лишалося таким, яким ми залишили його в той день, коли вирушили звідси. У натовпі індіанців я помітив дівчину, яка подобалась Педро, — Наяру. Він не забував про неї, хоч і не зізнавався в цьому. Вона стояла поруч із високим індіанцем, певно її нареченим
Педро також побачив їх, і з виразу його обличчя було зрозуміло, що йому неприємно бачити її в компанії іншого. Хоча він, як і ми всі, розумів, що між ними нічого б не вийшло. Він ледь знав її мову, а вона не розуміла жодного слова португальською.
Я бачив, як йому кортіло підійти до неї, не зважаючи ні на її нареченого, ні на можливі наслідки. Я, як ніхто інший, розумів свого старого друга і не знав, як йому допомогти. Тим часом Наяра, помітивши нас, сама підійшла й сказала своєю мовою, що рада нас бачити. Вона тепло усміхнулася Педро.
Він спробував узяти її руку, але, побачивши, як її наречений рушає в наш бік, вирішив не загострювати ситуацію. Та я помітив, з якою теплотою вона дивилась на нього. Їхня зустріч була просякнута почуттями, які не потребували слів. Хоч він і був португальським моряком, якому незабаром доведеться залишити ці береги назавжди, а вона — простою індіанською дівчиною, чужою нашому способу життя й цивілізації, між ними в цю мить панувало якесь особливе, зрозуміле лише їм двом єднання. Здавалося, що для них часу й світу довкола не існувало.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/25
Приємного читання!!!
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
2Kviews
