Українська
English
#поезія
Дарувала б тепло, та воно не потрібне тобі.
Обіймала б крильми, та не хочеш зі мною злетіти.
І розрадою днів твоїх сірих би стала в журбі,
Та немає бажань, хоч найменших, надво́є ділити.
Огорнула б тебе у ту ніжність, котру зберегла
Попри всі буревії, падіннями биті висо́ти,
Та словами, як спис, ця розмова між нами лягла
І обличчям німим, і душею живою навпроти.
Прочитала б в очах те, що ти вже ховати і звик,
Доторкнулася б рук, щоби серце поранене чути.
Тільки тиша одна знає біль мій і втомлений крик,
Що у горлі застряг, що аж каменем тисне на груди.
Змиє дощ, згубить вітер, чи снігом холодним впаде́?
Чи мелодії – ті ж? Та, напевне, однакові ноти.
Відгадати не дано всього́ мені. І, попри те,
Я там бачу себе, а тако́ж відчуваю… Навпроти…
🖋️Оля Кириченко
Дарувала б тепло, та воно не потрібне тобі.
Обіймала б крильми, та не хочеш зі мною злетіти.
І розрадою днів твоїх сірих би стала в журбі,
Та немає бажань, хоч найменших, надво́є ділити.
Огорнула б тебе у ту ніжність, котру зберегла
Попри всі буревії, падіннями биті висо́ти,
Та словами, як спис, ця розмова між нами лягла
І обличчям німим, і душею живою навпроти.
Прочитала б в очах те, що ти вже ховати і звик,
Доторкнулася б рук, щоби серце поранене чути.
Тільки тиша одна знає біль мій і втомлений крик,
Що у горлі застряг, що аж каменем тисне на груди.
Змиє дощ, згубить вітер, чи снігом холодним впаде́?
Чи мелодії – ті ж? Та, напевне, однакові ноти.
Відгадати не дано всього́ мені. І, попри те,
Я там бачу себе, а тако́ж відчуваю… Навпроти…
🖋️Оля Кириченко
#поезія
Дарувала б тепло, та воно не потрібне тобі.
Обіймала б крильми, та не хочеш зі мною злетіти.
І розрадою днів твоїх сірих би стала в журбі,
Та немає бажань, хоч найменших, надво́є ділити.
Огорнула б тебе у ту ніжність, котру зберегла
Попри всі буревії, падіннями биті висо́ти,
Та словами, як спис, ця розмова між нами лягла
І обличчям німим, і душею живою навпроти.
Прочитала б в очах те, що ти вже ховати і звик,
Доторкнулася б рук, щоби серце поранене чути.
Тільки тиша одна знає біль мій і втомлений крик,
Що у горлі застряг, що аж каменем тисне на груди.
Змиє дощ, згубить вітер, чи снігом холодним впаде́?
Чи мелодії – ті ж? Та, напевне, однакові ноти.
Відгадати не дано всього́ мені. І, попри те,
Я там бачу себе, а тако́ж відчуваю… Навпроти…
🖋️Оля Кириченко
215переглядів
