волонтерка / передчуття
боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути.
і замість іти в книжковий, іду купувати джгути,
набір хірургічний, знайомі до болю речі:
бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку...
не смійся, я не панікерка, я просто знаю –
в бабусі-сусідки її вже давно немає,
а ще валідолу і горщика з гіацинтами...
це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами
і ще котами... псом, якого щодня вигулювати,
дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті,
що десь із часів Майдану гуляють в просторі.
мені частенько здається, що ми на острові.
що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені
самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені,
серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало...
занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть –
яке і їхало:
на все готові, до всього зібрані, тільки тута –
стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа –
той страх противний, оте «боюся», важке немислимо,
застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно.
кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів,
щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути,
не дерев'яні - справжні вже автомати,
хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати.
а тільки гречку бабці і квітів море.
бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро.
катерина міхаліцина 20.02.22
волонтерка / передчуття
боюся, життя в нас знову міняє свої маршрути.
і замість іти в книжковий, іду купувати джгути,
набір хірургічний, знайомі до болю речі:
бинти, кровоспинне, антибіотики, гречку...
не смійся, я не панікерка, я просто знаю –
в бабусі-сусідки її вже давно немає,
а ще валідолу і горщика з гіацинтами...
це протитривожне, чого ти, тривогу часто лікують квітами
і ще котами... псом, якого щодня вигулювати,
дощі не дощі, відкладені наступи, навіть кулі ті,
що десь із часів Майдану гуляють в просторі.
мені частенько здається, що ми на острові.
що нам пороблено, нас не чутно, ми не помічені
самі собою, своїми дітьми... бредемо, мічені,
серпом і молотом, димом в горло і Кримом в дихало...
занадто жорстко? таке зустріло – чи як там кажуть –
яке і їхало:
на все готові, до всього зібрані, тільки тута –
стукоче пальчиком, як морзянкою, біля пупа –
той страх противний, оте «боюся», важке немислимо,
застрягло й бухкає... слухай, я ненавмисно.
кажу ж: не хочу зміни оцих маршрутів,
щоб не книжки, а бинт, кровоспинне, джгути,
не дерев'яні - справжні вже автомати,
хоч я ні тих, ні тих воліла б не купувати.
а тільки гречку бабці і квітів море.
бо як-не-як весна на носі... вже зовсім скоро.
катерина міхаліцина 20.02.22
Українська
English
