СПРАВЖНІЙ ЗАХИСНИК

🦠Спалах гепатиту А ТРИВАЄ у Києві, – Наталія Гунченко. Щодня додається по 1–2 нові випадки. Джерелами зараження можуть бути забруднена вода, продукти харчування або інфіковані без симптомів – особливо діти.

https://www.youtube.com/live/7aG9PbDmz5A?si=sJwoURwdZ9aCo5mm

ВЕСНА - ПЕСИКИ ПРИЛЕТЛИ #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news_humour #гумор #humour #hilarity #animals @Brovaryregion

#архів Один із перших кінотеатрів у Києві. Першим стаціонарним кінотеатром у місті став «Grand-Theatre Express», відкритий 24 грудня 1912 року австрійським підприємцем і мільйонером Антоном Шанцером. Зала кінотеатру вміщувала 1100 глядачів і на той час вважалась найбільшою в Києві. На першому поверсі працював буфет, у залі — зручні крісла, обтягнуті червоним сукном, а обабіч екрану стояли скульптури німф. Газета «Кієвлянін» писала: «Зал блищить багатством і красою оздоблення… Крісла з відкидними сидіннями, прекрасна вентиляція, похила підлога… Є балкон із ложами. Усе виконано в грецькому стилі». На другому поверсі була мала кінозала з живою музикою — оркестр грав для гостей, які чекали початку сеансу. Кінотеатр Шанцера швидко став одним із найпопулярніших у Києві. Тут показували головні прем’єри. Квитки були недешевими: 1–2 рублі на прем’єру та 20–50 копійок на звичайні сеанси (для порівняння: 1 кг борошна коштував 5 коп., гусак — 1 рубль). Після встановлення радянської влади кінотеатр націоналізували та перейменували на «Перше Держкіно». Утім, кияни продовжували називати його кінотеатром Шанцера. У 1936 році тут відбулась прем’єра фільму «Наталка Полтавка» Івана Кавалерідзе. А у вересні 1941-го кінотеатр був пошкоджений внаслідок вибухів і пожежі на Хрещатику, а згодом — остаточно розібраний під час повоєнної відбудови міста. Сьогодні на його місці — будівля Київської міської державної адміністрації.

#поезія Казка про дощик Грім в очеретах відлуннями ходить, Хвилі збивають перину із ряски. Сіли шукати прогнози погоди Гуска Петрівна та жаба Параска. Листячко вéрби праворуч полощуть, Лілії в танці закручені зліва. — Низько комахи літають — на дощик. — Каже Параска. І дéкількох з'їла. Плямкав макухою в затишку короп, Качур жовтенький ховався під неню. — В ґуґлі написано: литиме скоро. — Гуска Петрівна ґелґоче до неї. — Ниють коліна, у лобі мігрені, Хмари над нами — темніші і товщі. Точно намоче, ходімо до греблі! — Квакнула жаба Параска на дощик. Дощик за хмарами бульку приплюснув — Мав би вже вилити опади з відер. — Буду-не буду... — зриває пелюстку. Випало йти. І пустився. Деíнде. Вітер у розпачі хмари розносив, З нього сміялась веселка хвиляста. — Брешуть усі: від прикмет до прогнозів. — Згодні Петрівна і жаба Параска. 01.08.2025 pavukzdytynstva

Раптом чергова шалена хвиля спочатку знесла з ніг, а потім змила мене у воду. Коли мені все-таки вдалося виринути, я знаходився далеко від "Аделаїди" і вгледів кілька човнів, які ледь трималися на воді. Спробував допливти до одного з них, але чим більше намагався плисти до нього, тим далі мене відносило. Тоді я побачив, як наша бригантина пішла на дно. Довго чув вигуки матросів і команди капітана, що намагався керувати човнами. Я чимдуж кликав на допомогу, але човен був надто далеко, і, ймовірно, мене ніхто не почув. Мабуть, вирішили, що я вже лежу на дні океану, тому й не шукали. Крім того, головною турботою матросів у човні, було утримати його на плаву. Уривками пам'ятаю усе, що відбувалося потім. Я то виринав, то знову опинявся під водою, не розумів, у який бік мене несе, і на скільки вистачить сил. Я вже прощався з життям, благав прощення за всі свої гріхи. Тоді надія майже полишила мене, та раптом рука торкнулася до чогось дуже твердого. Виявилося, що це величезна кам'яна брила, яка стирчала з води. Я вхопився та протримався певний час. Потім плив ще, хоча й не розумів куди. Нарешті, намацав ногами дно та вийшов на якийсь берег. Зробив кілька кроків та звалився повністю знесилений. Гадки не маю, як довго пролежав там, бо, коли розплющив очі, сонце вже добряче припікало. Роззирнувшись, я збагнув, що знаходжуся на піщаному березі, що простягався по обидва боки на невідому відстань. Футів за тридцять попереду берег закінчувався, і починався густий ліс. Далі за лісом здіймалися гори, відносно невисокі, вкриті рясними заростями, але в деяких місцях було помітно стежини. На найвищій горі помітив маленький потічок та скелю, яка за формою схожа на якусь химерну тварину. Хоча я пробув доволі багато часу у воді, але, за виключенням кількох дрібних подряпин та зчесаних колін, не мав жодних ушкоджень. Мій клинок, як зазвичай, був на місці, на відміну від карти. Але скарби мене тепер не хвилювали. Думав лише за те, скільки тут протримаюся. Ніяк не наважувався кудись йти, та й лишатися на цьому сонці теж було майже нестерпно, до того ж почали мучити спрага й голод. Читати далі за посиланням: https://arkush.net/book/18589 Приємного читання

Відео підготовки солдат КНДР, —думки фронтовика. Участь в бойових діях загартовує армію. Ми бачили як корейські виродки лягали пачками з самого початку про те з часом вони адаптувались під умови сучасної війни і їх втрати стали значно меншими.