Ми жити хочемо, Всевишній,

То ж відверни від нас потвор,

Благаєм спо́кою і тиші,

Хай не повт́ориться терор.

Дай сили нам пройти крізь терни,

Щоб сонце стерло попіл зла,

Хай віра в серце знов пове́рне

Ті дні, де радість розцвіла.

Омий сльозою наші рани,

Вгамуй всю лють чужих стихій,

Розбий невидимі кайдани,

Додай в життя нових надій.

Хай слово правди не згасає,

Бо в нім – і захист, і закон,

Твій щит нас в горі захищає

Від тих, хто сіє муку й скон.

Вдихни у душу міць залізну,

Щоб дух ніко́ли не змілів,

Оберігай мою́ Вітчизну

Від хижих поглядів й вогнів.

Пролий свій світ на кожну хату,

Де мати молиться в пітьмі́,

Не дай ніко́му занепасти

В холодній лютій метушні.

З’єднай серця́ в єдину волю,

Щоб дух свободи не погас,

Даруй нам кращу світлу долю

У цей важкий буремний час.

Тримай наш край в свої́й долоні,

Коли здригається земля,

Будь поруч в кожній обороні,

Де смерть чатує у полях.

Відчуй наш біль, почуй благання,

Спини нещадний плин ночей,

Хай при́йде ранок сподівання

Для втомлених від сліз очей.

Наповни миром наші груди,

Щоб страх не висушив життя,

Хай стійкість скелею прибуде

І змі́цнить наше майбуття.

Не дай зламатись під вітрами,

Тримай наш дух у чистоті,

Будь вічним світлом перед нами

На терням встеленій путі.

В Твої́х долонях наша доля

І сві́чі наших всіх життів,

На все Твоя́, Всевишній, воля…

Цілком вже ірод озвірів.

Дай сили витримать терпіння,

Де з терня виросте трава,

І Сво́їм праведним сумлінням

Почуй наш біль й усі слова́.

14.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ID:  1060832

Олімпійський чемпіон, багаторазовий призер Олімпійських ігор та один із найвидатніших борців XX століття. Людина неймовірної сили, витривалості й, що не менш важливо, кмітливості.

Олімпіада 1972 року. Мюнхен. Турнір із греко-римської боротьби. Його суперник — американець Кріс Тейлор. Справжній гігант, який важив майже 190 кілограмів. За кілька днів до финалу Тейлор уже переміг Дітріха в змаганнях з вільної боротьби. І ось їм належало зустрітися знову.

Борцівська легенда розповідає, що незадовго до сутички Дітріх радісно привітався з Тейлором, але замість звичайного рукостискання, несподівано міцно його обійняв. І життя показало, що це були не дружні обійми, а невелика розвідка боєм.

У цей момент, Дітріх хотів зрозуміти, чи зможе він взагалі зімкнути руки за спиною такого велетня і провести свій улюблений кидок. Кажуть, що його пальці у цю мить ледве дотягнулися один до одного. Але цього йому вистачило.

Коли почався доленосний поєдинок, Дітріх пірнув під руки суперника, захопив його корпус і зробив те, після чого шоковані трибуни заволали уголос! Те, що багато хто вважав абсолютно неможливим. Він перекинув через себе майже 190-кілограмового Тейлора.

Цей момент увійшов в історію всесвітньої боротьби, а в Німеччині його і досі називають Jahrhundertwurf — «Кидок століття».

Ніхто не встиг оговтатися, як Дітрих, вага якого була 118 кг, переміг Тейлора, з вагою 182 кг. Різниця більш ніж 60 кг не змогла завадити цій шокуючій перемозі! А все тому, що перед тим як задіяти свої м'язи, Дітрих задіяв свій інтелект!

Дружина Кріса Тейлора потім згадувала, що сам Кріс найбільше сердився не через поразку. Його більше засмучувало те, що він узагалі дозволив провести цей кидок. Ну і ще трохи — що на знаменитій фотографії весь світ побачив його лисину))

Іноді спорт — це не лише сила.

Іноді це здатність побачити можливість там, де всі інші бачать лише 190 кілограмів проблем.

Ти вийшов з пекла, із вогню,

Із рикошету вбивців зброї,

Нам додало́сь усім жалю́,

Спіймав, герою, ти набої.

Ти вийшов з пекла, ти живий…

Та покалічений на мінах.

Тебе, герою дорогий,

Давно чекають в рідних стінах.

Ти вийшов з пекла весь в крові́,

Закрив собою побратима,

В ту мить – молитва в голові.

З вогню завіса всюди й ди́му.

Низький уклін тобі від нас,

Ти вийшов з пекла наш герою,

Ти вмився кров’ю… і не раз,

Був у нерівному там бо́ю,

Ти вийшов з пекла… не вцілів,

Ти чудом вижив, наш герою…

Вкраїну зрадить не хотів.

Думками за́вжди ми з тобою.

30.10.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

Щоразу вони нагадують мені: майже все добро у світі починається з небайдужості до чужого болю.

Нехай завтрашній і всі подальші дні будуть по-рятівному добрими.

А ми в них — небайдужими❤️

У вишневому садочку

На крісе́лко сіла,

Вишивать стала синочку

Вишиванку білу.

Вишивать стала синочку

Вишиванку з льону,

Щоб міг її одягнути,

Як вийде з полону.

Щоб міг її одягнути,

До се́рця тулити,

Бо не можу біль забути

І з цим болем жити.

Бо не можу біль забути…

Мо́люсь, вишиваю…

Чому́ ж бо так мало бути?

Плачу, не вгаваю.

Чому́ ж бо так мало бути

В рідній Україні?

Не постріли маєм чути –

Пісні́ солов'їні!

Не постріли маєм чути –

Рідне слово й мову,

Не можу я це збагнути…

Повторюю знову.

Не можу я це збагнути…

Нема вдома сина…

Додало́сь жалю́-отрути

І присмак поли́ну.

Додало́сь жалю́-отрути.

Вишиваю й мо́люсь,

Як обі́йму знову сина,

Тоді заспокоюсь.

Як обі́йму знову сина,

Приту́лю, пригорну,

Сина в білу вишиванку

З радістю заго́рну.

Сина в білу вишиванку

Загорну́ з любов'ю

Й слово вдячності до Бога

З серця я промо́влю.

26.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019