Вона відійшла у вічність після тижня боротьби за життя. Дівчина була студенткою другого курсу Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, вивчала психологію.

Сьогодні найбільше підтримки потребує мама Ірини, Анастасія Валеріївна. Попереду в неї непростий шлях горя, болю та численних організаційних питань, які доводиться вирішувати навіть тоді, коли серце розривається від втрати.

#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Ми жити хочемо, Всевишній,

То ж відверни від нас потвор,

Благаєм спо́кою і тиші,

Хай не повт́ориться терор.

Дай сили нам пройти крізь терни,

Щоб сонце стерло попіл зла,

Хай віра в серце знов пове́рне

Ті дні, де радість розцвіла.

Омий сльозою наші рани,

Вгамуй всю лють чужих стихій,

Розбий невидимі кайдани,

Додай в життя нових надій.

Хай слово правди не згасає,

Бо в нім – і захист, і закон,

Твій щит нас в горі захищає

Від тих, хто сіє муку й скон.

Вдихни у душу міць залізну,

Щоб дух ніко́ли не змілів,

Оберігай мою́ Вітчизну

Від хижих поглядів й вогнів.

Пролий свій світ на кожну хату,

Де мати молиться в пітьмі́,

Не дай ніко́му занепасти

В холодній лютій метушні.

З’єднай серця́ в єдину волю,

Щоб дух свободи не погас,

Даруй нам кращу світлу долю

У цей важкий буремний час.

Тримай наш край в свої́й долоні,

Коли здригається земля,

Будь поруч в кожній обороні,

Де смерть чатує у полях.

Відчуй наш біль, почуй благання,

Спини нещадний плин ночей,

Хай при́йде ранок сподівання

Для втомлених від сліз очей.

Наповни миром наші груди,

Щоб страх не висушив життя,

Хай стійкість скелею прибуде

І змі́цнить наше майбуття.

Не дай зламатись під вітрами,

Тримай наш дух у чистоті,

Будь вічним світлом перед нами

На терням встеленій путі.

В Твої́х долонях наша доля

І сві́чі наших всіх життів,

На все Твоя́, Всевишній, воля…

Цілком вже ірод озвірів.

Дай сили витримать терпіння,

Де з терня виросте трава,

І Сво́їм праведним сумлінням

Почуй наш біль й усі слова́.

14.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ID:  1060832

Олімпійський чемпіон, багаторазовий призер Олімпійських ігор та один із найвидатніших борців XX століття. Людина неймовірної сили, витривалості й, що не менш важливо, кмітливості.

Олімпіада 1972 року. Мюнхен. Турнір із греко-римської боротьби. Його суперник — американець Кріс Тейлор. Справжній гігант, який важив майже 190 кілограмів. За кілька днів до финалу Тейлор уже переміг Дітріха в змаганнях з вільної боротьби. І ось їм належало зустрітися знову.

Борцівська легенда розповідає, що незадовго до сутички Дітріх радісно привітався з Тейлором, але замість звичайного рукостискання, несподівано міцно його обійняв. І життя показало, що це були не дружні обійми, а невелика розвідка боєм.

У цей момент, Дітріх хотів зрозуміти, чи зможе він взагалі зімкнути руки за спиною такого велетня і провести свій улюблений кидок. Кажуть, що його пальці у цю мить ледве дотягнулися один до одного. Але цього йому вистачило.

Коли почався доленосний поєдинок, Дітріх пірнув під руки суперника, захопив його корпус і зробив те, після чого шоковані трибуни заволали уголос! Те, що багато хто вважав абсолютно неможливим. Він перекинув через себе майже 190-кілограмового Тейлора.

Цей момент увійшов в історію всесвітньої боротьби, а в Німеччині його і досі називають Jahrhundertwurf — «Кидок століття».

Ніхто не встиг оговтатися, як Дітрих, вага якого була 118 кг, переміг Тейлора, з вагою 182 кг. Різниця більш ніж 60 кг не змогла завадити цій шокуючій перемозі! А все тому, що перед тим як задіяти свої м'язи, Дітрих задіяв свій інтелект!

Дружина Кріса Тейлора потім згадувала, що сам Кріс найбільше сердився не через поразку. Його більше засмучувало те, що він узагалі дозволив провести цей кидок. Ну і ще трохи — що на знаменитій фотографії весь світ побачив його лисину))

Іноді спорт — це не лише сила.

Іноді це здатність побачити можливість там, де всі інші бачать лише 190 кілограмів проблем.