Наступний розділ Скарбів Мігеля Барбадоського, вже на Аркуші:
Так гуляючи між рядами, я настільки захопився цим різнобарвним хаосом, що ледь не зіткнувся з літньою сеньйорою в довгій темній спідниці. Вона несла важкий кошик, і кілька фруктів ледь не випали з нього, коли я раптово зупинився.
— Вибачте, я не зачепив вас? — поспіхом запитав я, сподіваючись, що вона не почне сварку.
— Ні, все добре, — спокійно відповіла жінка уважно мене роздивляючись. — Зачекай! Чи не ти гостював у нас разом із товаришем?
Я здивувався, не розуміючи, звідки вона мене знає. Але придивившись, зрозумів, що це кухарка з маєтку маркіза.
— Так, я мав честь гостювати у вас. Передайте сеньйору Жозе мою шану і скажіть, що мої друзі дякують його світлості за харчі, — щиро промовив я.
Я кинув погляд на повний кошик та запропонував допомогти. Вона ледь усміхнулася, проте відмовилась.
— З радістю передам. До речі, сеньйор Жозе сьогодні разом з донькою повернулися. А з продуктами впораюся сама.
— Луїзо, я знайшла чудову крамницю, — пролунав дзвінкий дівочий голос.
Я повернув голову, та відчув, як прискорюється серце. Переді мною стояла сеньйорита Селена. Цього разу вона була в простій коричневій сукні, яка анітрохи не приховувала її фігуру. Навіть у цьому, звичайному вбранні, вона виглядала привабливіше за двох шляхетних жінок, які вибирали прикраси неподалік.
— Рада вас бачити, — промовила вона, її очі блиснули теплом, — давно в місті?
— Від учора, — відповів я, не відриваючи від неї погляду.
— А ми тільки сьогодні вранці дісталися, — сказала вона с ледь помітною усмішкою, — добре, що цей піжон Лоренцо поїхав раніше. Набридли його нескінченні вихваляння.
Донья Луїза похитала головою, скривившись.
— Як вам не соромно таке казати, — її голос затремтів від обурення. — Лоренцо — найшляхетніша людина! Якби ви слухали батька, як годиться дівчині вашого кола, ви погодилися б, що він чудова партія для вас.
Потім трохи заспокоївшись додала:
— Взагалі не слід вам будо йти зі мною.
Селена пирхнула і взялася за край кошика
— Те, що я донька маркіза зовсім не означає, що я не можу допомогти тобі, Луїзо!
— А якщо вас хтось побачить? Та вирішить, що ви служниця?
— Якось переживу, — зухвало усміхнулась Селена.
— Ви невиправні, моя дівчинко.
— Я чула, що ти відмовилася від допомоги, цього юнака. Сама ж учора скаржилась на болі в спині.
Я ледве втримався від посмішки, спостерігаючи за їхньою розмовою.
Луїза буркнула щось нерозбірливе, проте цього разу не протестувала, коли я взяв кошик у руки.
Читати повністю за посиланням:
https://arkush.net/book/18589/14
Наступний розділ Скарбів Мігеля Барбадоського, вже на Аркуші:
Так гуляючи між рядами, я настільки захопився цим різнобарвним хаосом, що ледь не зіткнувся з літньою сеньйорою в довгій темній спідниці. Вона несла важкий кошик, і кілька фруктів ледь не випали з нього, коли я раптово зупинився.
— Вибачте, я не зачепив вас? — поспіхом запитав я, сподіваючись, що вона не почне сварку.
— Ні, все добре, — спокійно відповіла жінка уважно мене роздивляючись. — Зачекай! Чи не ти гостював у нас разом із товаришем?
Я здивувався, не розуміючи, звідки вона мене знає. Але придивившись, зрозумів, що це кухарка з маєтку маркіза.
— Так, я мав честь гостювати у вас. Передайте сеньйору Жозе мою шану і скажіть, що мої друзі дякують його світлості за харчі, — щиро промовив я.
Я кинув погляд на повний кошик та запропонував допомогти. Вона ледь усміхнулася, проте відмовилась.
— З радістю передам. До речі, сеньйор Жозе сьогодні разом з донькою повернулися. А з продуктами впораюся сама.
— Луїзо, я знайшла чудову крамницю, — пролунав дзвінкий дівочий голос.
Я повернув голову, та відчув, як прискорюється серце. Переді мною стояла сеньйорита Селена. Цього разу вона була в простій коричневій сукні, яка анітрохи не приховувала її фігуру. Навіть у цьому, звичайному вбранні, вона виглядала привабливіше за двох шляхетних жінок, які вибирали прикраси неподалік.
— Рада вас бачити, — промовила вона, її очі блиснули теплом, — давно в місті?
— Від учора, — відповів я, не відриваючи від неї погляду.
— А ми тільки сьогодні вранці дісталися, — сказала вона с ледь помітною усмішкою, — добре, що цей піжон Лоренцо поїхав раніше. Набридли його нескінченні вихваляння.
Донья Луїза похитала головою, скривившись.
— Як вам не соромно таке казати, — її голос затремтів від обурення. — Лоренцо — найшляхетніша людина! Якби ви слухали батька, як годиться дівчині вашого кола, ви погодилися б, що він чудова партія для вас.
Потім трохи заспокоївшись додала:
— Взагалі не слід вам будо йти зі мною.
Селена пирхнула і взялася за край кошика
— Те, що я донька маркіза зовсім не означає, що я не можу допомогти тобі, Луїзо!
— А якщо вас хтось побачить? Та вирішить, що ви служниця?
— Якось переживу, — зухвало усміхнулась Селена.
— Ви невиправні, моя дівчинко.
— Я чула, що ти відмовилася від допомоги, цього юнака. Сама ж учора скаржилась на болі в спині.
Я ледве втримався від посмішки, спостерігаючи за їхньою розмовою.
Луїза буркнула щось нерозбірливе, проте цього разу не протестувала, коли я взяв кошик у руки.
Читати повністю за посиланням:
https://arkush.net/book/18589/14
Українська
English
