«Частина людей забули, що триває війна, адже якби вони памʼятали — це б наблизило перемогу» — Владислав, який у свої 23 роки пішов до війська, щоб захистити свою сім'ю
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Вітаю з днем народження

Харків і його люди

Незнаю, може, когось зацікавить. А може, ні. ....

ПРОВІДНА НЕДІЛЯ...

Провідна неділя, спогади сумні,
Ми несемо паску в поминальні дні,
Світить в небі сонце, а душа сумна,
Бо немає рідних, з нами вже нема...
Тяжко жити в світі, їх скінчився шлях,
Зберігаєм світлі спогади про Вас,
Тяжко нам на серці, молимось щодня,
Найдорожчих в світі, з нами вже нема.
Квіти принесемо з вдячністю в душі,
Серцем обіймемо, ми своїх батьків,
Спіть спокійно рідні, пам'ятаєм Вас,
Згадуєм минуле у сумний цей час...

©Галина Адамович
---------------
ПОМИНАЛЬНА ПРОВІДНА ТОМИНА НЕДІЛЯ (РАДУНИЦЯ, ГРОБКИ, ДІДИ)

За тиждень до Поминальної неділі прибирали на цвинтарі.

Могилки прикрашали квітами, вінками, висівали чебрець, материнку, ласкавець, висаджува ли чорнобривці, барвінок, калину та любисток. Обов'язково ставили свічку, а хрест перев'язували поминальними рушниками. Наші пращури вірили, що саме вони прикликають душу.

У суботу господиня готувала «поману» - обід, куди входили: коливо, шинка, ковбаса, бігос, голубці, кури печені, вареники з сиром, каша гречана чи пшоняна, пиріжки, завиванці з маком, крашанки тощо. Паску залишали від Великодня. На Львівщині випікали бабки та калачі.

Зранку у Провідну неділю йшли до церкви, щоб принести додому шматочок артосу.

Після служби прихожани, хор, священик із хоругвами, хрестами йшли на цвинтар і справляли спільну панахиду. Якщо хтось хотів, щоб на могилі його рідних відправили панахиду-парастас, то запрошував священика окремо. Після того розпочиналося поминання «гостювання» родини та близьких. На Поліссі обкачували крашанкою могилу, на Гуцульщині крашанку розбивали об надмогильний хрест, на Буковині крашанки давали бідним людям. І майже повсю ди на могилі залишали крашанки, печиво, писанки, аби діти забрали.

З відривного календаря "Український народний календар" за 26 квітня.
-----------

«Знаю, що мені залишилося жити менше, ніж уже прожито…»

Я почуваюся, як дитина з коробкою цукерок: спершу їсть із задоволенням, а коли бачить, що залишилося зовсім мало — смакує кожну з особливою вдячністю і насолодою.

У мене більше немає часу на порожні суперечки, нескінченні лекції чи пояснення тим, хто не хоче чути. Немає бажання боротися з байдужістю й нещирістю. Я не йду туди, де зростає тільки его, і не витрачаю сили на тих, хто маніпулює чи грає ролі.

Мене тривожать ті, хто знищує найталановитіших через заздрість — аби заволодіти їхніми досягненнями, місцем чи славою. Це не моє коло.

Я поспішаю. У мене надто мало часу для обговорення заголовків. Моя душа вже не хоче жити за чужими сценаріями — вона хоче відчувати.

Цукерок у коробці залишилось мало.

Мене приваблюють справжні — людяні, щирі, ті, хто сміється зі своїх помилок, бере відповідальність і не боїться жити по правді. Ті, хто зберіг гідність, попри всі удари долі, і не втратив м’якості серця.

Я поспішаю. Я хочу жити яскраво, по-справжньому. Зріло.

Я з’їм кожну цукерку, що залишилася. Бо тепер кожна з них — найсмачніша.

Моя мета — дійти до кінця в гармонії з собою, з близькими й совістю.

Колись я думав, що в мене буде два життя. Виявилося — тільки одне.

І його варто прожити гідно.

🖍️ Ентоні Гопкінс