Вид з твого вікна

Керівник SpartaBox Faniian Promotions Ігор Фаніян розповів деталі стосовно апеляції на результат бою Арама Фаніяна з Ігнасіо Іррібареном.
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
https://brovarysport.net.ua/?p=36734

Національна Ліга Професійного Боксу України

💥 Михалушко переміг Петросяна, Гриців знищив Дуродолу: результати титульних боїв 18 квітня у Львові
❗️ 18 квітня у Львові відбувся вечір боксу «Йти наперекір» від Всеукраїнської організації «Ветеранський корпус» та Львівської асоціації професійного боксу під егідою Національної ліги професійного боксу України, головною подією якого став поєдинок за титул WBC International у напівсередній вазі (до 66,7 кг) між українцями Ярославом Михалушком (13-0, 9 КО) та Зоравором Петросяном (15-4, 7 КО).
🥊 Яскраве 10-раундове протистояння завершилося перемогою володаря титулу Михалушка за очками з мінімальним відривом на записках суддів: тричі по 96-94.
🥊 У другій за значущістю події чемпіон за версією WBC Francophone у другій важкій вазі / бриджервейті (до 101,6 кг) українець Олександр Гриців (13-0, 9 КО) впевнено пройшов досвідченого екс-претендента на титул чемпіона світу з Нігерії Оланреважу Дуродолу (50-11, 44 КО).
Вже в першому раунді Гриців спочатку відправив суперника в нокдаун серією потужних влучань з обох рук, а трохи пізніше змусив капітулювати, взявши коліно.
🥊 Також у рамках вечора володар пояса WBC Francophone у першій середній вазі (до 69,9 кг) українець Максим Молодан (12-1, 7 КО) зустрівся з аргентинцем Еліасом Маурісіо Аедо (18-7, 13 КО) і зупинив його у другому раунді.
🥊 Перед цим українець Євген Розлуцький (10-0-1, 6 КО) перебоксував грузина Ніку Бігваву (8-8-2, 4 КО) в 8-раундовому поєдинку за пояс чемпіона WBC Greater Turan у другій середній вазі (до 76,2 кг).
Рахунок суддів за підсумками бою: 79-73, 78-74 і 77-75 на користь Розлуцького.
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

КИЇВСЬКА ОБЛАСНА ФЕДЕРАЦІЯ БОКСУ
Збірні команди Київської області з боксу серед молоді чоловіків та молоді дівчат отримали командні спортивні костюми для участі у Чемпіонаті України!
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
#World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

Єдиний пілот в історії Формули-1, який став чемпіоном посмертно
#world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові прихильники
https://brovarysport.net.ua/?p=36731

Зустріч із Самотністю

Самотність — це щось на кшталт незваного гостя. Того самого, який приходить без попередження, сідає на диван, з’їдає твоє печиво і ще й мовчить так виразно, що хочеться ввімкнути телевізор, радіо і сусідський перфоратор одночасно.

Пам’ятаю свій перший “серйозний” вечір наодинці.

— Ну що, — сказав я сам собі, зачиняючи двері, — сьогодні ми з тобою проведемо час разом.

— “Ми”? — відгукнувся внутрішній голос. — Ти серйозно зараз множину вживаєш?

— Не придирайся, — відповів я. — Просто… буде нормально.

Через десять хвилин я вже ходив по квартирі, як детектив без справи. Відкрив холодильник.

— Може, ти хочеш їсти? — запитав я себе.

— Ти питав це п’ять хвилин тому.

— Ну а раптом відповідь змінилась.

Холодильник мовчав. Я теж.

І ось у цей момент я вперше відчув: самотність не кричить. Вона дивиться. Спокійно так, уважно. Наче каже: “Ну що, поговоримо?”

— А про що з тобою говорити? — буркнув я.

— Про тебе, — відповіла вона. — Ти ж у себе є?

— Є… здається.

Спочатку було дивно. Мій мозок, звиклий до постійного шуму, почав панікувати:

— Увага! Тиша! Повторюю: тиша! Вжити заходів!

Я включив музику.

— Не хитруй, — сказала самотність. — Я все одно тут.

Я вимкнув.

— Добре, — зітхнув я. — І що ти від мене хочеш?

— Нічого, — відповіла вона. — Просто будь.

Це “просто будь” звучало підозріло. Як інструкція без інструкції.

Я сів. Потім встав. Потім знову сів.

— Я не вмію просто бути, — чесно зізнався я.

— А ти спробуй, — сказала самотність. — Без ролей. Без глядачів. Без аплодисментів.

І тут почалося найцікавіше.

Виявилось, що без глядачів я трохи інший. Менше герой, більше… я. Я почав згадувати речі, які давно відклав “на потім”. Думки повилазили, як коти з підвалу після дощу.

— Слухай, — сказав я сам собі, — а чого ти насправді хочеш?

— Від життя чи зараз? — уточнив внутрішній голос.

— Почнемо з простого.

— Чаю, — відповів я.

— Ну хоч щось конкретне.

Я зробив чай. Сів біля вікна.

І раптом — без жодного попередження — стало… добре.

Не “вау, я на вершині світу”, а тихо добре. Як коли знаходиш у кишені гроші, про які забув. Або коли батарея телефону раптом не розряджається на 3%.

— Це що зараз було? — запитав я.

— Це ти, — відповіла самотність. — Без зайвого.

— І що, так можна було?

— Завжди можна було. Просто ти тікав.

Я замислився.

— Виходить, ти не ворог?

— Я взагалі-то нею ніколи і не була, — трохи образилась самотність. — Це ти мене так назвав.

— Ну вибач, — сказав я. — Просто ти приходиш без попередження.

— А ти спробуй сам мене запросити, — відповіла вона.

Це прозвучало як виклик.

Наступного дня я спеціально не написав нікому першим. Не включив нічого зайвого. Просто залишився наодинці.

— Ну що, — сказав я, — приходь.

— Я вже тут, — відповіла самотність.

І цього разу вона не була незручною. Вона була… затишною. Як старий светр, який трохи дивний, але найтепліший.

— Знаєш, — сказав я, — з тобою навіть не нудно.

— А я і не для нудьги, — відповіла вона. — Я для розмови, яку ти уникав.

— І для чаю?

— І для чаю теж.

Я засміявся.

І тоді до мене дійшло: вміти приймати самотність — це не про те, щоб героїчно страждати в тиші, дивлячись у стелю, як у драматичному фільмі. Це про те, щоб раптом виявити: ти сам собі цілком нормальна компанія.

— Слухай, — сказав я, — а якщо я звикну до тебе, я не стану дивним?

— Ти вже дивний, — чесно відповіла самотність. — Просто тепер тобі з цим комфортно.

— Справедливо.

І знаєш що? У цьому є якийсь особливий кайф. Коли ти не залежиш від того, чи є поруч хтось, щоб почуватися добре. Коли тиша не лякає, а запрошує. Коли вечір наодинці — це не “ой, знову нікого нема”, а “о, нарешті час для себе”.

— То ти дар? — запитав я наостанок.

Самотність трохи помовчала, ніби роблячи паузу для ефекту.

— Я інструмент, — сказала вона. — Але в правильних руках — так, дар.

Я кивнув.

— Ну що ж, — сказав я, піднімаючи чашку чаю, — тоді давай працювати разом.

— Давай, — усміхнулась тиша.