ПРАВДА

розгортаю пожовклий конверт
що знайшов у старому комоді
серед безліч дитячих імен
і читаю чуже римування як кодекс
п
р
а
в
д
а
розрізає довжезні епохи довіри
на пекучі уламки
розшифрована кожна строфа цього вірша
ліквідує про дружбу пригадки
я бажав з'ясувати подробиці
та проте нові факти
лиш отруюють давні часи перероблені
і тепер вже колишнє тепло спільних актів
перетворюється на суху прохолоду
я дивлюсь на обличчя
врешті-решт на того кому вірив коли був молодше
більше не впізнаю його риси величні
неможливо вернути колишнє сприймання
чи закреслити мною прочитане
інформація певна дурманить
та руйнує характер назавжди розхитаний
залишаючи висохлий слід
у душі
хутко спалюю я цей папір
тільки над порцеляновою попільничкою ніби прожиті всі дні
але попіл лишається
десь всередині
моє ставлення змінюючи що і так вже пошарпане
до всього пережитого ніби як з енциклопедії

Мирослав Манюк
30.09.2026