«Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!»

Із цими словами охоплений полум’ям чоловік біг Хрещатиком у бік майбутнього Майдану Незалежності. Це сталося 1968 року — за 23 роки до проголошення незалежності України.

Його звали Василь Макух (1927–1968).

Сьогодні, 11 липня, минає 80 років від дня, коли радянський суд виніс вирок 18-річному розвідникові УПА Василю Макуху — 10 років каторжних робіт, конфіскацію майна та подальше обмеження в правах.

До повстанського руху Василь приєднався наприкінці 1944 року. У військовій розвідці діяв під псевдо «Микола».

У лютому 1946-го його захопили після бою. Макух мав прострелену ногу, поранену ключицю, одна з куль зачепила хребет. Відтоді він кульгав до кінця життя.

На допитах юнак спочатку назвався вигаданим ім’ям. Слідчі вимагали розповісти про командира та побратимів, погрожували найтяжчими наслідками. Але він повторював лише одне:

«Не знаю».

За матеріалами справи, Макух нікого не видав.

У радянських таборах він провів понад 9 років. Після звільнення йому не дозволили повернутися на рідну Львівщину — відправили на спецпоселення.

Там Василь познайомився з Лідією Запарою. Він довго не хотів одружуватися, бо попереджав: будь-якої миті може пожертвувати життям за Україну. Та вони все ж створили сім’ю. Народилися донька Ольга та син Володимир.

Оселилися у Дніпропетровську. Макух бачив масштаб русифікації, писав листи про безправне становище України, підтримував зв’язки з колишніми побратимами. Він вступив до університету, але після втручання КДБ його відрахували. За ним стежили, а 1968 року навіть намагалися завербувати, переконуючи, що боротьба за незалежність безнадійна.

Останньою краплею стало радянське вторгнення до Чехословаччини.

5 листопада 1968 року Василь Макух приїхав до Києва. Біля будинку на Хрещатику, 27 він облив себе бензином, підпалив одяг і вибіг на центральну вулицю столиці з вигуками про вільну Україну.

Наступного дня він помер у лікарні.

Радянські газети не написали про це жодного слова. КДБ намагався приховати його протест, а тих, хто поширював листівки про Макуха, переслідували й відправляли до таборів.

Василь Макух здійснив свій акт самопожертви за два з половиною місяці до такого ж протесту чеського студента Яна Палаха. У січні 1969 року Палах вчинив самоспалення на Вацлавській площі в Празі, протестуючи проти радянського вторгнення та придушення Празької весни. Його похорон став масовою акцією протесту, а ім’я — символом чеського опору.

За переказами, вже в лікарні Василеві сказали, що його діти залишаться сиротами. Він відповів:

«Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі — сироти. Україна — сирота».

Василь Макух не дочекався незалежності. Але ще 1968 року посеред радянського Києва відкрито вигукнув слова, які імперія найбільше боялася почути:

«Хай живе вільна Україна!»

СВЯТАЯ КИЇВСЬКАЯ РУСЬ

Святую Київськую Русь
Ще Володимир охрестив,
І цим й сьогодні я горджусь.
Всім серцем Русь він полюбив.
І десь між пагорбів Дніпра,
Де височіють скрізь церкви́,
Є Володимира гора,
А поміж горами – рови.

Святая Київськая Русь…
Вона – єдиная така,
Гордився нею й прадідусь,
І доля в неї нелегка́.
Вона крізь бурі проросла,
Несла́ надію крізь віки.
Держави сила ожила́
На берегах Дніпра-ріки́.

Святая Київськая Русь –
Колиска волі й майбуття.
За неї серцем я молюсь,
Вона – початок всіх звитяг.
Тут Київ-красень над Дніпром,
Мов світлий княжий оберіг,
І став для світу джерелом
Святих державницьких доріг.

Святую Київськую Русь
Не стер ні ворог, ні вогонь.
Вона не вийшла з наших душ,
З міцних тих предківських долонь.
Ще з тих століть, ще з тих часів
В корінні сво́єму міцна,
Загарбать ворог захотів…
Усі часи є він й війна.

Святая Київськая Русь –
Моя історія свята.
В думках до тебе поверну́сь,
Ти – наша слава золота.
Стоїть величний Київ-град,
Як серце рідної землі́.
Тут свій є дух, тут свій є лад,
Й до нього рвуться москалі.

Святая Київськая Русь
Зростила лицарів землі.
Вела крізь бурю й вир спокус,
Щоб волю ми уберегли.
Від княжих лав і до знамен
Єднає слава поколінь.
Не знищить ворог дух пісень,
Його лякає й наша тінь.

Святую Київськую Русь
Несе Дніпро у даль віків.
Я не зречусь її, клянусь,
Бо князь її нам заповів.
І Київ – свідок у Русі,
Її величний оберіг.
Стоїть в усій свої́й красі
Й потворам відсіч дати зміг.

Святая Київськая Русь –
Не тільки пам'ять сивини.
Вона у кожнім слові – суть,
Це йшло до нас із давнини.
Її державницький вогонь
Не згас у темряві століть.
Веде народ, синів і донь,
Аби не знати лихоліть.

Святую Київськую Русь
В серцях нащадки пронесли́.
Не загубили світлу путь
Поміж випробувань й імли.
І нині, в час тяжких боїв,
Коли здригається земля,
Стоїть наш Київ з тих часів,
Як нездоланна міць життя.

11.07.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

Нашому Мадяру вже можна сміливо давати звання морського Адмірала🫡

Бо цієї ночі - він та його хлопці мінуснули ще 28‼️болотних Танкерів.

А за останні 6 днів - знищено 76‼️ворожих Посудин.
76‼️

Як то кажуть, слова тут Зайві.
Бо результати говорять самі за Себе💪

Mihail Shnayder

Нашому Мадяру вже можна сміливо давати звання морського Адмірала🫡

Бо цієї ночі - він та його хлопці мінуснули ще 28‼️болотних Танкерів.

А за останні 6 днів - знищено 76‼️ворожих Посудин.
76‼️

Як то кажуть, слова тут Зайві.
Бо результати говорять самі за Себе💪

Mihail Shnayder

Нашому Мадяру вже можна сміливо давати звання морського Адмірала🫡

Бо цієї ночі - він та його хлопці мінуснули ще 28‼️болотних Танкерів.

А за останні 6 днів - знищено 76‼️ворожих Посудин.
76‼️

Як то кажуть, слова тут Зайві.
Бо результати говорять самі за Себе💪

Mihail Shnayder

‼️Президент Польщі Кароль Навроцький закликав законодавчо заборонити використання червоно-чорного прапора на території Польщі, - RMF24.

Під час заходів до дня пам’яті жертв Волинської трагедії у селі Радруж він заявив, що ідеологія, яку він представляє, пов’язана з убивствами поляків у минулому.

👉Навроцький наголосив, що не звинувачує весь український народ, проте вважає прославляння цієї символіки неприпустимим: "Це не можна прийняти, тому що прославляння геноциду чи заплющування очей – це запрошення до нового геноциду", – заявив президент Польщі.