МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ

Я думками буваю все там,
Де дитинство моє́ промайнуло,
Повернути б в ту мить, наче в храм…
У пам’яті сном не заснуло.

Там, де хліб колоси́ться в полях,
Там, де небо безхмарне над нами,
Там, де ворог не йде навіть в снах,
І не сіються міни стежками.

Де тополі ростуть край доріг,
Де гойдається човен на хвилі,
Там, де отчий зберігся поріг,
Де думки́ все пливуть легкокрилі.

Де калина росте край воріт,
Де барвінок росте й рута-м’ята,
Де минуло багато вже літ,
Й збереглася батьківськая хата.

Де криниця в саду з журавлем,
Чорнобривці, що сіяла мама,
Про це згадую з болем-жалем,
Бо зачинена хата і брама.

На городі є кущ полину
Й верболози густі над потоком,
Подали́ся батьки в далину
І подвір’я не зміряють кроком.

Де з-за обрію сонце встає,
Там, де потік й ріка протікає,
Спогад смутку й журби додає,
Бо минуле назад не вертає.

А так хочеться все поверну́ть
І з любов’ю до всьо́го торкатись,
То ж ніко́ли цього́ не забуть,
Тільки в спогади мож огортатись.

30.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1062080

ПОЛИНУВ У ВІЙСЬКО НЕБЕСНЕ СЛУЖИТИ
( Світлій пам'яті полеглого героя земляка Івана Лесіва)

Полинув у військо Небесне служити,
У війську Небеснім на стражі стоять,
Полинув, хоч мав він ще довго прожити,
Але у останнім бою́ не встоя́в.

Із фронту додому його всі чекали,
То ж він повернувся, але на щиті,
І ру́ки в молитві щоразу складали…
Тепер він вже там, де безгрішні святі.

Бо ворог так рвався свічу загасити,
Йому це вдало́ся, це ірод зробив,
Заставив потвора родину тужити –
Івану життя сатана загубив.

Могила висока і стяги над нею,
Йому колискову вже вітер співа,
У вічній домівці сповитий землею,
І сльо́зи гіркі вся рідня пролива.

Не вві́йде в домівку і сло́ва не скаже,
Не зможе дружину й дітей обійнять,
В саду в холодочку вже більш не приляже,
Бо бравсь Україну в бою́ захищать.

Селом не пройде́ться вже більше ніко́ли,
Й присісти не зможе на отчий поріг,
Недовгим було́ це життєвеє поле…
Життя обірвали… Йти далі не зміг.

На полі його залиши́лись покоси,
Зерном не засіється більше рілля,
Тепер на могилу спадатимуть ро́си,
Не ве́рне в домівку Іван звідтіля.

Героєм поліг за Вкраїну так рано,
І військо Небесне поповнив Іван,
Зали́шив родині довічную рану,
Додолу за ним ліг на колосі лан.

23.01.2026 р.

Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ

Чи згине ворог й чи щезне він на вітрі,
Й розі́рветься коло всіх наших страждань?
Бо сліз, наче море, на кожній палітрі
Й багато у нас незді́йснених бажань.

Надія і віра — потужна це зброя,
І ми стоїмо… у нас біль є і страх,
Ми бачимо світло від сво́го героя,
Що пробиває в найтемніших ночах.

Розсіє вогонь ту зловісну всю пі́тьму,
Проб’ється промінння крізь дим і туман,
Ми вистоїм, вірю, і всупереч всьо́му,
Загоїться кожна з розятрених ран.

На вільній землі цій не буде тривоги,
Нам сонце засвітить і МИР принесе́,
І ми дочекаєм усі ПЕРЕМОГИ,
Любов подолає і змінить усе.

І змовкне нарешті сирени відлуння,
І віримо – ранок настане ясни́й,
Розбу́дить заснуле в серцях правосуддя,
І запах надії, як подих весни.

Бо темрява світло здолати не в силі,
Та й щезнуть потвори у прірві гріхів,
Снаги додає щось незриме в ці хвилі,
І чуємо голос героїв з світів.

Засіємо поле, де вирви чорніли,
Збудуємо знову зруйнований дім,
Як ми не зламались, як ми не згоріли,
То чисту всю правду розкажем усім.

То ж сонце засвітить – про це пам’ятаймо,
Вцілілі життя всі зігріє воно,
На захист хто став – всіх у серці тримаймо,
Просте́лить Госпо́дь переможне рядно.

25.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056038

ЗНОВУ ПОТЯГ. ХАРКІВЩИНА

Знову потяг, знову люди,
Знову забрані життя,
Дим й вогонь тепер усюди,
Знову кровопролиття.

Знов життя забрали вбивці,
Знов загашені свічки́.
До людей вони – сміливці,
В пекло їм усім стежки́!

Знову влу́чили потвори
В пасажирський потяг в нас,
Знов прине́сли біль і горе…
Чи прийде́ розплати час?

Хтось купив квиток востаннє,
У останню сво́ю путь.
Відбуло́сь з життям прощання,
Квіти їм не зацвітуть.

Знов палаючі вагони,
Стогін, сльози, біль і кров,
Плачуть з нами і перони,
Вкотре бачимо це знов.

Ну, а світ спостерігає,
Щось бере́ться знов вивча́ть.
Поки просто зволікає –
Нас продовжують вбивать.

27.01.2026 р.

©Королева гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1062082

МОНОЛІТ

В серці злоба пломеніє,
Обрій весь закрив вже дим,
Смерть щоразу ворог сіє,
Так минає часоплин.

Землю рвуть залізні звірі,
Стогін лине до зірок,
Але в правду нашу й віру
Ми карбуємо свій крок.

Не зламати, не спинити
Тих, хто зна ціну життя,
Буде сонце знов світити,
Згине люта темнота.

Крізь руїни і крізь попіл
Йде́мо впевнено вперед,
Чути в небі грізний ропіт –
Розриває сталь намет.

Кожна рана – не провина,
Що утворює рубці,
Встане з попелу Вкраїна
З ПЕРЕМОГОЮ в руці.

Хай залізо небо крає,
Та душа, як моноліт.
Хто життя в нас забирає -
Пі́де в засвіти в політ.

28.01.2026 р.

©Королева гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056454

МОЛИТВАМИ ОГОРТАЮСЬ

Стою́ у храмі у молитві
За Україну й наш народ,
З думками все чому́сь у битві,
Бо нашу неньку нищить зброд.

Стою́ й благаю МИРУ й тиші,
Аби не гинув більш наш люд,
Аби Госпо́дь нас не зали́шив,
Бо ворог б’є зі всіх усюд.

Благаю МИРУ й ПЕРЕМОГИ
Молю́ закінчення війни,
Закрити вбивцям всі дороги,
Позбутись ката-сатани.

В усякий спосіб ворог нищить
Усе, що маєм, все, що є,
Благаю спо́кою і тиші,
Бо скрізь убивця дістає.

Надію грію і молю́ся,
Щоб нам Госпо́дь беріг життя…
Під мирним небом чи пройду́ся
Й не буде кровопролиття?

Стою́ у храмі й сподіваюсь,
Що ми приречені, щоб жить,
Все молитвами огортаюсь,
Аби війну цю закінчи́ть.

01.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056494

НЕ ДАЙ ВОРОГУ НАС ВБИТИ

Вже потвори гаратають,
Бо минула тиші мить,
І нові́ все залітають,
А ми хочем, Боже, жить!

Дуже страшно гаратають
І нема цьому́ кінця,
Ні на мить не затихають,
Все стирають із лиця.

Вбережи нас, Боже милий,
Від убивчого сміття!
Купол вже вони створили…
Вбережи нам всім життя.

Вбережи нас, я благаю,
Жити хочемо усі!
А потвори гаратають,
Всі лишаємось в страсі́.

Лиш на тебе в нас надія,
Наш Владико, нас почуй,
Бо страшна у нас затія,
Захист нам молю́, будуй.

Дуже страшно… хочем жити,
Збережи нам всім життя,
Не дай ворогу нас вбити!
Мо́лю я тебе, Творця.

03.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056818

ЩЕЛЕПИ ХАЙ ДО РІДНОЇ СКЛАДУТЬСЯ

Невже так мало люду ворог вбив?
Невже могил так мало височіє?
Чи крові мало нарід наш пролив,
Що мова окупанта жить воліє?

Чому́, скажіть, ворожа лине з вуст?
Чому́ нема до нашої любові?
Чому́ ж бо величати вражий муст?
Що краще там закладено в онові?

За солов’їну ворог став вбивать,
За солов’їну піддають тортурам,
Чому́ ж навмисне вражу величать?
Невже звучать іще замало су́рми?

Цим ворогу даєте зрозуміть,
Що солов’їну можна розтоптати.
Невже без цьо́го мало лихоліть?
Невже так мило рідну плюндрувати?

Невже за рідну серце не болить?
Чи може солов’їна вам не рідна
І через це ворожа в вас дзвенить?
Невже враїнська жить для вас не гідна?

Чи схаменетесь ви коли-небудь?
Чи пле́сти лаври будете ворожій?
Чи при́йде час, що рідну будем чуть?
Чи це зробити будете не в змозі?

Задумайтесь, отямтеся, вже час!
Щелети хай до рідної складуться!
Прозріння хай прийде уже до вас
Й закохані в ворожу – схаменуться!

21.02.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1057754