• Всесвітній день захисту слонів
    22 вересня у деяких країнах світу відзначають Всесвітній день захисту слонів або День вшанування слонів (Elephant Appreciation Day).
    Всесвітній день захисту слонів 22 вересня у деяких країнах світу відзначають Всесвітній день захисту слонів або День вшанування слонів (Elephant Appreciation Day).
    204переглядів
  • https://www.youtube.com/live/k_DFNIr_1og?si=PdtTMH8zmISEUpkn
    https://www.youtube.com/live/k_DFNIr_1og?si=PdtTMH8zmISEUpkn
    182переглядів 1 Поширень
  • Haha
    1
    215переглядів
  • Ні про що не шкодує 🍭😁

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Ні про що не шкодує 🍭😁 https://t.me/Ukraineaboveallelse
    110переглядів 1Відтворень
  • #new_ukrainian_music #українська_музика
    #що_послухати #для_настрою
    Святослав Вакарчук & Shumei - Там де немає людей (2025)
    https://youtu.be/uYIq3zZfmh0
    #new_ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Святослав Вакарчук & Shumei - Там де немає людей (2025) https://youtu.be/uYIq3zZfmh0
    316переглядів
  • 116переглядів
  • Like
    1
    182переглядів
  • Добрий вечір
    Добрий вечір
    130переглядів
  • У першому класі вчителька якось запитала: «А що можна встигнути за одну хвилину?» Ми повернулися додому трохи спантеличені. Думки розділились.
    Мама сказала, що за цей час вона встигне пересадити герань, перевернути млинець, нафарбувати одне око і зварити каву.

    Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти той самий млинець, який мама підсмажила:

    — Але якщо чесно, — додав він, — то за одну хвилину можна змінити все своє життя.

    Я тоді його не зрозуміла. Лише пирхнула і повернулась до прописів. Бо хвилина — це ж ніщо. Пшик.

    Сьогодні я виконувала нову вправу на трицепс. Тренерка — довгонога дівчина з прекрасними формами невимушено сказала:

    — Ірусю, все чудово, залишилася одна хвилинка.

    Я кивнула, але ця хвилина тяглася вічність. Хоча була така ж, як і попередні. Як учорашні сто хвилин, витрачені на серіал.

    Пам’ятаю, ще студенткою їхала я якось у маршрутці й випадково підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, друга втішала:

    — Скільки вже минуло, як чоловіка поховала?
    Та поправила темну хустку і ледь хитнула головою:
    — Вісім років. А здається — ніби це було вчора.

    Ще добре пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони стояли на пероні. Він цілував її й казав:

    — Не хвилюйся! Це ж лише рік. Пролетить, не зчуєшся.

    А вона дивилась на нього, як на прибульця, і тихо скиглила:

    — Який ще рік, коли кожна хвилина — як кілометр болю?

    Ми найчастіше марнуємо хвилини. Десять — на перекур, тридцять — на балаканину телефоном, п’ятдесят — на черговий рівень у грі, сто двадцять — на бездумний перегляд новин, і ще сотні — в стрічках соцмереж. Ми розкидаємося ними, навіть не помічаючи. А потім приходить одна — вирішальна. І тоді все переосмислюється.

    Не вистачило кисню в балоні — щоб виринути. Не вистачило секунди — щоб сказати «вибач». Не вистачило вдиху — щоб наковтатися повітря на запас. Не вистачило погляду — щоб побачити щось справжнє й заспокоїтися.

    Всього одна хвилина…
    72 удари серця.
    58 літаків, що здіймаються в небо.
    258 новонароджених.
    116 весіль.
    20 вдихів і стільки ж шансів усе змінити.

    Саме зараз. У цю саму хвилину.

    На основі оповідання Ірини Говорухи
    У першому класі вчителька якось запитала: «А що можна встигнути за одну хвилину?» Ми повернулися додому трохи спантеличені. Думки розділились. Мама сказала, що за цей час вона встигне пересадити герань, перевернути млинець, нафарбувати одне око і зварити каву. Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти той самий млинець, який мама підсмажила: — Але якщо чесно, — додав він, — то за одну хвилину можна змінити все своє життя. Я тоді його не зрозуміла. Лише пирхнула і повернулась до прописів. Бо хвилина — це ж ніщо. Пшик. Сьогодні я виконувала нову вправу на трицепс. Тренерка — довгонога дівчина з прекрасними формами невимушено сказала: — Ірусю, все чудово, залишилася одна хвилинка. Я кивнула, але ця хвилина тяглася вічність. Хоча була така ж, як і попередні. Як учорашні сто хвилин, витрачені на серіал. Пам’ятаю, ще студенткою їхала я якось у маршрутці й випадково підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, друга втішала: — Скільки вже минуло, як чоловіка поховала? Та поправила темну хустку і ледь хитнула головою: — Вісім років. А здається — ніби це було вчора. Ще добре пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони стояли на пероні. Він цілував її й казав: — Не хвилюйся! Це ж лише рік. Пролетить, не зчуєшся. А вона дивилась на нього, як на прибульця, і тихо скиглила: — Який ще рік, коли кожна хвилина — як кілометр болю? Ми найчастіше марнуємо хвилини. Десять — на перекур, тридцять — на балаканину телефоном, п’ятдесят — на черговий рівень у грі, сто двадцять — на бездумний перегляд новин, і ще сотні — в стрічках соцмереж. Ми розкидаємося ними, навіть не помічаючи. А потім приходить одна — вирішальна. І тоді все переосмислюється. Не вистачило кисню в балоні — щоб виринути. Не вистачило секунди — щоб сказати «вибач». Не вистачило вдиху — щоб наковтатися повітря на запас. Не вистачило погляду — щоб побачити щось справжнє й заспокоїтися. Всього одна хвилина… 72 удари серця. 58 літаків, що здіймаються в небо. 258 новонароджених. 116 весіль. 20 вдихів і стільки ж шансів усе змінити. Саме зараз. У цю саму хвилину. На основі оповідання Ірини Говорухи
    Love
    1
    518переглядів
  • https://youtu.be/xZLQXOcAQuk?si=25jHYI-rmpP49w7Z
    https://youtu.be/xZLQXOcAQuk?si=25jHYI-rmpP49w7Z
    167переглядів