Lenovo оновила популярні бізнес-ноутбуки процесором Ryzen AI 7 H 450 із потужним NPU (50 TOPS). Моделі оснащені 32 ГБ швидкої пам’яті LPDDR5X-8533 та слотами для eGPU через інтерфейс TGX. Акумулятор ємністю 99,9 Вт·год забезпечує максимальну автономність та швидку зарядку 140 Вт. ThinkBook 16+ отримав 3.2K-екран із частотою 165 Гц, а 14+ — 3K-панель на 120 Гц. https://channeltech.space/pc-laptop/lenovo-thinkbook-14-16-plus-2026-...

🎨 Роман Мацелик

Люблю свого чоловіка, піклуюся про нього. Наприклад, щоб влітку його не гризли комарі, випиваю йому кров ще взимку 😈😇

🎨 Анатолій Іванович Мельник

Вони потрапили в полон в один день.
Олександр та Андрій Степанови,
син і батько.

«Я розумів, що мене чекає в полоні, бо я офіцер і мав татуювання «Воля або смерть». Я би підірвав себе, та в полон не здався, якби поруч не було сина.
Я сказав йому: «Ти повинен витримати, бо нас чекають вдома».
Нас розділили в Оленівці. Я думав, що його повезли на обмін.
Та Сашка з іншими полоненими відправили в Таганрог.
У Донецьку на допиті нас сильно побили. Коли ми приїхали звідти, то я навіть у туалет не міг нормально сходити — все було з кров'ю.
Багатьох наших хлопців змушували брати на себе військові злочини, щоб засудити їх, щоб українців показати злочинцями. Змушували вони під тортурами. Найважче було, коли били струмом. У мене була зупинка серця після удару елетрошокером у шию. Мене відкачали.
Татуювання для них — це як червона тряпка. Якщо у тебе є татуювання, називають такими словами, що я їх раніше і не чув. Кажуть, що ми фашисти, нацисти. Давали лезо, щоб зрізати татуювання. Були такі хлопці, що зрізали, у них потім ноги гнили. Мені коли давали лезо, щоб зрізати татуювання, я казав, щоб давали мені одразу пістолет і застрелили мене — татуювання зрізати не буду.
У Камишині на прийомці нас дуже сильно побили.
Я тоді свідомість втрачав разів двадцять.
Я з машини не встиг ногу спустити, як мене звідти стягнули і почали бити. Прийшов до тями, дивлюсь, а в мене одна кросівка на нозі, а я десь валяюсь. Вони побачили, що рухаюсь і знову почали бити. Я знову знепритомнів. І так по колу.
Я тоді не міг голову тримати. У туалеті вчився голову тримати, бо вона сильно висіла. Я днів шість нічого не їв і не пив через це.
До полону у мене вага була 132 кілограми, після — 65. Я втратив 67 кілограмів. Нам давали гаряче і змушували дуже швидко з'їсти. Щоб з'сти була хвилина максимум. Супом це важко назвати. Це була якась вода, іноді там попадеться якась морквина або картоплина. Суп і кашу давали. У мене кіт більше їсть, ніж там були порції. У нас там у камері було 16 чоловік, за стіл могло сісти шість, стоячи їсти не можна було. Тобто ми по п'ять людей поділились і хтось один був черговим, одразу сідав їсти.
Коли приводили в санчастину, жінка-медик кричала: “Навіщо ви цих бандер сюди привели, я би їм уже щось вколола, щоб вони крякнули і все”. Або таке: “Навіщо його привели? Нога гниє? Хай гниє! Хай повністю згниє!”
Запитував один у мене: “Чого ти проти нас воюєш?” Кажу: “Якби я прийшов до тебе додому і сказав, мовляв, іди звідси, тепер це мій дім, то що б ти зробив?” “Вбив би тебе”, — відповідає. І я йому: “Сам відповів на своє запитання”. А він: “Ми не прийшли до тебе, ми прийшли звільняти. Звільняти від фашистів, таких, як ти”. “А для мене фашист — ти”, — говорю. Після цього раз — і тиша.
Перше моє питання, яке я задав дружині, коли мене обміняли — чи є Саша вдома. Він потрапив у полон у 20, він двадцятиріччя зустрів на «Азовсталі». Мені було дуже боляче, я надіявся, що я повернусь, і дитина моя вже буде вдома. Сина повернули 14 вересня.
Ми обоє хочемо повернутися на службу.»
Мужні
Андрій та Олександр Степанови.