https://www.youtube.com/live/aL4J3hFp4xo?si=AzZeydsM_CxMiTJ9

Як я стала аб’юзеркою (ніт) Якось моя колишня сказала: «Я розлюбила тебе тоді, коли ти мене вдарила». Висока, драматична нота, правда? Як у латинському серіалі, де на цій фразі всі обурено, шумно вдихають, і дивляться на мене, як на чудовисько. Бо як ти, — ТИ!!! — могла. А отак: я знала про її зради. Одну, другу, десяту. В тому числі, в нашому спільному домі. Поки я була на роботі й забезпечувала цим наш спільний побут. Втім я не ставитиму питання, коли вона розлюбила мене. І чи любила узагалі. Мені не цікаво. А момент із «...ти мене вдарила» є очевидно цікавішим. Бо ж як я могла? Я дізналася про її зраду від нашого спільного знайомого. Сказала про це. І розверзся адъ. ...ти розбила вазу з улюбленими квітами й почала криком кричати, яка ти нещасна. Що тебе гвалтували в дитинстві, тому секс з чоловіками це щоб помститися їм всім за це (страшна помста, Гоголь плаче). Що я знала, на що йшла, бо ти одразу казала про себе «погань». І ще багато чого. От тільки крики твої добивали мене сильніше за правду про зраду. У якийсь момент я не витримала, дала тобі ляпаса. І вийшла з дому, грюкнувши вхідними дверима. Я зірвалася. Це не виправдання, це факт: після годин твоїх голосінь і файерволу маніпуляцій моя психіка просто не витримала. В цей момент логічно було б поставити крапку. Я ж поставила крапку з комою. Грюкнула дверима, вийшла з дому. Пройшлася під дощем. Коли повернулася в дім, почалася гроза. І ти, яка раніше взагалі не боялася веремії, раптом стала чіплятись за мене, як за рятівну соломинку. Тоді я вибачила тобі. Вкотре. Скандали, звісно, повторювалися. Я більше не дозволяла собі підіймати на неї руку, але дозволяла собі іти. Чи виганяти її. Але вона завжди примудрялася зробити так, щоб її я шкодувала більше за себе. Відчувала відповідальність за її "помилки". Хоча помилка була одна, та й та моя: я залишалася з нею. Навіть коли вона знайшла для себе нову любов на життя, не відпустила мене. Ми майже не спілкувалися, але жили в одній двокімнатці. "Я не можу знайти житло!". Нарешті, вона їде. Каже "назавжди" і… цілує мене на прощання. Точніше на «вибачення». Коли я сказала, що це лише зробило ще гірше і боляче, отримала відповідь: «Ну, я ж все ще вважаю тебе рідною»... Тож навіть так вона не пішла остаточно. Просторікувала у месенджерах як рятувала мене в своїх снах. Писала щемливі повідомлення про те, як думки — всі про мене. Говорила, що хоче «підтримати». І так утримувала в орбіті свого хаосу. Все ж "логічно": казати, що "розлюбила", але нікуди не відпускати У підсумку мені довелося поставити життя дороги дригом, щоб розірвати цей зв’язок. Аж до переїзду у інше місто. То до чого я про це все? Аб’юзери майже ніколи не виглядають, як антагоністи з дитячих фільмів. Вони часто грають роль жертви. І свідомо доводять вас до моменту, коли ви зриваєтеся. Щоб закинути вам на шию аркан: «Бачиш? Це не я. Це ти! Це все ТИ!». Коли людина каже вам «Я погана, дуже погана. Але приймай мене отакою (бо це любов)», знайте — це мить перед тим, як на вас накинуть петлю. Це пряме попередження: я нічого змінювати не буду. І, як щось трапиться, ти будеш винною у тому, що прийняла мене. Що повірила. І полюбила. Залишатися в таких стосунках — це завжди помилка. В них ваші почуття і людяність стають зашморгом. Тож якщо чуєте «Я поганий/погана» — не сперечайтесь. Повірте. І йдіть. Біжить. Це єдина ваша відповідальність. Перед людиною та перед собою. Адже залишитись означає день у день доводити протилежне, як Сізіф із його каменюкою. Дбайте про себе. За вас це ніхто ніколи не зробить. А витраченого часу — не поверне. Цінуйте себе, щоб ваша присутність в чиємусь житті була не розтратою, а інвестицією. Ви цього варті ✨ #абʼюз@nekonvenciyna

#поезія Цінуйте тих, хто вас цінує, А не встановлює ціну. Хто міст назустріч вам будує, А не байдужості стіну. Цінуйте того, хто у скруті Подав вам руку, а не зник. Кому цікаво з вами бути, А не тому, що просто звик. Цінуйте тих, хто без корИсті, Не «дам за дай», а просто так. В кого думки і руки чисті. Хто є простий, та не простак. З ким теревені до світання. І правда в очі не пече. Із ким «Па-па...» - немов востаннє. Життя втікає. І втече. Ціну обіймам старість знає. Тому повчіться, молоді: Не той, хто в ліжку обіймає, А той, хто обіймЕ в біді. Хто від заздрОсті не руйнує Те, що засвітить лиш у вас. Цінуйте тих, хто вас цінує. Цінуйте, поки є ще час. Надія Брийкало

“Лазарус” Світлана Тараторіна Видавництво Віват Я просила у Бога сил, щоб написати настільки класний відгук, якого б ця книга заслуговувала. Але не впевнена, що вийшло. Про всяк випадок скажу одразу - вона офігезна, заплутана, насичена, багатошарова і суперцікава. Ми обрали цю книгу для обговорення у книжковому клубі, і вибір просто розкішний. Бо це книга, яку хочеться розбирати по фрагментах, шукати сенси та відсилки, длубатися у деталях та розслідувати справи разом з героями. Олександр Петрович Тюрин - поважний слідчий, який волею долі проїжджав повз Київ, центр Межі, коли тут стався злочин. Він звичайна людина, але у Києві живе багато людиноподібних - вовкулаків, берсерків, чортів, мавок, упирів тощо, і для них є окремі підрозділи слідчих. Один з них залучає Тюрина до справи. А там далі таке несеться, що краще читати, бо так просто це все не пояснити) Як на мене, це крутезний урбан фентезійний ретродетектив з пропрацьованим світом, класною міфологією та купою різних ліній. Мені сподобалися згадки визначних персоналій, які гарно лягають у концепт книги з людьми та людиноподібними та ставленням одних до других. А ще після “Діму солі” хотілося крутити різні деталі - типу, а от погром саме 1 грудня так просто чи нє, а от його мати була відьмою, і він ненавидить нечисть - це так просто чи нє… Мені забракло знань історії та топографії Києва, щоб по максимуму скласти в голові картинку, але тут дуже допомогло обговорення у клубі. І коли будете читати, не повторюйте моїх помилок - одразу почитайте історичні коментарі та словник) Знаючи про особливості нечисті, буде легше розслідувати справи разом з Тюриним. #книжковий_відгук #Лана_читає

https://www.youtube.com/live/IsbU8C-X-cI?si=K99Cw-0OhBQl2WRl

https://youtu.be/LU0Y5p_F_TM?si=U-gpcwnGhwDJxmyu

На заході для преси Next on Netflix автори серіалу «Дивні дива» брати Даффер трохи розповіли про довгоочікуваний п’ятий сезон. Він дебютує наприкінці цього року, і це має бути щось неймовірне, судячи з коментарів. #Коло_Кіно #Новини_серіалів #Netflix