Настрій 🍒

#поезія І місячну сонату уже створив Бетховен. І тінь місяцехода вже зорям не чужа. А місяць все такий же: і молодик,і повен, І серпик,і рогалик,і місяць,як діжа. А місяць все такий же, Він--місяць-місяченько, Як вчора, позавчора,і хто зна ще коли! І добре,що над нами він висить височенько, А то б уже й на ньому болото розвели. Ходили б там по ньому п'янички петельгузі, Питали б його зорі,чого він не блищить. Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі, І повен місяць сходить над нами,ніби щит. Ліна Костенко

Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали. От класика жанру: — «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?» Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором. — «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?» Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього. — «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!» Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім. — «А як ти взагалі собі це уявляєш?» Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого. — «А рідні дозволяють?» Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама. — «А як же сім’я, діти?» Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час. Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?» Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃 #журналістика #військовакореспонденція #журналістка

https://www.youtube.com/live/jS91uaUOelo?si=RIHwE-_G-VUDvuj1

https://www.youtube.com/live/n5q6J5map_g?si=ESW39LVesMZfzmVU