#поезія
Я вірю, ти мене згадаєш
у зимові довгі вечори,
як літній день, де сонечко
всміхається грайливо,
як весну в квітах, ніжну, солов'їну,
як осінь в золоті, в шептанні
листя на осонні.
А, може, як тумани ті осінні,
що зранку сонні, сонні...
Можливо, я згадаюсь, наче мрія,
далека, недосяжна і грайлива.
Чи, наче пристань там на березі ріки
маленька, тиха, сиротлива,
куди душі хотілось так пливти,
відчувши хвилі, спокій течії
й залишитись надовго, на віки.
Чи в згадках буду я, як той маяк,
що завжди вів тебе до берегів,
як свічечка, як Божий знак!
Чи справді все так є, не знаю...
Але і я тебе у чомусь теж згадаю...
Т. Хандога
#поезія
Я вірю, ти мене згадаєш
у зимові довгі вечори,
як літній день, де сонечко
всміхається грайливо,
як весну в квітах, ніжну, солов'їну,
як осінь в золоті, в шептанні
листя на осонні.
А, може, як тумани ті осінні,
що зранку сонні, сонні...
Можливо, я згадаюсь, наче мрія,
далека, недосяжна і грайлива.
Чи, наче пристань там на березі ріки
маленька, тиха, сиротлива,
куди душі хотілось так пливти,
відчувши хвилі, спокій течії
й залишитись надовго, на віки.
Чи в згадках буду я, як той маяк,
що завжди вів тебе до берегів,
як свічечка, як Божий знак!
Чи справді все так є, не знаю...
Але і я тебе у чомусь теж згадаю...
Т. Хандога
Українська
English
