Олександр Серб
"Форзиція, Львів"

КОЛИ БАБАК ВИЯВИВСЯ ХИТРІШИМ ЗА ЛЮДЕЙ

⚡️Підсумки змагального дня⚡️

🗓7 лютого

У перший змагальний день ХХV зимових Олімпійських ігор Мілан-Кортіна 2026, на змагальні арени вийшли представники національної збірної команди України у чотирьох видах спорту.

⛷Фристайл (слоупстайл)
За вихід до фінальної частини змагань боролася дебютанка Ігор Катерина Коцар.
У першій спробі українка набрала 36,03 бали, а в другій поліпшила результат до 50,78 бала, посівши підсумкову 14 позицію. Від прохідного 12-го місця спортсменку відділили менше 4х балів.

Гірськолижний спорт (швидкісний спуск)
Дмитро Шеп’юк, для якого старт на цій Олімпіаді також був дебютним, посів 33-е місце, завершивши спуск з результатом 2:00.11 хвилини.

⛷Лижні гонки (скіатлон)
На 20 км дистанції скіатлону змагалися Анастасія Нікон, Дарина Мигаль, Софія Шкатула та Єлизавета Нопрієнко. На жаль, жодній з українок не вдалося фінішувати, через відставання від суперниць на коло. Останніми гонку достроково завершили Анастасія Нікон та Дарина Мигаль — після позначки 11.8 км.

Санний спорт (одномісні сани)
Після двох заїздів обидва українські санкарі потрапили до топ-15. Антон Дукач посів 12-те місце з часом 1:47.460, випередивши свого товариша по збірній Андрія Мандзія на 0,094 секунди. Наразі Андрій 14-й з результатом 1:47.540. Фінальні 3й і 4й заїзди відбудуться завтра.

8 лютого українці вийдуть на старт у 5 видах спорту
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
#world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#music #rock #рок
#що_послухати #для_настрою
Green Day - Boulevard of broken dreams (2004)

Холодні макарони

Я сидів на кухні й повільно крутив виделкою холодні макарони в тарілці. Сіре світло ранку пробивалося крізь жалюзі, і від нього все довкола здавалося ще буденнішим. Наче сам світ навмисне вирішив нагадати мені: ось твоя буденність, ось твоє життя — остигле й безбарвне.

Думки накотилися хвилею, і в голові раптом почався складатися вірш:
У тиші кухні — сіра самота,
В тарілці — пружні, мов застиглі дні.
Колись гарячі, сповнені життя,
Тепер — байдужі, втомлені й німі.
...
Ця їжа — не просто страва, це виклик долі. У них немає пафосу, спецій чи вишуканих соусів. Вони прості, мов тиша після гучного дня. Їх їси без поспіху, і здається, що сам час уповільнюється. У гарячих стравах завжди є момент поспіху: поки вони не охололи, треба встигнути насолодитися. А холодні макарони вчать приймати речі такими, якими вони є, без боротьби й очікувань.
Інколи життя нагадує саме цю страву. Ми чекаємо на щось гаряче, свіже, ідеальне, а отримуємо — остигле, звичайне. Їсти їх — наче читати інструкцію від пральної машини: нудно, але необхідно. У гарячих макаронах є пристрасть, вони димлять, манять, пахнуть. А холодні — мовчазні. Вони дивляться на тебе з тарілки, ніби питають: «Ну що, життя вдалося?».

Я вже втретє намагався піднести шматок до рота, але щоразу відклав виделку. Наче чекав, що станеться щось інше, щось, що розтрусить мене. У голові крутилося питання: «А може, це й є справжній я — той, хто їсть холодні макарони й нічого не змінює?»

Раптом я почув легкий стукіт. Спершу подумав, що то серце гучніше б’ється від голоду. Але стукіт повторився. Я подивився на тарілку й завмер. Один макарон, покручений спіраллю, повільно хитнувся. Потім ще один. Вони ворушилися.

— Ти серйозно? — прошепотів я сам до себе.

Але відповідь була іншим чином: один із макаронів випав на стіл, ніби хотів утекти. Я відсахнувся. Ще мить — і вся тарілка затремтіла, макарони повільно піднялися, наче хтось невидимий надав їм життя.

— Ми чекали, — прозвучало у мене в голові. Голос був глухий, хрипкий, але чіткий. — Чекали, коли ти нарешті подивишся на нас по-справжньому.

Я ледь не впустив виделку. Холодні макарони говорили. Вони зібралися докупи, утворюючи дивну постать — то нагадувала людину, то тварину. І вона повільно тягнулася до мене.

— Ти думаєш, ми марення? — гудів голос. — Але ми — це ти. Забутий. Остиглий. Непотрібний самому собі.

Я хотів закричати, та голосні слова застрягли в горлі. Замість цього я просто схопив сковорідку, яка стояла на плиті, й вдарив по тарілці. Макарони розсипалися, знову перетворившись на звичайну холодну їжу. Тиша повернулася.

Я сидів, задихаючись, і не міг повірити: це було насправді чи ні? Дивився на безневинні спіралі у тарілці, й вони здавалися такими ж неживими, як і раніше. Але десь глибоко всередині я відчув: вони мали рацію.
Бо проблема була не в них. Проблема була в мені.

Того дня я вперше за довгий час викинув залишки з холодильника, одягнувся й вийшов із дому. Просто пішов. Бо зрозумів: якщо нічого не змінити — рано чи пізно будь-яке життя стане холодними макаронами.