СОН

Сон упав на нього, як мокре простирадло — липкий, важкий, незрозумілий. Він не пам’ятав, як заснув, але тепер усе бачив ясно, занадто ясно.

Він лежав у труні. Дерев’яна кришка була знята, над ним схилились обличчя — сумні, знайомі й чужі водночас. Хтось зітхав, хтось стискав губи, а хтось просто дивився крізь нього, немов через вікно, що давно не мили.

— Та я ж… я ж живий, — прошепотів він і спробував підвестися. І, на подив, легко це зробив.

Сів у труні, звісив ноги й подивився на процесію. Люди рушили вперед, гірко, повільно, з квітами, вінками, вигладженими костюмами. Хтось плакав, хтось фотографував. Вони не бачили його. Він ішов поряд, навіть махав рукою — марно.

Він не кричав. Уже ні. Лише спостерігав.

Процесія дійшла до цвинтаря, де земля була свіжа, м’яка, чорна. Йому показали яму — рівна, як коробка з-під телевізора. В цей момент у ньому щось клацнуло.

— Ви теж… ви всі… — прошепотів він і підійшов до першої людини в процесії.

Це була тітка Марія — завжди носила чорне, навіть на весілля. Він поклав їй долоню на очі. Вона здригнулась, зупинилась, злегка розплющила губи… і завмерла.

Далі була його вчителька математики, потім сусід-алкоголік, потім колишній товариш по роботі. Кожному він торкався очей. І кожен завмирав.

Очі. Вони були останнім, що живе.

Зрештою, дійшов до самого себе. До труни. Заглянув — там був він. Спокійний, тихий, майже смішний. Як хтось, хто щойно зняв важку маску після довгого спектаклю.

Він підніс руки до власного обличчя. Повільно, з повагою. І закрив собі очі.

Темрява була теплою. І тиха.

А коли він прокинувся — світ уже був іншим. Люди все ще поспішали, жували, сперечались, хрестились навмання. Але він знав: усі вони йдуть у тій самій процесії. Просто ще не помітили.

🦕Еволюція людини: від печери до психотерапії
---
Колись давно, коли ще Wi-Fi не ловив навіть у печерах, а слово "ментальне здоров’я" викликало підозру в чаклунстві, жили собі люди — прості, волохаті, з палицями. Їхній день складався з двох частин:
1. Не померти.
2. Знайти щось смачне, що не знайде їх першим.
---
• Кам’яна епоха: коли "криза ідентичності" означала "яка я тварина сьогодні?"

Психологія людей тоді була дуже проста: побачив ведмедя — тікай. Побачив ягоду — з’їж. Побачив сусіда — вдар (якщо він не твій племінник по маминій лінії).

Усе життя — це Тривога, Голод і Велике Чому-Сонце-Пече.

Вони ще не мали ТікТоку, але вже малювали на стінах і влаштовували перформанси типу "танець навколо вогню". Тобто мистецтво вже було. І психотерапія: іноді просто крикнути в печеру — і легше.
---

• Часи Ісуса: коли людина дізналася, що має совість, і з того часу не спить

В цей період люди вже навчилися вдягатися, сперечатися про мораль, і сваритися за віру — одним словом, дорослішати.
Замість "їсти — не з’їдять" тепер було:
Чи є життя після смерті?
Чи можна не платити податки, якщо я добрий?
Чи гріх їсти в піст, якщо дуже хочеться?

Психологія тоді переживала бум: люди відчували вину, каялися, кохали драматично і будували імперії, щоб довести, що вони не просто "мавпи з мозком".
---

• Сучасність: людина на антидепресантах, з фітнес-браслетом і екзистенційною кризою

Сьогодні людина має все. Вона не боїться ведмедя — тільки якщо це не ціна оренди квартири. У неї є смартфон, чат-боти, онлайн-психолог і календар місячних фаз.

Але вона все одно не знає, хто вона. І щоранку думає:
Пити каву чи сенс життя шукати?
Ця тривога — з дитинства чи з Інстаграму?
Я щасливий? Чи мені просто зручно?

Сучасна психологія каже: дитячі травми — це серйозно. Але в кам’яному віці це просто називалося: "Мене в дитинстві штовхнув мамонт, і з того часу я трішки боюся всього".
---

Порівняймо:
Епоха Головна мета Основна емоція Психологічний стан

Кам’яна: Вижити Страх Нема часу на рефлексію
Євангельська: Спастись Провина і надія Глибока моральна драма
Сучасна: Знайти себе Тривога + іронія Ходить до терапевта
---

Висновок:
Людина змінилася. В неї є інтернет, електричні зубні щітки, поняття «особисті межі» і стікери з капібарами.
Але водночас — не змінилася зовсім. Вона все ще шукає тепло, розуміння, ховається від страху, і хоче, щоб її хтось любив.

Раніше — це був хтось із племені. Потім — Бог. Тепер — лайки в соцмережах і, бажано, кіт.

І поки людина вранці прокидається, дивиться в дзеркало й питає себе:
"Хто я? І чому я знову прокинувся в понеділок?" —
можна бути впевненим: людство ще в процесі еволюції.

Втрати ворога станом на сьогодні, 20 червня 2025 року – Генеральний штаб ЗСУ https://channeltech.space/war/minusrus-from-24-02-2022/

Крісло №7

У великій установі, де рішення приймаються швидше, ніж людина встигає усвідомити, що вона взагалі думає, був один особливий кабінет. Там стояв стіл і 12 однакових крісел, пронумерованих від 1 до 12. Усі були шкіряні, з однаковим нахилом спинки — але з одним винятком: крісло №7.

У кріслі №7, як казали старожили, мислиться інакше. Ніхто не знав чому. Просто той, хто сідав туди — починав бачити речі інакше. Бухгалтер, який випадково сів туди на нараді, через 5 хвилин почав міркувати як філософ-екзистенціаліст і запитував, чи взагалі має сенс складати квартальний звіт.
Охоронець, який присів у крісло №7 під час обіду, раптом заявив, що контроль — це ілюзія, і нам слід більше довіряти хаосу.

Начальник відділу, дізнавшись про аномалію, наказав винести крісло. Але саме тоді, коли він у нього сів, щоби “перевірити цю дурню”, він раптово вирішив звільнити себе з посади і поїхати жити до Ісландії розводити коней.

Крісло повернули, але ніхто не мав права на нього сідати. Його огородили червоною стрічкою й підписали: “Не для використання. Небезпека зміни мислення.”

Минуло кілька років. На роботу прийняли нового аналітика — тишком-нишком, без досвіду, але з жагучим бажанням “змінити систему зсередини”. Він, нічого не знаючи, випадково сів у крісло №7.

Через три дні він запропонував перевернути структуру управління догори дриґом: щоб підлеглі голосували, які накази варто виконувати. Через тиждень запропонував замінити всі звіти на поетичні метафори. Через місяць він став гендиректором.

І тоді наказав усім — сісти куди хочуть. Хтось вибрав підвіконня, хтось — підлогу. А крісло №7 виніс на дах, і з того часу ним користувався лише голуб.

І знаєте, що дивно? Всі почали думати інакше. Бо зрозуміли: місце сидіння не просто визначає спосіб мислення — воно є мисленням.

#архів
Забутий символ старого Києва – фонтан «Слон».
У 1930-х Хрещатий фішкою парку був дитячий водограй у вигляді слона.
⚡ З хобота бив майже шестиметровий струмінь води. Стійка конструкція пережила навіть бомбардування.
⚡ 1979 року керівництво КПУ затвердило проєкт арки «Дружби народів» – слоника демонтували.

#література
Топ-українських книг 2024-го року, які варто прочитати кожному. (частина 1)
1. «Слово про будинок “Слово”» – Володимир Куліш
Інтимна історія про будинок «Слово» в Харкові, його мешканців і складну долю українських митців.

2. «Заячий костел» – Василь Шкляр
Автор, відомий своїми історичними романами, повертається з новим твором про таємничі події в минулому України.

3. «1937» – Максим Савчук
Документально-історична праця, яка досліджує репресії 1937 року в Україні, крізь призму долі окремих людей.

4. «Арабески» – Сергій Жадан
Збірка поетичних і прозових мініатюр, що розкривають глибину та багатогранність сучасного українського життя.

5. «Ми робимо бомби для Гітлера» – Марша Форчук Скрипух
Історія примусової праці українських дітей у нацистській Німеччині, наповнена трагедією та боротьбою за виживання

#факт
Повернення вовків змінило річки: як Єллоустон ожив.
У 1995–96 роках у Єллоустонський національний парк повернули вовків, яких там не було понад 70 років. Ніхто й уявити не міг, що цей крок запустить екологічну революцію — буквально зміняться ліси, тварини… і навіть русло річок!

✅ Олені почали уникати певних територій, де полювали вовки — і там відновились молоді дерева.

✅ Зросла кількість птахів, бобрів і видр — вони повернулись разом із лісами та водою

✅ Бобри почали будувати греблі, які стабілізували рівень води й створили нові водно-болотні угіддя

✅ Зміни в рослинності укріпили береги — річки стали менш звивистими, а течія стабільнішою.

Один хижак відновив баланс цілої екосистеми. Вчені називають це "трофічним каскадом" — коли один вид впливає на десятки інших через харчовий ланцюг.
Вовки повернули страх у поведінку оленів, зменшили їхню чисельність і дали шанс природі на відновлення. Природа іноді потребує не захисту, а балансу.

В Одесі через російський терор загинула 1 людина, 14 постраждалих – прокуратура
Пошкоджено 23-поверховий будинок, низку інших багатоквартирних житлових будинків, один з яких знищено вщент, господарчі споруди, навчальний заклад, магазини, автомобілі містян.

#тварини
Зимородок ( Alcedo atthis) – яскравий приклад птаха, що пристосувався до водного середовища. Його раціон харчування складається із дрібної риби, що становить до 90% його дієти. Решта - водні комахи, ракоподібні, пуголовки, жаби.

Зимородок виглядає здобич, сидячи нерухомо на гілці дерева, що нависла над водою. Завдяки гострому зору він здатний помітити рибу навіть на значній глибині. Помітивши потенційну жертву, зимородок стрімко кидається у воду, складаючи крила та витягуючи дзьоб уперед. Удар об воду виходить дуже
точним і сильним, що дозволяє птиці оглушити або відразу ж схопити рибу своїм довгим і гострим дзьобом.

Заковтує здобич зазвичай він головою вперед - так легше проковтнути.
Зимородки здатні регулювати глибину занурення залежно від глибини знаходження риби та прозорості води.

Ефективність полювання зимородка безпосередньо залежить від чистоти водоймища, тому забруднення річок та озер становить серйозну загрозу для популяції цих яскравих птахів.

#поезія
Коли вечір без світла знову завершує зливами,
Коли роутер не працює та змовкають чати,
У тебе з'являється час бути нарешті щасливою,
Заснути раніше. — Це також гарний початок.

Тих змін головних, що вплинуть на все другорядне.
Тим омріяних змін, про які ти читала в романах.
Тримає, напіврозряджену, тебе пристрій зарЯдний.
Лягаєш раніше — тому й прокидаєшся рано.

І вперше за стільки часу ти знов полюбила ранки,
Легке прибирання в квартирі, поки є світло.
Від лютого світ твій постійно розширює рамки:
Навчилася навіть сонечко відчувати в зеніті.

Сильна й смілива, розкішна, яскрава, ніжна.
У силі духовній тепер серед друзів перша.
І приходить до тебе вночі листопадова свіжість,
Фінішують гештальти, які ще були незавершені.


Олександр Козинець