З анотації може здатися, що книга специфічна, але це не так, коли занурюєшся у текст. Можливо я не до кінця зрозуміла цю книгу, тому напишу так, як я це побачила.

Океан, який часто фігурує у книзі це утроба матері, безпечне місце, в якому ми розвиваємося, «відрощуємо» вуха, ноги, руки, щоб вийти на сушу тією особистістю, яка готова до дорослого життя, або життя в цілому. Проте Семен ще не встиг відростити свої органи чуття та ноги, він лише почав це робити, а його, ще дитиною, викинуло на берег. Він не пізнав багатьох речей, а уже пізнав чимало труднощів й поки він йшов, шукаючи свій шлях, люди навколо зникали. Спочатку по одному, а потім цілими родинами. Як це буває в житті під час нашого дорослішання.

Це книга-метафора, книга-медитація. Вона кидає тебе до самого початку, з якого ми прийшли й повернулися після довгого шляху.

Мені сподобався стиль автора й загальна атмосфера книги. Якщо вам вона приглянулась, то вона того варта.