Тетяна Ларіна
Тетяна Ларіна
Тетяна Ларіна

Тетяна Ларіна

@tetyana_larina

  • 31views
  • 28views 22Plays
  • #поезія
    Усі ми існуєм для чогось.
    Для чого існуєш ти?
    Щоб говорити з Богом
    Щоб спалювати мости,
    Щоб обіймати вічність,
    Дивлячись у вікно,
    Вити вночі на місяць,
    Робити за кроком крок,
    Тікати і повертатись,
    Боятись і йти вперед,
    Чи випадково статись,
    Десь там, де це дійсно треба,
    Там, де зійдуться разом
    Сотні земних стежок,
    І раптом складеться пазл,
    І усміхнеться Бог.

    02.08.2025
    Іра Спірідонова

    Від авторки:
    "П. С. Віра і релігія це для мене про різне, перша мені ближча, набагато.
    Цього року на "Країні мрій" практично в кожного з виступаючих поетів був вірш про Бога, вірш-діалог, вірш-молитва, вірш-запитання. Можливо бо часи такі..
    Я от зараз подумала, що кожен з тих хто вірить, вірить в свого особистого унікального Бога, і ті хто не вірять, не вірять теж в якогось свого."
    45views
  • Жадан і Собаки — Вона сама сюди прийшла: пісня, яка вривається, як грім серед ясного неба ⚡

    Цей трек — як нічна зустріч, якої ти не чекав, але яка змінює все 🌃.
    "Вона сама сюди прийшла" — це не просто пісня про жінку. Це історія про хаос, що приходить без попередження, про магнітну силу, яку не можна зупинити, і про бажання, яке важко вгамувати 🔥.

    Слова Жадана — як завжди точні, рвані, чесні. Тут немає прикрас, зате є пульс вулиці, запах алкоголю, биття серця, яке пришвидшується від її погляду ❤️.
    А «Собаки» вмикають режим рок-н-рольного буревію: саксофон, гітари, барабани — усе рухається, як вона.

    Це пісня про тих, хто приходить у твоє життя раптово і не питає дозволу. І навіть коли зникає — залишає після себе шум, спогади й бажання ще раз її побачити 🎧.

    Вона сама прийшла. І більше нічого не буде, як раніше.

    #ЖаданіСобаки #УкраїнськийРок #УкраїнськаМузика #Коло_Музики

    40views
  • #поезія
    Я Вас ні в чому не виню.
    Не дорікатиму, тим більше.
    В любові випивши вогню,
    Я Вам сповІда‌юсь у вірші.
    Вже задихаючись в золі,
    У Вашу ди‌влячись адресу,
    (Колись так, ма‌буть, королі
    Писали сповіді принцесам),
    Насмілюсь доторкнутись лиш
    До Вашого ім’я святого,
    І відшумлю тим, як комиш,
    На мить втішаючись від то‌го...

    Напевно так мені здалось,
    Напевно так я сам придумав,
    Що поміж нас зродилось щось,
    Що стало нині диким сумом.
    Ні. Я Вас ні в чому не виню.
    Так навіть думати не смію.
    Коли випалюють стерню –
    Лишають у думка‌х надію.
    Чи про кохання маю річ?..
    Собі я більше не дозволю,
    Щоб навіть від любові свіч
    Завдати Вам хоч краплю болю.
    Хіба благатиму, як спас,
    Як вірний крок благої дії,
    Лишень пробачення у Вас
    За все, що вдіяв. І не вдію.
    А ще два слова про вогні,
    Що так печуть безвольне тіло:
    Коли б дозволили мені,
    Я й далі йшов би з Вами сміло.
    Куди завгодно. Втім... Але ж…
    Вам тет-а-тет зізнатись мушу –
    Якби у тім котлі пожеж
    Не опалив би Вами душу…

    Вже не молю для ран дощу,
    За Вашим гинучи порогом, –
    У Вас я дозволу прошу
    За Вашу честь молитись Богу.
    Щоб Вам триматись тих висот,
    В яких і сам я міг літати,
    І в них прожити літ п’ятсот,
    Не знаючи про біль утрати.
    А я радітиму за Вас.
    І, в попіл спалений вогнями,
    Шептатиму в останній час,
    Що був щасливим поруч з Вами…

    Коли ж і тінь моя майне
    У той далекий тихий вирій –
    Згадайте й Ви… колись… мене...
    Хоча б за те, що був я щирий…

    Василь Ковтун
    44views
  • Haha
    2
    34views
  • 55views
More Posts