Острів Хортиця — це справжня перлина на річці Дніпро, яка вражає своєю величчю та багатою історією. Розташований поблизу Запоріжжя, цей острів є найбільшим на Дніпрі, простягаючись на 12,5 км у довжину та близько 2,5 км у ширину, з загальною площею приблизно 23,59 км².

Хортиця має унікальне значення як природний та історичний комплекс. Її історія сягає глибокої давнини, коли на цих землях проживали скіфи, хозари, печеніги та давні слов'яни. Проте найбільшу славу острів здобув у часи запорозького козацтва. Саме тут, серед мальовничих краєвидів, розташовувалися козацькі курені, де відбувалися важливі історичні події, що вплинули на долю України.

Сьогодні Хортиця є важливим туристичним центром, де можна зануритися в атмосферу минулих століть. Історико-культурний комплекс "Запорозька Січ" відтворює життя та побут козаків, а театр козацького бою дозволяє відчути дух тих часів. Музей історії запорозького козацтва зберігає безцінні артефакти та розповідає про героїчні подвиги наших предків.

Природа Хортиці також заслуговує на окрему увагу. Острів вражає різноманіттям ландшафтів: тут можна знайти густі ліси, безкраї степи та мальовничі плавні. Кожен куточок Хортиці дихає історією та природною красою, створюючи неповторну атмосферу гармонії та спокою. #моємісто #Хортиця #РіднийКрай

В Україні розташовано багато природних локацій, які вражають своєю красою. Особливої уваги заслуговують каньйони - адже кожен із них має унікальні ландшафти. Погодьтесь, нікого не залишать байдужими 30-метрові скелі, що здіймаються над бурхливою річкою, або величезні нагромадження кам'яних валунів, які мають вулканічне походження.
Буцький каньйон у Черкаській області
Цей каньйон розташований на річці Гірський Тікич у межах села Буки Черкаської області. Його вік оцінюють у 2 мільярди років.
Каньйон завдовжки 2,5 км та завширшки 80 м, його скелі заввишки близько 30 м. Він починається неподалік греблі колишньої Буцької ГЕС. Зовсім поруч розташований водоспад Вир.
Актівський каньйон у Миколаївській області
Каньйон розташований на річці Мертвовод, поблизу села Актове у Миколаївській області. За оцінкою вчених, він також почав формуватися приблизно 2-2,3 млрд років тому.
Актівський каньйон складається із застарілих вивітрених гранітів, поміж яких на глибині понад 40-50 метрів протікає ріка. Площа каньйону перевищує 250 гектарів.
Це місце сподобається не тільки любителям природи, а й містики. Народні перекази свідчать, що колись тут скіфи проводили свої жертвоприношення, а тіла мертвих царів скидали в ущелини у воду. Саме тому річку назвали Мертвовод.
Також частина кам'яного комплексу зветься Долина Диявола. Поруч розташована популярна локація для інстаграмних фото - білі скелі із крейди, вапняку та білої глини.
Смотрицький каньйон у Кам'янці-Подільському
Каньйон розташований на річки Смотрич, його скелі сягають висоти 50 м. У межах каньйону є постійні та сезонні водоспади. Ця унікальна геологічна пам'ятка природи має площу близько 80 гектарів та довжину 9 кілометрів. На каньйоні розташований Кам'янець-Подільський.
До речі, саме місто має дуже багато локацій для вражаючих фотосесій - давня фортеця, Замковий міст, ратуша, Вірменський колодязь, Кафедральний костел, замковий (турецький) міст та багато іншого.
Дністровський каньйон простягається на чотири області
Дністровський каньйон - це найбільший каньйон в Україні та один з найбільших у Європі. Він завдовжки 250 км, але найкрасивішою частиною вважаються береги Дністра - від р. Золота Липа до р. Збруч у межах прорізання Дністром Подільської височини з утворенням каньйоноподібної долини.
Особливістю Дністровського каньйону є травертинові скелі - це відносно молоді геологічні утворення з химерними формами, печерами, гротами, навісами, водоспадами, сталагмітами, сталактитовими натічними утвореннями.
Каньйон є частиною Національного природного парку, на території якого є близько 50 великих і малих печер. А саме - Оптимістична (240,5 км), яка є однією із найдовших у світі. Також в каньйоні є багато водоспадів, найвідоміший з них - Джуринський.
Богуславське гранітне оголення у Київській області
Ця геологічна пам'ятка природи місцевого значення розташована прямо у давньому місті Богуслав. І можливо вона дещо поступається за масштабами каньйонам, оскільки вона всього 1,5 км завдовжки, втім ці гранітні 10-метрові скелі вражають своєю красою.
Гранітне оголення розташоване на річці Рось. Тут є невелике місце, де можна скупатися, а також безліч локацій для красивих фото. Також варте уваги саме місто Богуслав - тут є музей народних промислів у 300-літній кам'яниці, Троїцька церква ХІХ ст, музей Івана Сошенка, музей Марко Вовчок.
Тетерівський каньйон у Житомирській області
Каньйон розташований на річці Тетерів біля села Дениші Житомирської області. Його ширина варіюється від 20 до 90 м. Скелі заввишки 30 м. Вік цих утворень - від 800 млн до 1 млрд років.
Цей каньйон дуже популярний серед скелелазів, оскільки тут прямовисні скелі. У каньйоні не складний сплав, але на інших ділянках річки вже зустрічаються пороги. Також тут можна залишитись на відпочинок у наметах.
Арбузинський каньйон у Миколаївській області
Арбузинський каньйон розташований поруч з Актівським, тому дуже часто його називають Малим Актівським каньйоном. Втім зовні вони дуже різні, оскільки на Арбузинському є тільки великі строкаті валуни, але нема гострих скель.
Каньйон розташований на річці Арбузинка, біля села Трикрати. За версією вчених, ці скелі мають вулканічне походження. Довжина каньйону лише 1,5 км. Втім його можна оглянути, як знизу, так і зверху. Найвища скеля називається Пуп Землі. Зовсім поряд розташовані білі скелі, приналежність яких одночасно приписують як Актівському каньйону, так і Арбузинському.
Цікаво, що тут унікальна флора та фауна. Зокрема, тут водиться 20 видів тварин, які занесені до Червоної книги.

#історія
Реконструкція зовнішності скіфських чоловіка та жінки з Північного Причорномор'я.
Могильник, в якому були знайдені останки скіфського чоловіка, знаходився на північ від сучасної української Одеси близ села Сербка. Всього під час розкопок було досліджено три кургани, насипи на яких були зрівняні щорічним оранням землі, через що їх не було видно. У курганах виявлено поховання у вигляді глибоких могил з вхідними ямами та похоронними камерами на глибині 2,5-3 метри.

Зважаючи на характер поховання, його було приписано скіфам, та датовано приблизно 4 століттям до нашої ери. Під час розкопок було знайдено фрагменти грецьких амфор виробництва античного ремісничого центру Фассос, що характерно для скіфських поховань Причорномор'я, в багатьох з яких знаходять грецькі речі, що може свідчити про широку торгівлю, а також бронзові та срібні кільця, перстні, фрагменти срібної фібули.

Останки скіфської жінки були виявлені під час розкопок кургану №20 близ нині окупованого українського села Брилівка, що знаходится в Херсонській області на лівому березі Дніпра. Генетика європейських скіфів свідчила про їхнє пряме походження від Зрубної культури з незначним впливом інших сусідніх індоєвропейських племен, таких як даки, наприклад.

Виникли скіфи приблизно в 9 столітті до нашої ери в степах Центральної Азії та Сибіру внаслідок злиття частини мігрувавших туди з Північного Причорномор'я індоіранських племен. Безпосередньо початком загальновизнаної скіфської історії вважається 8 століття до нашої ери — період, коли скіфські племена повертаються на свою прабатьківщину на півдні Східної Європи, де до них століттями правили кіммерійці, які в результаті були витіснені.

Кіммерійці, які залишилися, були асимільовані скіфами, їхнє спільне етнічне походження та спосіб життя тільки сприяли цьому процесу. Потребу в сільськогосподарських продуктах скіфи вирішили завоюванням кобанської та меотійської культур Передкавказзя, з яких брали данину. З 8 по 7 століття до нашої ери скіфи з Передкавказзя досягли півдня Близького сходу, де тоді набирала сил нова Ассирійська імперія.

Протягом 7 століття до нашої ери скіфи, разом з мігрувавшими туди кіммерійцями, служили як найманці і Ассирії, і її ворогам, що порушило баланс сил в регіоні та призвело до значних геополітичних змін. Передкавказзя стало також зручним плато і для скіфської експансії в Центральну Азію. На захід від Причорноморського степу рухатися скіфам заважали Карпати, а на півдні кордон їхньої держави окреслила річка Істрос — сучасний Дунай.

З Причорноморського степу, також відомого як Понтійський степ, з близько 700 року до нашої ери скіфи регулярно влаштовували набіги на Центральну та Південно-Східну Європу. На північ від Причорномор'я знаходилися лісостепові зони, населені різними групами племен, здебільшого землеробів, які мали тісні контакти зі скіфами, в результаті чого почали копіювати їхні поховальні обряди.

Приблизно у 650 році скіфи досягли Анатолії та Іранського плато, де з'явилися скіфські торгові пункти та поселення, внаслідок чого на скіфів мали сильний культурний вплив держави Близького сходу та грецькі поліси, які постачали свої товари. Приблизно в цей же час скіфи познайомилися з виплавкою та куванням заліза. Але вже з 590 року до нашої ери зростаюча Мідія витіснила Скіфське царство з Близького сходу.

Більшість скіфів повернулася в Понтійський степ та Передкавказзя. Наступні століття існування Скіфського царства були більш помірними та сповненими торгівлею. Скіфські набіги досягали Південної Німеччини та Піренеїв, а зі сходу їх почали тіснити сарматські племена, які між 280—260 роками до нашої ери зайняли Понтійський степ, що змусило скіфів осісти в Криму

Повністю вони втратили свою самостійність лише після вторгнення готів в 3 столітті до нашої ери, розчинившись серед них та слов'ян. Скіфська мова належала до східно-іранської мовної групи індоєвропейської мовної родини, та залишила в Причорномор'ї велику кількість топонімів. Антропологічно скіфи були яскраво вираженими європеоїдами з вузькими довгими черепами.

#поезія
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
…Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки…
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев’яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки… стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати…”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.

©️ ЛІНА КОСТЕНКО