НЕНАЧЕ КРОВ’Ю ПОЛЕ ЗАЦВІЛО Неначе кров’ю поле зацвіло́, Точилися бої́ в війну на ньому, Багато цвіту там і полягло Й живими не вернулися додому. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Неначе кров’ю поле запалало, Сміття ординське поле це сягло До то́го, аніж сонце наше встало. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Земля від болю плаче і сьогодні, Стікала кров героям на чоло Й не чули більше дзвони Великодні. Неначе кров’ю поле зацвіло́, А поряд – хата, спалена ордою, Неначе кров, немов червоне тло, Фарбоване кровавою війною. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Нагадує воно страшні події, Там справжнє пекло у той час було́, Його створили кляті лиходії. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Розсипались на полі бо́ю маки, І сум, і радість цвітом додало́… І сльози, й біль, й ворожії атаки. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Де кожна квітка, мов калюжа кро́ві, Зайшов рашист в Мотижин, в це село, Зізнатися в брудній свої́й любові. Неначе кров’ю поле зацвіло́, Немов вогонь, палахкотить квітками, Мов славний воїн, кожне те стебло, Герой, що ліг, в серцях наза́вжди з нами. 24.06.2022 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

💔🕯️2025 став справжнім жахом для вболівальників біатлону Цей рік запам’ятається не лише стартами й результатами. Він залишив по собі біль і порожнечу, які неможливо виміряти статистикою. ▪️ 28 липня. Дворазова олімпійська чемпіонка, семиразова чемпіонка світу, володарка Великого кришталевого глобусу - Лаура Дальмаєр 🇩🇪 трагічно загинула внаслідок каменепаду під час сходження в горах Пакистану на висоті 5700 м. ▪️ 23 грудня. Володар Малого кришталевого глобусу у заліку мас-стартів сезону 2021/2022 - Сіверт Гутторм Баккен 🇳🇴 був знайдений мертвим у своєму номері в Італії. Розслідування обставин його смерті триває. 🕯️ Ці події нагадують: за гучними перемогами стоять живі люди — зі своїми мріями, страхами та шляхом поза спортом. 🖤 Світла пам’ять Лаурі Дальмаєр і Сіверту Гутторму Баккену. #world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Володимир Парасюк — колишній народний депутат, учасник Євромайдану та доброволець, який пройшов фронт. У цьому відео згадуємо ключові події його життя після Революції Гідності: участь у блокаді Донбасу, гучні конфлікти у Верховній Раді, бої на сході України, поранення та повернення на службу після початку повномасштабної війни. Розповідаємо, чому Парасюк став однією з найрезонансніших фігур після Майдану, як змінився його шлях від парламенту до фронту і чим він займається сьогодні. Це історія про радикальні рішення, війну, відповідальність і особистий вибір у найважчі моменти для країни.

#історія #події Як Таймс-Сквер запалив традицію зустрічі Нового року (1907). У передноворічну ніч 31 грудня 1907 року на нью-йоркській площі Таймс-Сквер відбулася подія, яка назавжди змінила спосіб святкування Нового року по всьому світу. Замість звичних феєрверків, які були заборонені після кількох інцидентів, видавець газети New York Times Адольф С. Окс запропонував щось абсолютно нове та надзвичайне: опускання освітленої кулі з флагштока будівлі Times Tower. Ця ідея була не просто заміною салюту; вона мала на меті привернути увагу до нової штаб-квартири газети та перетворити Таймс-Сквер на центральне місце святкування у місті. Перша новорічна куля, виготовлена з дерева та заліза, була прикрашена сотнями електричних лампочок і важила близько 300 кілограмів. Її урочисто спускали вручну за допомогою складної системи мотузок та шківів. Коли куля почала свій повільний спуск за хвилину до півночі, тисячі людей, що зібралися на площі, затамували подих. Кульмінація настала рівно опівночі, коли куля досягла нижньої точки, сигналізуючи про початок Нового року. Ефект був приголомшливим. Натовп вибухнув радісними вигуками, а газетні заголовки наступного дня вихваляли нову традицію. З того дня опускання новорічної кулі на Таймс-Сквер стало невід'ємною частиною святкування Нового року, перетворившись на одне з найвідоміших у світі видовищ. Щорічно мільйони людей збираються на площі та мільярди дивляться трансляцію, щоб побачити, як сучасна, значно більша та досконаліша кришталева куля знаменує прихід нового року. Ця традиція стала символом оновлення, надії та єднання, демонструючи, як проста, але геніальна ідея може створити глобальний феномен і залишити незглабний слід в історії святкувань.

#історія #події Оксамитове розлучення: Як Чехословаччина стала Чехією та Словаччиною. 31 грудня 1992 року світ спостерігав за унікальним історичним актом: о 23:59 за центральноєвропейським часом Чехословаччина офіційно припинила своє існування, поступившись місцем двом абсолютно новим, незалежним державам — Чеській Республіці та Словацькій Республіці. Ця подія, відома як "Оксамитове розлучення", стала втіленням мирного та цивілізованого поділу, що різко контрастував із кривавими конфліктами, які спалахували в той час на інших пострадянських територіях. Коріння розколу сягало глибоких історичних, культурних та економічних відмінностей між чехами та словаками. Хоча вони прожили разом у одній державі з 1918 року (з перервою на роки Другої світової війни), національні ідентичності залишалися сильними. Чехи, з їхньою більш індустріалізованою та західною орієнтацією, та словаки, що мали більш аграрне минуле та сильніші зв'язки зі східноєвропейською культурою, часто мали різні погляди на майбутнє федерації. Після "Оксамитової революції" 1989 року, яка скинула комуністичний режим, національні питання вийшли на перший план. Політичні лідери, такі як прем'єр-міністр Чехії Вацлав Клаус та прем'єр-міністр Словаччини Владімір Мечіар, не змогли дійти згоди щодо формату майбутньої співпраці. Словаки прагнули більшої автономії або конфедерації, тоді як чеська сторона наполягала на збереженні міцної федерації або повному розлученні. Переговори тривали місяцями, і зрештою, усвідомивши неможливість компромісу, сторони домовилися про мирний поділ. Цей процес був закріплений конституційним актом про припинення існування Чеської та Словацької Федеративної Республіки, який набув чинності саме 31 грудня 1992 року. Світ був свідком унікального явища: дві нації розійшлися без жодного пострілу, без насильства, зберігаючи при цьому добросусідські відносини. Це був приклад того, як навіть складні етнополітичні питання можуть бути вирішені шляхом діалогу та взаємної поваги. Обидві держави успішно інтегрувалися в європейську та світову спільноту, стали членами Європейського Союзу та НАТО, довівши життєздатність "Оксамитового розлучення".

#історія #події Уявіть собі грудень 1898 року. Київ. Візники настільки завзято сваряться через зимову багнюку, що це вже схоже на оперну арію, пахне свіжою випічкою та великими амбіціями Цукрових Королів. І тут — бабах! — на самому Хрещатику, в розкішній будівлі Міської думи, стається справжня цифрова революція ХІХ століття. Вводять у дію першу централізовану міську телефонну мережу. ☎️ ​Це вам не сучасний гаджет, що впізнає власника за поглядом. Тодішній апарат був солідною дерев’яною спорудою з ручкою, яку треба було крутити так натхненно, ніби ви намагаєтеся видобути електрику з варення. А на іншому кінці дроту вас зустрічав голос панночки-телефоністки. Ці дами були справжніми богинями київського Олімпу: лише вони володіли таїнством з’єднання штекерів і, за сумісництвом, знали всі міські секрети ще до того, як їх друкували в газетах. 👩‍💼 ​Задоволення це було, м’яко кажучи, елітарним. Абонплата кусалася болючіше за січневий мороз — близько 60 рублів на рік. За ці гроші в ті часи можна було купити невелике стадо вгодованих гусей або забезпечити себе пристойними обідами на кілька місяців. Тому телефон у Києві на зламі століть був не просто засобом зв’язку, а жирним, підкресленим золотом статусом. Перші п’ятсот номерів розійшлися між вершками суспільства, банкірами та державними установами швидше, ніж гарячі пиріжки біля Лаври. ​Кияни миттєво збагнули: магія мідних дротів дозволяє пліткувати зі швидкістю блискавки, не виходячи з теплих капців. Саме в той день місто остаточно розірвало сонні пута провінційності та включилося в глобальний шум прогресу. ⚡️ ​Тож наступного разу, коли ваш смартфон замислиться над завантаженням відео на пів секунди, згадайте той героїчний 1898-й. Тоді для звичайного «Як справи?» треба було пройти через терни комутаторів та непохитну логіку пані телефоністки, яка тримала весь Київ у своїх тонких руках.

#історія #події Фінал диктатури: Страта Саддама Хусейна та кінець епохи страху ⚖️ 30 грудня 2006 року в Багдаді було поставлено крапку в одній із найсуперечливіших сторінок сучасної історії Близького Сходу. На світанку, о 06:00 за місцевим часом, було виконано смертний вирок через повішення щодо колишнього президента Іраку Саддама Хусейна. Символічно, що це сталося в день початку священного для мусульман свята Курбан-байрам 📜 Вирок виніс Вищий іракський трибунал за злочини проти людяності. Зокрема, йшлося про масове вбивство 148 шиїтів у селищі Ед-Дуджейль у 1982 році, що було лише частиною масштабних репресій режиму. Саддам, який правив країною залізною рукою протягом 24 років, зустрів свою смерть у військовій в'язниці «Камп Джастіс», відмовившись одягати каптур на голову перед стратою ⛓️ Постать Саддама Хусейна була втіленням класичного диктатора XX століття. Він побудував режим, що тримався на культі особистості, жорстоких розправах з опонентами та нескінченних війнах. Його правління позначилося трагедією «Анфаль» проти курдів, нападом на Кувейт та тривалим протистоянням із міжнародною спільнотою, що зрештою призвело до вторгнення коаліційних сил у 2003 році 🌫️ Страта експрезидента викликала неоднозначну реакцію у світі. Деякі лідери назвали це актом правосуддя та звільненням іракського народу від тиранії, тоді як правозахисні організації критикували поспішність виконання вироку та процедурні порушення під час суду. Для самого Іраку ця подія стала моментом істини, що оголив глибокі внутрішні релігійні та політичні розколи 🌍 Сьогодні події грудня 2006 року слугують суворим нагадуванням про те, що будь-яка абсолютна влада має свій фінал. Історія Саддама Хусейна — від золотих палаців до тюремної камери та ешафоту — залишається повчальним прикладом невідворотності відповідальності за злочини проти власного народу 🏛️

#історія #події Останній монарх за «Залізною завісою»: Драматичне зречення короля Міхая I 👑 30 грудня 1947 року в Бухаресті завершилася ціла епоха — Румунія перестала бути монархією. Молодий король Міхай I, який став символом опору та мужності під час Другої світової війни, був змушений підписати акт про зречення престолу під прямим тиском комуністичного уряду та радянських спецслужб 📜 Події розвивалися як у напруженому трилері. Комуністичні лідери Петру Гроза та Георге Георгіу-Деж викликали короля до палацу Єлизавети, де пред'явили ультиматум. За спогадами самого Міхая, палац був оточений військами дивізії «Тудор Владимиреску», вірної комуністам, телефонні лінії перерізані, а на стіл було покладено підписане зречення. Аргумент був нещадним: якщо король відмовиться, уряд розстріляє понад тисячу заарештованих студентів-монархістів ⛓️ Король Міхай I увійшов в історію як людина, що у 1944 році врятувала тисячі життів, здійснивши державний переворот проти диктатора Антонеску та вивівши Румунію з союзу з Гітлером. За цей вчинок він отримав найвищі нагороди від союзників, але став завадою для планів Сталіна щодо повної радянізації Східної Європи 🛡️ Зречення 30 грудня стало фінальним аккордом у встановленні тоталітарного режиму в Румунії. Вже через кілька днів короля з родиною змусили залишити країну в «поїзді вигнанців», заборонивши повертатися на батьківщину протягом довгих десятиліть. Його позбавили громадянства, а саму назву країни змінили на Румунську Народну Республіку 🌫️ Історія короля Міхая — це приклад особистої гідності перед обличчям невідворотної катастрофи. Повернувшись до Румунії лише після падіння режиму Чаушеску, він до останніх днів залишався моральним авторитетом для свого народу, нагадуючи про час, коли Румунія була частиною вільного європейського світу 🏛️

#історія #події Пастка імперії під маскою союзу: Трагічна дата 30 грудня 1922 року 🚩 Сьогодні ми згадуємо подію, яка на десятиліття визначила долю десятків народів та змінила хід світової історії — формальне підписання Договору про утворення СРСР. На І з'їзді Рад у Москві було проголошено створення нової держави, до складу якої увійшли РСФРР, Українська РСР, Білоруська РСР та Закавказька РФСР 📜 Для України цей день став початком тривалої та болісної епохи. Попри формальні декларації про «добровільне об'єднання» та «право на вихід», реальність виявилася зовсім іншою. Радянський Союз швидко перетворився на жорстку централізовану імперію, де інтереси республік були повністю підпорядковані московському центру ⛓️ Саме під парасолькою цього «союзу» український народ пережив найстрашніші трагедії: розкуркулення, насильницьку колективізацію, Голодомор, сталінські репресії та планомірне нищення національної інтелігенції. Автономія, обіцяна договором 1922 року, була лише паперовою ширмою для тоталітарного режиму 🌫️ Створення СРСР стало грандіозним геополітичним експериментом, який тримався на ідеологічному примусі та силових структурах. Проте історія довела: жодна держава, побудована на запереченні свободи та національних прав, не може існувати вічно. Розпад союзу в 1991 році став логічним завершенням процесу, що розпочався в цей день понад століття тому 🏛️ Аналізуючи 30 грудня 1922 року сьогодні, ми краще розуміємо коріння сучасних викликів. Це урок про те, як важливо цінувати справжню незалежність і не піддаватися на маніпулятивні гасла про «братні союзи», за якими часто ховається бажання поневолення 🇺🇦

#історія #події Народження українського друкарства: Величний шлях київського Часослова 📜 30 грудня 1616 року сталася подія, що назавжди змінила інтелектуальний та духовний ландшафт Східної Європи. У друкарні Києво-Печерської лаври побачив світ Часослов — перша книга, надрукована в межах монастиря під керівництвом видатного просвітителя Єлисея Плетенецького ⛪️ Ця книга не була просто збіркою молитов. Часослов став головним підручником того часу, за яким українці вчилися читати та писати протягом багатьох десятиліть. Саме через нього тисячі дітей пізнавали грамоту, формуючи національну ідентичність та культуру ✍️ Поява київського Часослова ознаменувала перехід до потужного промислового книговидання в Україні. Видання вирізнялося високою якістю друку, майстерними гравюрами та вишуканим оформленням, що свідчило про неймовірний рівень майстерності українських друкарів XVII століття 🎨 Для українського суспільства того часу це був акт культурного самоствердження. В умовах тиску та спроб асиміляції, власна друкована книга стала потужним інструментом збереження традицій та поширення знань. Часослов заклав фундамент для подальшого розквіту Києво-Могилянської академії та перетворив Київ на один із найбільших видавничих центрів тогочасного світу 🌍 Сьогодні цей фоліант є не лише безцінною пам’яткою кириличної писемності, а й символом того, як слово, закарбоване на папері, здатне об'єднати народ навколо знань та духовності. Минають століття, а сторінки київського Часослова продовжують нагадувати нам про силу української книги та велич нашої інтелектуальної спадщини 🏛️