Купа скандалів та нерухомість на тещі: ще один кандидат на голову Держмитслужби — Михайло Мірошніченко, — розслідування Bihus.Info (https://www.youtube.com/watch?v=-zigxfbt1dM) У листопаді 2020 року, за даними медіа, у Мірошніченка ДБР провело обшуки у справі щодо контрабанди. На той момент чоловік був начальником Управління власної безпеки Держмитслужби. Також Мірошніченка називали одним із ключових фігурантів розслідування парламентської ТСК щодо експорту так званого “чорного зерна”. Проаналізувавши спосіб життя посадовця, журналісти виявили, що вже у 24-му – тобто за рік після звільнення з митниці — на 76-річну тещу посадовця було записано 4 квартири у Києві та цілий автопарк преміум авто (BMW X5, Lexus, Land Cruiser, Ford). Ще за рік, у 2025-му, дружина Мірошніченка придбала Audi Q7, а до того — мотоцикл Harley Davidson.

#історія #постаті 28 січня 1951 року на Буковині народився чоловік, якому судилося стати «першим після Бога» в ієрархії українських підкорювачів неба. Леонід Каденюк — не просто астронавт, а символ того, що Україна в 1990-х роках, попри економічний хаос, залишалася космічною державою не лише на папері, а й на орбіті. 👨‍🚀🚀 Від Клішківців до мису Канаверал Шлях Леоніда Костянтиновича до зірок був класичним прикладом тернистої стежки: льотне училище, служба в авіації, жорсткий відбір до загону космонавтів ще за часів СРСР. Але справжній зоряний час настав у 1997 році, коли він переміг у відборі на спільну українсько-американську місію. Каденюк готувався до польоту в NASA, де вразив американців своєю витримкою та професіоналізмом. Його обрали серед багатьох кандидатів саме за вміння зберігати спокій там, де в інших здавали нерви. 🇺🇸🇺🇦 Місія STS-87: Український слід у космосі 19 листопада 1997 року космічний човник «Колумбія» відірвався від землі. На борту був Каденюк, а в його особистому багажі — прапор України, «Кобзар» Шевченка та аудіозаписи українських пісень. Леонід став першим, хто влаштував на орбіті справжній «вечір української культури». Він згадував, що коли вперше зазвучав наш гімн у невагомості, американські колеги встали разом із ним, віддаючи шану далекій державі, яка відправила свого сина в цей політ. 🎶🛰️ Наука на орбіті: Це не були «покатушки» Часто скептики кажуть, що Каденюк летів як «гість», але це відверта брехня. Він виконував складні біологічні експерименти з рослинами (ріпою, соєю та мохом), досліджуючи, як невагомість впливає на фотосинтез та розвиток організмів. Ці дані згодом лягли в основу багатьох наукових праць. Каденюк працював як повноцінний вчений-дослідник, доводячи високий рівень української академічної школи. 🧪🌱 Спадщина справжнього офіцера Леонід Каденюк завжди залишався скромною людиною. Він не любив пафосу, хоча його впізнавали на вулицях. До останніх днів він боровся за розвиток української аерокосмічної галузі, щиро вболіваючи за те, щоб ми не втратили статус технологічної нації. Його раптова смерть у 2018 році під час ранкової пробіжки стала шоком для країни, але він залишив нам головне — відчуття того, що для українців немає недосяжних висот. 🌌🦾 Сьогодні, у день його народження, варто згадати його знамениту фразу: «Я був вражений, наскільки красива наша Земля і наскільки вона незахищена». Це слова людини, яка бачила світ з висоти, недоступної більшості, і навчилася цінувати кожен клаптик рідного дому.

Денису Шевчуку — 29 років. Він військовий із Чернівців. Мілені — 20. Вона з Краматорська. Їхня історія почалася з кав’ярні у прифронтовому місті. Денис побачив Мілену, коли вона працювала за барною стійкою. Він приходив туди знову і знову — пив каву лише для того, щоб поговорити з нею. Жартував, що випив її стільки, що вже почав хвилюватися за серце. Наполегливість дала результат — між ними народилося кохання. У листопаді 2025 року Денис зазнав тяжкого поранення на війні. Він втратив обидві ноги, руку, око та отримав серйозні внутрішні ушкодження. Упродовж усього цього часу Мілена була поруч — не відходила ні на крок. Цього місяця вони одружилися в лікарні в Києві. Мілена спить у палаті разом із Денисом, підтримуючи його щодня і щохвилини. Денис розповідає: минулого року, перебуваючи у Німеччині, де живе його мама, він мав можливість залишитися за кордоном. Однак навіть не розглядав цього варіанту. За його словами, він відповідальна людина і чітко усвідомлює, що стоїть на кону у війні України за власне виживання. Залишити побратимів він не міг. Це історія про вибір. Про любов, що не злякалася війни. І про людську гідність, яка не відступає навіть тоді, коли ціна — надзвичайно висока.

🏀 Баскетбол як ліки: історія незламної Насті з Тернополя 💔 14-річна Анастасія Цяпало – капітанка шкільної баскетбольної команди та учасниця ліги «Пліч-о-пліч» – дивом вижила під час ракетного удару по Тернополю 19 листопада 2025 року. Втративши житло, маму та дідуся, дівчинка отримала важкі опіки тіла та дихальних шляхів. Після двох місяців «пекла» в реанімаціях та складних пересадок шкіри, Настя знову звелася на ноги. 🌟 Саме жага повернутися на майданчик стала для неї головним стимулом. Нещодавно вона зробила свій перший кидок у кільце після травми, що розчулило легенду баскетболу Сергія Ліщука – він особисто відвідав Настю у лікарні та запросив її до БК «Рівне» після реабілітації. Попри те, що цей сезон «Пліч-о-пліч» Настя пропустить, її команда та вчителі чекають на повернення своєї «душі», а сама дівчинка впевнена: її головна перемога ще попереду. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

👩‍❤️‍👨💍 Серед палат і операційних ННЦХТ ім. О.О. Шалімова народилася нова родина У Національному науковому центрі хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова відбулася подія, що стала символом сили людського духу та підтримки в умовах війни, — створення нової родини. Денис і Мілена познайомилися у 2024 році в Краматорську. Денис перебував там на службі, Мілена працювала баристою — і між ними одразу спалахнула іскра. У листопаді Денис отримав тяжке мінно-вибухове поранення під Костянтинівкою. Складна евакуація, ампутації, місяці боротьби за життя… І весь цей час Мілена була поруч, не відходячи ні на мить. Не дочекавшись виписки, закохані вирішили одружитися просто на території лікарні. Це історія не лише про кохання, а й про силу духу, вірність і підтримку. Про рішення бути разом — попри біль, випробування і невизначеність 💓 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

🫶🫶24 січня 1975 року народився Решат Аметов— український громадянин кримськотатарського походження, уродженець Сімферополя, що був закатований невстановленою групою російських окупантів і їх колабораціоністів поблизу Білогірська в Криму, під час анексії українського півострова росіянами в березні 2014 року. Перший громадянин України, убитий внаслідок російської агресії проти України. Герой України (посмертно). Мешкав із сім'єю в Сімферополі. Не був політично активний, проте, за словами родини, останнім часом він захоплювався ідеями Махатми Ганді про мирні протести і відмову від насилля. 28 лютого 2014 написав на своїй сторінці Facebook: «Орієнтовно в понеділок вийду до Ради міністрів. Стоячий протест. А вам слабо?» 3 березня 2014 о 7:30 Решат Аметов вийшов з дому. Рідні не знали його намірів, знали що він взяв з собою паспорт, картку на отримання грошей за народження дитини і припускали, серед іншого, що він міг піти у військкомат. Після того, як чоловік довго не виходив на зв'язок, дружина зателефонувала йому о 12 годині сама, однак мобільний телефон був вимкнений. Пізніше з'ясувалося, що він брав участь у мирному протесті проти окупації українського Криму російськими військами на Площі Лєніна в Сімферополі. Він півтори години стояв з українським стягом на одному місці навпроти будівлі Ради міністрів Криму, захопленої російськими спецпризначенцями кількома днями раніше. Відповідав на запитання журналістів, які до нього підходили, але загалом його протест був мовчазним. Викрадення Решата Аметова зафіксували відео-камери: троє людей з промосковських колабораціоністських угрупувань, так званих «загонів самооборони Криму», підійшли до нього, вивели з площі, скрутили, посадили в автомобіль і повезли його у невідомому напрямку. Двоє чоловіків у військовій формі, які заштовхували Аметова в автомобіль, швидше за все належали до промосковського колабораціоністського угрупування «Самооборона Криму», бо не мали зброї, не носили маски і їхня форма була схожа на ту, що використовувало це злочинне антиукраїнське угрупування. На відео було видно, що викрадення Аметова відбувалося в кількох метрах від людини з червоною пов'язкою на руці — такі пов'язки носили члени промосковських колабораціоністських угрупувань, т.зв «загонів самооборони», які діяли узгоджено з російськими військами вторгнення в Крим. Четвертий чоловік стояв поряд із автомобілем, потім обійшов його і сів на переднє пасажирське місце перш ніж машина рушила. Після цього на зв'язок Решат більше не виходив. 15 березня 2014 Аметова було знайдено мертвим у селищі Земляничне Білогірського району, за 60 км від Сімферополя. На тілі чоловіка були численні ознаки катування, голову було обв'язано скотчем, очі були виколоті, а поряд з ним лежали наручники. Причиною смерті було назване ножове поранення в область ока. 🕯18 березня Решата Аметова поховали на міському кладовищі Сімферополя Абдал. Через його смерть сиротами лишилися троє дітей. 18 листопада 2015, Решата Аметова посмертно удостоєно недержавною нагородою Орден «Народний Герой України». 🎖18 травня 2017, посмертно присвоєно державне Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», а 2 березня 2018 Президент України вручив нагородні атрибути звання Герой України брату загиблого Рефату Аметову. Вчинок Решата Аметова згадується у виступі Президента України 18 вересня 2014 на засіданні Конгресу США.

У Житомирі вшанували пам’ять єврейського героя — захисника України Максима-Вольфа Булигіна: у ліцеї «Ор Авнер» відкрили меморіальну дошку «Світла пам’ять Максиму Булигіну. Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо. Барух Даян а-Емет — Благословенний Праведний Суддя», — Федерація єврейських громад України. 20 січня у Житомирі в приватному ліцеї «Ор Авнер», де навчався Максим-Вольф Булигін, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Він загинув 10 червня 2024 року, захищаючи Україну на фронті. У заході взяли участь батьки, рідні, учні, педагоги та представники єврейської громади. Цього дня згадували не лише військову службу Максима, а й його людський шлях — випускника школи, добровольця, «українського єврея», який зробив свідомий вибір. Максим Булигін народився і виріс у Житомирі. Він мав громадянство України і був «українським євреєм» — саме так ця інформація зазначена в українській Вікіпедії. Він був єдиною дитиною в родині, відвідував єврейський дитячий садок, а згодом закінчив хабадський ліцей «Ор Авнер», де протягом 25 років учителькою працювала його бабуся. Бабуся Максима, Тетяна Липінська, згадувала про нього просто і дуже по-людськи: «Він називав себе “бабусиним хлопчиком”». За рік до загибелі у Максима з’явилася кохана, вони призначили весілля на кінець червня. Захисник узгодив відпустку, але за два тижні до омріяного дня загинув. 24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії, Максим отримав повістку і одразу став на захист рідної України. Він воював у складі різних підрозділів. У 2024 році Максима перевели до іншого батальйону. Він сам запропонував стати оператором БПЛА, опанував цю спеціальність і вирушив на своє перше бойове завдання — з якого вже не повернувся. Оператор БПЛА Максим-Вольф Булигін героїчно загинув 10 червня 2024 року в селі Роботине Запорізької області, коли російські окупанти скинули вибухівку на його позицію. 25 червня 2024 року після традиційної юдейської церемонії прощання біля синагоги в Житомирі, яку провів рабин Шломо Вільгельм, Максима Булигіна поховали на Смолянському міському військовому кладовищі. За особисту мужність, проявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Максим Булигін був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — Указом Президента України від 27 листопада 2024 року № 787. 20 червня про загибель Максима Булигіна на своїй сторінці у Facebook написав Головний рабин Києва та України Моше Асман. Тим самим Указом Президента № 787 таку ж нагороду — орден «За мужність» III ступеня (посмертно) — отримав і син самого рабина Моше Асмана, Матитьягу Самборський. Відкриття меморіальної дошки у Житомирі має значення не лише як локальна подія. Це частина ширшого процесу збереження пам’яті про загиблих захисників України — незалежно від їхнього походження, віросповідання чи національної належності. Історія Максима Булигіна спростовує пропагандистські міфи про нібито «відстороненість» національних меншин від захисту України. Єврейська громада країни з перших днів війни бере участь в обороні — на фронті, у волонтерстві та гуманітарній допомозі. Меморіальна дошка на стінах школи — це нагадування про конкретне життя і конкретну втрату. Про людину, яка могла жити звичайним життям, але стала на захист своєї країни. Як ви вважаєте, чи мають і в Ізраїлі пам’ятати та говорити про героїв свого народу, які загинули, захищаючи Україну? 👉 Повний матеріал — за посиланням: https://nikk.agency/uk/u-zhitomiri-vshanuvali-pamyat-ievrejskogo/ НАновости‼️:- новини Ізраїлю Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

🇺🇸Президент Аргентини назвав Китай “великим” торгівельним партнером після зустрічі з Трампом, — BBG Мілей рішуче захистив зростаючі економічні зв’язки Аргентини з Китаєм, заявивши, що його країна фактично не має іншого вибору, окрім як розвивати торгівлю з другою економікою світу, навіть попри прагнення укласти угоду зі США. Китай є другим за величиною торгівельним партнером Аргентини після Бразилії. Станом на листопад аргентинський експорт до Китаю у 2025 році зріс на 57% у річному вимірі — значно швидше, ніж зростання поставок до США, яке за той самий період становив 26%. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Колишнього голову ДПСУ Дейнека та керівника відділу пункту пропуску ДПСУ викрили на отриманні хабарів за дозвіл перетину кордону, – НАБУ. За даними слідства, у 2023 році за дозволу посадовців група людей незаконно переправляла цигарки до ЄС. Аби приховати свою діяльність, зловмисники використовували транспортні засоби, зареєстровані на території Чехії та Австрії, на які встановлювали спеціальні номерні знаки, схожі на дипломатичні. Пасажирами таких авто були родичі українських дипломатів у Європі з дипломатичними паспортами, що дозволяло уникати огляду на кордонах ЄС. Детективи встановили, що високопосадовці ДПСУ раніше служили з дипломатами, родичі яких пізніше брали участь у схемі. У період з липня-листопада 2023 року прикордонники, ймовірно, отримали близько 204 тисячі євро за проїзд за кордон 68 таких автомобілів. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція

#історія #події Утворення Закарпатської області (1946): Геополітичний десерт сталіна. ​22 січня 1946 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про утворення Закарпатської області у складі УРСР. Так закінчилася нетривала вистава під назвою «незалежна Закарпатська Україна» — маріонеткове утворення, створене кремлем лише для того, щоб юридично «чисто» анексувати територію у Чехословаччини. 🗺️🚩 ​Референдум під дулами та дипломатичні ігри ​Процес «возз’єднання» проходив за класичними канонами радянської режисури. У листопаді 1944 року в Мукачеві з’їзд народних комітетів ухвалив Маніфест про вихід зі складу Чехословаччини. Присутність військ 4-го Українського фронту додавала делегатам неабиякого «натхнення» та одностайності. У Празі ж розуміли: сперечатися зі сталіним, коли його армія вже стоїть у центрі Європи — справа марна. Тож у червні 1945-го було підписано договір, яким Підкарпатська Русь офіційно передавалася СРСР. ✍️🛡️ ​Соціалістичний рай за перевалом ​Указ від 22 січня 1946 року остаточно ліквідував усі атрибути короткочасної автономії. Разом із радянським адміністративним поділом на край накотилася хвиля примусової колективізації, боротьби з Греко-католицькою церквою та «очищення» від «неблагонадійних елементів». Закарпатці, які століттями перебували в орбіті Центральної Європи, раптом прокинулися у найбільш західному форпості радянської імперії, відгородженому від вільного світу залізною завісою. 🏚️⛓️ ​Об’єктивний підсумок: Соборність чи окупація? ​Якщо відкинути радянський пафос про «віковічну мрію», картина виглядає прагматично та цинічно. З одного боку, відбулося фактичне об'єднання українських етнічних земель, що пізніше стало юридичною основою кордонів сучасної держави. З іншого — цей процес мав характер територіального поглинання, де воля населення була лише декорацією для задоволення стратегічного апетиту росії. москва отримала плацдарм за Карпатами для тиску на Східну Європу, а Україна — нову область із важкою спадщиною тоталітаризму. 📉🌍