🚑 ЗБІР НА КАРЕТУ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ МЕДИКІВ ХЕРСОНЩИНИ

Швидкі на Херсонщині працюють 24/7 — вивозять поранених, рятують цивільних і військових. Вони щодня їздять дорогами, які вбивають техніку, постійно потребують ремонту, а ще стають ціллю російських дронів та обстрілів.

Саме тому медики Херсонщини знову звернулися по допомогу — їм потрібна карета швидкої.

Початкова мета збору становила 350 000 грн. Частину шляху вже пройдено: 135 000 грн із зібраних коштів внесено як завдаток за автомобіль. Тому зараз актуальна сума збору — 215 000 грн.

🚑 Ця машина потрібна не «про запас». Вона потрібна для роботи — щоб медики могли вчасно доїхати туди, де є людина, яку ще можна врятувати.

🎯 Треба зібрати 215 000 грн.

🏦 Банка monobank:
https://send.monobank.ua/jar/9RcsXLwmQw

💳 4874 1000 3195 1265

10, 20, 50, 100 гривень — важлива кожна сума. Долучайтеся, поширюйте, коментуйте. Чим більше нас — тим швидше швидка поїде до медиків Херсонщини. 🇺🇦🚑

📌 Якщо ще не маєте monobank:
1. Завантажте застосунок: https://monobank.ua/r/9AFwzY
2. Зареєструйтеся
3. Отримайте 50 грн — і я отримаю
4. Я свої передаю на ЗСУ та ВПО

ДОДАТКОВО з-за кордону підтримати збір можна через:
• PayPal
• Western Union
• Paysend
• SEPA-MONOBANK
• SWIFT
❗️Reference: a voluntary donation to support Ukraine❗️

#Херсонщина #збір #медики #швидкадопомога #допомогаЗСУ

💔😢 Суми. Миколаїв. Чернігів. Херсонщина.

🔻Щодня московити хаотично закидають Суми КАБами. Падає щонайменше 10 КАБів в день… що не день - то інтенсивніше.

6 КАБів влучили по цивільній інфраструктурі сьогодні вночі. 5 людей поранені.

Загинули дві дитини: дівчата 5 та 10 років, а також 75-річна жінка…🕯️

🔻Унаслідок атаки на Миколаїв загинула 89-річна жінка, ще семеро людей отримали поранення, серед них - 2 дітей.

Пошкоджено приватні будинки та автомобілі.

🔻Лунали вибухи і на Чернігівщині.

Цієї ночі московити атакували Україну балістичною ракетою Іскандер-М та 136 ударними дронами.

🔻На Херсонщині московський FPV переслідував продавця фруктів у Таврійському.

Дрон цілеспрямовано скерували в чоловіка. Він перебуває у лікарні з важкими пораненнями. Просто московські сволоти…

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

Він був фермером. Людиною, яка понад усе любила землю. Ту саму землю, що годує Україну.

Але коли на Херсонщину прийшла росія, він зробив те, на що здатен далеко не кожен.
Він перетворився на захисника своїх полів.

Минуло вже майже дев’ять місяців відтоді, як Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно). Та про його подвиг знають далеко не всі.

А він заслуговує, щоб його пам’ятали.

Олександр Гордієнко народився 1967 року в Бериславському районі Херсонської області.

Усе своє життя він працював на землі. Створив фермерське господарство, вирощував зерно, розвивав село, давав людям роботу. Для нього поле було не бізнесом — воно було справою життя.

Та після повномасштабного вторгнення його господарство опинилося на передовій.

Херсонщина стала однією з найбільш замінованих областей світу.

Після деокупації правобережжя на його полях залишилися тисячі мін, нерозірваних снарядів і касетних боєприпасів.

Чекати було ніколи.

Якщо не засіяти землю навесні, країна втратить урожай.

І тоді Олександр почав робити те, чого не мав робити цивільний фермер.

Він сам розміновував свої поля.

День за днем.

Метр за метром.

За час цієї роботи він вивіз понад п’ять тисяч мін та інших вибухонебезпечних предметів, повертаючи життя українській землі.

Та навіть коли поля стали безпечнішими, смертельна небезпека не зникла.

Вона прилетіла з неба.

Російські оператори FPV-дронів почали цілеспрямовано полювати на українських фермерів.

Не на військових.

Саме на трактористів, комбайнерів і людей, які виходили збирати хліб.

Для окупантів це було справжнє сафарі.

Олександр не міг із цим змиритися.

Він продав «Мерседес» дружини, щоб купити потужні системи радіоелектронної боротьби, засоби виявлення безпілотників, амуніцію та зброю.

Щоранку ще до світанку він виходив у поле.

З рушницею.

З двома системами виявлення дронів.

Одна показувала, де знаходиться безпілотник.

Друга допомагала визначити момент його атаки.

Поки працівники збирали врожай, він дивився не на землю.

Він дивився в небо.

Бо знав: якщо не помітить дрон першим — хтось може не повернутися додому.

Саме тоді на Херсонщині його почали називати «фермером-Рембо».

Це звучить майже як легенда.

Але це була реальність.

На його рахунку — понад 200 знищених російських безпілотників.

Кожен із них міг убити людину.

Кожен збитий дрон означав ще один врятований екіпаж комбайна, ще одного живого тракториста, ще одну родину, яка ввечері дочекається свого батька чи сина.

Росіяни знали, хто він.

І мстилися.

У день його народження вони навмисно атакували його будинок ударними дронами.

Дім згорів.

Та навіть після цього він не виїхав.

Не покинув своїх людей.

Не залишив свою землю.

5 вересня 2025 року російський безпілотник забрав його життя.

Він загинув так само, як жив останні роки.

Захищаючи інших.

10 листопада 2025 року Президент України присвоїв Олександру Гордієнку звання Героя України (посмертно).

Це була заслужена державна відзнака.

Але справжнє визнання він отримав набагато раніше.

Від людей.

Від трактористів, які завдяки йому повернулися додому живими.

Від комбайнерів, які змогли зібрати врожай.

Від односельців, які знали: поки поруч Олександр, він зробить усе можливе, щоб захистити їх.

Сьогодні ми часто говоримо про героїв зі зброєю в окопах.

І це справедливо.

Але війна народила й інших героїв.

Тих, хто не перестав бути лікарем.

Учителем.

Рятувальником.

Фермером.

Бо Україну захищають не лише ті, хто тримає лінію фронту.

Її захищають і ті, хто, ризикуючи власним життям, вирощує хліб, щоб країна жила.

І коли наступного разу ви візьмете до рук буханець українського хліба, згадайте людину, яка дивилася не лише під ноги, шукаючи міни.

Вона щодня дивилася в небо.

Щоб російський дрон не забрав чиєсь життя.

Вічна пам’ять Герою України Олександру Гордієнку.

🇺🇦 Герої живуть доти, доки ми пам’ятаємо їхні імена.

СИВИЙ ДНІПРО І ПЕРЛИНА СТЕПУ

Наш сивий Дніпро, який котить все хвилі
Й Херсонщину рідну віки напува,
А ті береги йому рідні і милі,
Ні миті без ду́мки про них не бува.

Страждальна Херсонщина, степу перлина
Палає в вогні і в воді потопа,
Молитва благальна все чується, лине,
Бо ворог-ординець по ній все ступа.

Наш сивий Дніпро ра́зом з нами ридає,
Болить його дуже цей край степови́й,
Він хвилі все ко́тить, а край цей страждає.
Настав для Херсонщини час надтяжкий.

Як боляче це… Ой, як боляче, люди!
За що українцям пізнати таке?
А мріє ж ординець осісти усюди,
Й життя аби кожен пізнав з нас гірке.

Наш сивий Дніпро несе во́ди із горем,
Болить його дуже Херсонський наш край,
То ж він напуває землицю ту з болем,
Що мовить йому: «Ти мене не лишай!».

Благає землиця, благає страждальна,
Бо лівий весь берег в руках сатани,
І топче, й гноби́ть та потвора безжальна…
Й нема цьо́му краю, як краю війни́.

07.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1060482

ХЕРСОНЩИНО, ПРО ТЕБЕ ПАМ’ЯТАЄМ

Перлину степу топче ворог клятий,
Немов господар оселився там,
Він забруднив усі красиві шати,
Й наповнив все свої́м страшним сміттям.

Весь лівий берег стогне і ридає,
Дніпро в зажурі воду подає,
На звільнення Херсонщина чекає,
Бо окупант їм волі не дає.

Не день, й не два, й не місяць це триває,
Як окупант цю землю захопив,
Людські́ оселі нелюд заселяє,
Біди́ і лиха скільки наробив…

В людськи́х оселях, наче в себе вдома,
Міста́ і се́ла в ворога в руках,
Від цьо́го страх, біда, моральна втома,
І все це наяву, а не у снах.

Під окупантом плаче ця землиця,
Огидне і страшне вороже все…
Коли ж жахіття має закінчи́ться?
Хто звільнення землі́ цій принесе́?

Херсонщино, про тебе пам’ятаєм,
За всіх людей, за весь Херсонський край,
Про звільнення ми Господа благаєм.
Тримайсь, перлино! Ми з тобою! Знай!

20.08.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1058986

❗️Херсонщина: рф продовжує атакувати деокуповані громади області

Протягом доби внаслідок обстрілів загинули троє людей, ще четверо – постраждали. У результаті пошкоджено 19 об’єктів: багатоквартирний та 11 приватних будинків, об’єкти критичної інфраструктури, транспортне підприємство, чотири автомобілі.

На місцях атак працювали всі профільні служби – вони ліквідовували та документували наслідки обстрілів.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

🕯️Вночі у Львові загинула поліцейська Вікторія Шпилька

Дівчина з Волині, яка згодом разом із батьками переїхала до Херсона.

Вона закінчила ЛДУВС і стала до лав патрульної поліції. Спершу Херсонщина, з 2023 року Львівщина.
Співчуття рідним та близьким 🙏
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Протягом неділі росіяни атакували Дніпропетровщину, Сумщину та Херсонщину.

▪️На Дніпропетровщині внаслідок удару постраждали троє людей, також пошкоджені лінії електропередач, цивільні будівлі й газогони.

▪️Ворог атакував цивільну автівку на Сумщині. Внаслідок атаки постраждали двоє людей, серед них — неповнолітня дівчина.

▪️Внаслідок обстрілу Херсонщини поранені (https://t.me/phogovua/8686?single) п'ять жінок, також пошкоджені адмінбудівлі, приватні та багатоквартирні будинки й лікарня.

Фото — Херсонщина, Дніпропетровщина.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Мародерство, обстріли і відсутність евакуації! Росія нищить Херсон!

Херсонщина щодня витримує удари дронів та артилерії, поки зруйноване місто та його жителі чекають на системну допомогу. Цей рік запам’ятався не лише обстрілами, а й гострими соціальними конфліктами: від етичних скандалів у тилу до проблем із мобілізацією та розчарування переселенців через відсутність житла.