• Декілька минулих життів тому.
    Я в Донецьку.
    Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:)
    Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа».

    Й яяяяяк розхворілася???
    Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!!

    Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:)

    Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:)))

    А я?:)
    А я - ні!:)
    Накашляла!:)
    Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:)

    Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:)

    Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:)
    Так.
    Від геморою!:)
    Мазь та краплі!:)

    Троксевазин - все зрозуміло.
    З Ескузаном якось все пішло не так?:)))

    Інструкція для кого?:)
    Інструкція ж винятково для слабаків?:)
    Нащо б я її читала?:)

    Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:)

    Телефоную докторці Ірині!:)
    - Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала…
    А вони мені так нестерпно спиртягою смердять?
    Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде???

    Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:)
    Сопе роздратовано!:)
    Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:)
    - Юльцю? Ти геть не сповна розуму???
    Нащо їх до дупи прикладати???
    Їх пити тре!!!:)

    Оооооотакої?:)
    Краплі?
    Від геморою?
    Пити?:)
    Й воно допоможе?:)))

    На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:)
    Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан?
    Згадую!:)
    Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:)

    Й що?:)
    Й ніщо!:)))
    В кухню винесла!:)
    На кухонний стіл прилаштувала!:)
    Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:)
    Перед їдою!:)))

    Жодного разу про них не згадала!!!:)
    Жаліюся Ірина Олександрова!:)
    Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:)
    Де я його просто не зможу не побачити?:)))

    Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:)))
    Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:)

    Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:)
    Й на холодильник присобачила!:)
    Й на стіл під прозору церату!:)

    Та ні ж!:)
    Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:)))

    Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:)))
    Й що?:)))
    Будь як крути-верти?:)
    Не бачу!:)))

    Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:)
    А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:)
    Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:)))

    Й ще ж забула розповісти!:)

    Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:)))

    Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:)
    Про користь вівсянки!:)))

    Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:)
    Не знаю!:)
    Не втрималася!:)
    Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:)
    Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:)

    Ви там як?
    Цілі?
    Декілька минулих життів тому. Я в Донецьку. Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:) Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа». Й яяяяяк розхворілася??? Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!! Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:) Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:))) А я?:) А я - ні!:) Накашляла!:) Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:) Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:) Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:) Так. Від геморою!:) Мазь та краплі!:) Троксевазин - все зрозуміло. З Ескузаном якось все пішло не так?:))) Інструкція для кого?:) Інструкція ж винятково для слабаків?:) Нащо б я її читала?:) Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:) Телефоную докторці Ірині!:) - Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала… А вони мені так нестерпно спиртягою смердять? Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде??? Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:) Сопе роздратовано!:) Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:) - Юльцю? Ти геть не сповна розуму??? Нащо їх до дупи прикладати??? Їх пити тре!!!:) Оооооотакої?:) Краплі? Від геморою? Пити?:) Й воно допоможе?:))) На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:) Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан? Згадую!:) Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:) Й що?:) Й ніщо!:))) В кухню винесла!:) На кухонний стіл прилаштувала!:) Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:) Перед їдою!:))) Жодного разу про них не згадала!!!:) Жаліюся Ірина Олександрова!:) Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:) Де я його просто не зможу не побачити?:))) Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:))) Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:) Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:) Й на холодильник присобачила!:) Й на стіл під прозору церату!:) Та ні ж!:) Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:))) Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:))) Й що?:))) Будь як крути-верти?:) Не бачу!:))) Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:) А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:) Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:))) Й ще ж забула розповісти!:) Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:))) Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:) Про користь вівсянки!:))) Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:) Не знаю!:) Не втрималася!:) Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:) Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:) Ви там як? Цілі?
    91переглядів
  • Страшне! Комітет нацбезпеки, оборони та розвідки сьогодні закрився в кабінеті зсередини з главою СБУ, обговорював там різні "сікрєтіки та сплєтні", а Безуглу не пустили 😂
    "Народна борчиня за правду" тепер не зможе злити сікрєтні ділішкі для широкого загалу.
    Страшне! Комітет нацбезпеки, оборони та розвідки сьогодні закрився в кабінеті зсередини з главою СБУ, обговорював там різні "сікрєтіки та сплєтні", а Безуглу не пустили 😂 "Народна борчиня за правду" тепер не зможе злити сікрєтні ділішкі для широкого загалу.
    69переглядів 3Відтворень
  • МАЙСТЕРНЯ "ДЛЯ СЕРЦЯ".
    В старенькому місті,що кличеться Львовом,
    старенький дідусик в кравецькій обнові,
    що куплено в пані в манто з пріма-джерсі,
    відкрив вчора зрання майстерню
    "Для серця".
    Сердечко принесли йому,геть слабеньке.
    То сердце було і маленьке й легеньке.
    Належало дівчинці--хворій,безсилій.
    Жертвіла свічею,п'ять років, як жила.
    І став Майстер серце дитя лікувати.
    Взяв ниточки ласки,щоб ранки зшивати.
    Добавив для міцності віри й надії,
    любові багато й бешкетності в міру.
    І серце забилось в дитини спокійно.
    Без страху до світу,сміялася вільно.
    Просив Майстер рідних дівча опікати,
    бо в цеї перлинки загинула мати...
    А ще він старався привести до ладу сердечка закоханим.
    Шви рвались щоразу...
    Якщо їх любили--серця,як літали.
    Якщо розлучались--життя зупинялось.
    Сердечкам цим Майстер зшивав рани вірою.
    На жаль,не спасти було щирість й довіру.
    Їм часу потрібно, бо йде лікування.
    Щоб були готові з'єднатись в коханні.
    А як філігранно зшивав він сердечка,
    у тих,кому доля в далекий край в'ється...
    Дав ниточку смутку і вузлик зажури.
    Бажання вернутись,як зникне час хмурий.
    Найкраще сердечка зшивались у діток.
    Найгірше-у воїнів...Там всі жахи світу.
    Там рвались судини,там серце скакало.
    Страшне пережили...А що їх ще ждало?
    Цим серцям давав він усе,що лиш треба.
    Здавалось,цей Майстер зніме зірку з неба.
    Співав колисанки,якщо закричало.
    Воно,бідолашне,і в снах воювало...
    Нитки обривались,судини кровили.
    Життя вже скресало, а їх не цінили...
    І кожному ліки підшукував вдало.
    Кому треба --рік,два, кому--життя мало...
    Лиш серця мамів лікувати найважче.
    Вона ж бо дитятку вділяє найкраще.
    Любов там навічно,турбота щоденна.
    Там страх вже привичний на справи буденні.
    Там горя --по вінця,на владу ввесь гнів.
    Та й сльози роз'їли всі ниточки швів.
    І ліків немає, як гине синочок.
    Бо серце у мами--кришталевий дзвіночок...
    *****
    В старенькому місті,що кличеться Львовом,
    старенький дідусик в кравецькій обнові
    руками лікує...Всі знають дорогу.
    Не знають лише,що то руки є Бога...
    @ Любов Молдавчук (К)
    27.01.2024р.
    МАЙСТЕРНЯ "ДЛЯ СЕРЦЯ". В старенькому місті,що кличеться Львовом, старенький дідусик в кравецькій обнові, що куплено в пані в манто з пріма-джерсі, відкрив вчора зрання майстерню "Для серця". Сердечко принесли йому,геть слабеньке. То сердце було і маленьке й легеньке. Належало дівчинці--хворій,безсилій. Жертвіла свічею,п'ять років, як жила. І став Майстер серце дитя лікувати. Взяв ниточки ласки,щоб ранки зшивати. Добавив для міцності віри й надії, любові багато й бешкетності в міру. І серце забилось в дитини спокійно. Без страху до світу,сміялася вільно. Просив Майстер рідних дівча опікати, бо в цеї перлинки загинула мати... А ще він старався привести до ладу сердечка закоханим. Шви рвались щоразу... Якщо їх любили--серця,як літали. Якщо розлучались--життя зупинялось. Сердечкам цим Майстер зшивав рани вірою. На жаль,не спасти було щирість й довіру. Їм часу потрібно, бо йде лікування. Щоб були готові з'єднатись в коханні. А як філігранно зшивав він сердечка, у тих,кому доля в далекий край в'ється... Дав ниточку смутку і вузлик зажури. Бажання вернутись,як зникне час хмурий. Найкраще сердечка зшивались у діток. Найгірше-у воїнів...Там всі жахи світу. Там рвались судини,там серце скакало. Страшне пережили...А що їх ще ждало? Цим серцям давав він усе,що лиш треба. Здавалось,цей Майстер зніме зірку з неба. Співав колисанки,якщо закричало. Воно,бідолашне,і в снах воювало... Нитки обривались,судини кровили. Життя вже скресало, а їх не цінили... І кожному ліки підшукував вдало. Кому треба --рік,два, кому--життя мало... Лиш серця мамів лікувати найважче. Вона ж бо дитятку вділяє найкраще. Любов там навічно,турбота щоденна. Там страх вже привичний на справи буденні. Там горя --по вінця,на владу ввесь гнів. Та й сльози роз'їли всі ниточки швів. І ліків немає, як гине синочок. Бо серце у мами--кришталевий дзвіночок... ***** В старенькому місті,що кличеться Львовом, старенький дідусик в кравецькій обнові руками лікує...Всі знають дорогу. Не знають лише,що то руки є Бога... @ Любов Молдавчук (К) 27.01.2024р.
    Love
    Like
    3
    305переглядів
  • #поезія
    Маленьке — не смішне,
    Адже мале і зерно,
    Що силу велетням і геніям несе.
    Мале тоді смішне,
    Коли воно мізерне,
    Коли себе поставить над усе.

    Але, скажіть, хіба такого мало,
    Хіба такі випадки не були,
    Коли мале, як прапор, піднімали
    І йшли за ним народи, мов осли?
    І чи тоді мізерне та смішне
    Не оберталось раптом у страшне?

    © Василь Симоненко
    #поезія Маленьке — не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетням і геніям несе. Мале тоді смішне, Коли воно мізерне, Коли себе поставить над усе. Але, скажіть, хіба такого мало, Хіба такі випадки не були, Коли мале, як прапор, піднімали І йшли за ним народи, мов осли? І чи тоді мізерне та смішне Не оберталось раптом у страшне? © Василь Симоненко
    Love
    1
    70переглядів
  • Кохання й пристрасть - сильні почуття!
    З тобою їх пізнати хочу я.

    Над прірвою ми разом стоїмо,
    Сплелись тілами - й просто горимо!

    А полум"я сильнішим все стає,
    Міцніше, прошу, обійми мене.

    Обіймів лише ти не розтискай
    І попадемо ми з тобою в Рай!

    Нам навіть пекло зараз не страшне,
    О!..як приємне полум"я нам це!

    Палає серце й тіло в нас горить.
    О!..як я хочу зупинить цю мить!

    Лиш в прірву падати не хочем ми,
    Тому прошу - сильніше обійми!

    Твоє кохання відчуваю я,
    І от з тобою в нас вже два крила.

    Вони піднімуть нас в небесну вись,
    Прошу тебе:"Лиш вниз ти не дивись!"

    Нас віднесе в країну почуття
    Кохання, пристрасті і райського життя!

    Не хочем бачити нікого зараз ми,
    Сплелись тілами й обнялись крильми.

    О!..як палає тіло і душа!
    Люби мене, я зараз лиш твоя!

    Попасти хочу я з тобою в Рай,
    І лиш прошу: "КОХАЙ МЕНЕ, КОХАЙ!!!!"

    автор: Настя Ковал

    ID:  31242
    Кохання й пристрасть - сильні почуття! З тобою їх пізнати хочу я. Над прірвою ми разом стоїмо, Сплелись тілами - й просто горимо! А полум"я сильнішим все стає, Міцніше, прошу, обійми мене. Обіймів лише ти не розтискай І попадемо ми з тобою в Рай! Нам навіть пекло зараз не страшне, О!..як приємне полум"я нам це! Палає серце й тіло в нас горить. О!..як я хочу зупинить цю мить! Лиш в прірву падати не хочем ми, Тому прошу - сильніше обійми! Твоє кохання відчуваю я, І от з тобою в нас вже два крила. Вони піднімуть нас в небесну вись, Прошу тебе:"Лиш вниз ти не дивись!" Нас віднесе в країну почуття Кохання, пристрасті і райського життя! Не хочем бачити нікого зараз ми, Сплелись тілами й обнялись крильми. О!..як палає тіло і душа! Люби мене, я зараз лиш твоя! Попасти хочу я з тобою в Рай, І лиш прошу: "КОХАЙ МЕНЕ, КОХАЙ!!!!" автор: Настя Ковал ID:  31242
    259переглядів
  • Готується черговий ребут. Головні акторки фільмів франшизи "Дуже страшне кіно" Реджина Голл і Анна Фаріс повертаються до ролей Бренди та Сінді.

    "Ми не можемо дочекатися, щоб повернути Бренду і Сінді до життя і знову зустрітися з нашими чудовими друзями Кіненом, Шоном і Марлоном — трьома чоловіками, за яких ми буквально готові померти (у випадку Бренди — знову)", - заявили акторки.

    Нове "Дуже страшне кіно" почнуть знімати в жовтні, а прем'єра у кінотеатрах запланована на 12 червня 2026 року.

    #Коло_Кіно #Новини_кіно
    Готується черговий ребут. Головні акторки фільмів франшизи "Дуже страшне кіно" Реджина Голл і Анна Фаріс повертаються до ролей Бренди та Сінді. "Ми не можемо дочекатися, щоб повернути Бренду і Сінді до життя і знову зустрітися з нашими чудовими друзями Кіненом, Шоном і Марлоном — трьома чоловіками, за яких ми буквально готові померти (у випадку Бренди — знову)", - заявили акторки. Нове "Дуже страшне кіно" почнуть знімати в жовтні, а прем'єра у кінотеатрах запланована на 12 червня 2026 року. #Коло_Кіно #Новини_кіно
    Like
    Haha
    Love
    5
    418переглядів
  • Макото Юкімура ділиться незаперечною істиною життя: «Найстрашніше у цьому світі — це дедлайни. Наступне за ними — зомбі»

    А все почалось з того, що Макото-сенсей прокинувся від нічного кошмару, в якому йому наснилось, що за 50 годин треба намалювати 16 аркушів, і на сон залишиться тільки 4 години, якщо взагалі залишиться...

    Повністю погоджуюсь з паном Юкімурою. Дедлайни то таки страшне🫠

    Взято у MangUA: https://t.me/mangua42/805?single
    Макото Юкімура ділиться незаперечною істиною життя: «Найстрашніше у цьому світі — це дедлайни. Наступне за ними — зомбі» А все почалось з того, що Макото-сенсей прокинувся від нічного кошмару, в якому йому наснилось, що за 50 годин треба намалювати 16 аркушів, і на сон залишиться тільки 4 години, якщо взагалі залишиться... Повністю погоджуюсь з паном Юкімурою. Дедлайни то таки страшне🫠 Взято у MangUA: https://t.me/mangua42/805?single
    Like
    Love
    3
    314переглядів
  • Сатирична стаття на тему "ненормальності" творчих людей

    Творчі люди: маніяки, збоченці, божевільні — але з ручкою, а не сокирою
    ---
    Що спільного між письменником і маніяком? Обоє довго сидять у темряві, обдумуючи, як усе має закінчитися. Різниця лише в тому, що один бере сокиру, а інший — клавіатуру. І от з клавіатури — вже й роман, уже й фільм, уже й Нобелівська. А міг би ж просто сісти за вбивство.
    Творча людина — це соціально прийнятний варіант шизофренії. Вони розмовляють із вигаданими персонажами, чують голоси (які називають "музою") і можуть годинами витріщатися в стіну, мов задумали щось страшне. І найчастіше так і є.
    У головах художників і письменників живе цілий притулок монстрів: збоченці, вбивці, тирани, філософи з тарганами в голові. І всі вони — герої майбутніх романів. Часом здається: творчі — це ті, хто знайшов морально-безпечну альтернативу злочину. Бо є закон. Бо є суспільство. Бо є відчуття провини. І от тому вони просто пишуть про те, як когось розпиляти, зрадити, згвалтувати, з’їсти або воскресити.
    Уявіть, що Пікассо не малював би. Або Кафка не мав би паперу. Або Стівен Кінг не писав, а просто робив усе те, що описує. Чи довго б протрималося людство?
    Творчість — це офіційно дозволене божевілля. Автори фантастики, фільмів жахів, чорного гумору — це своєрідні алхіміки, що беруть темряву власної психіки і трансформують її у витвір, який викликає "вау" замість "суду присяжних". І замість кримінального кодексу — літературний, кінематографічний чи театральний фестиваль.
    Звісно, не всі митці — латентні психопати. Але майже кожен хоча б раз у житті, створюючи щось, ловив себе на думці: "Як добре, що я не зробив це в реальності". І от саме в цьому полягає сила мистецтва — воно рятує людей від них самих.

    Висновок:
    Світ має щастя, що творчі люди — не психи з ножами, а лише люди з уявою. Їхні монстри живуть у книгах, їхні збочення — в сценах фільмів, їхні одержимості — у мистецтві. І поки є папір, клавіатура та сцена — ми в безпеці.
    ---

    Але... не лишайте їх наодинці надто довго. Бо іноді фантазії просяться назовні.
    Сатирична стаття на тему "ненормальності" творчих людей Творчі люди: маніяки, збоченці, божевільні — але з ручкою, а не сокирою --- Що спільного між письменником і маніяком? Обоє довго сидять у темряві, обдумуючи, як усе має закінчитися. Різниця лише в тому, що один бере сокиру, а інший — клавіатуру. І от з клавіатури — вже й роман, уже й фільм, уже й Нобелівська. А міг би ж просто сісти за вбивство. Творча людина — це соціально прийнятний варіант шизофренії. Вони розмовляють із вигаданими персонажами, чують голоси (які називають "музою") і можуть годинами витріщатися в стіну, мов задумали щось страшне. І найчастіше так і є. У головах художників і письменників живе цілий притулок монстрів: збоченці, вбивці, тирани, філософи з тарганами в голові. І всі вони — герої майбутніх романів. Часом здається: творчі — це ті, хто знайшов морально-безпечну альтернативу злочину. Бо є закон. Бо є суспільство. Бо є відчуття провини. І от тому вони просто пишуть про те, як когось розпиляти, зрадити, згвалтувати, з’їсти або воскресити. Уявіть, що Пікассо не малював би. Або Кафка не мав би паперу. Або Стівен Кінг не писав, а просто робив усе те, що описує. Чи довго б протрималося людство? Творчість — це офіційно дозволене божевілля. Автори фантастики, фільмів жахів, чорного гумору — це своєрідні алхіміки, що беруть темряву власної психіки і трансформують її у витвір, який викликає "вау" замість "суду присяжних". І замість кримінального кодексу — літературний, кінематографічний чи театральний фестиваль. Звісно, не всі митці — латентні психопати. Але майже кожен хоча б раз у житті, створюючи щось, ловив себе на думці: "Як добре, що я не зробив це в реальності". І от саме в цьому полягає сила мистецтва — воно рятує людей від них самих. Висновок: Світ має щастя, що творчі люди — не психи з ножами, а лише люди з уявою. Їхні монстри живуть у книгах, їхні збочення — в сценах фільмів, їхні одержимості — у мистецтві. І поки є папір, клавіатура та сцена — ми в безпеці. --- Але... не лишайте їх наодинці надто довго. Бо іноді фантазії просяться назовні.
    Like
    Love
    4
    2Kпереглядів 1 Поширень
  • Оооооххх і ніч була…

    Пілллллятських мопедів та ракет - пітьма…

    Грозіща - страшне!!!
    Аж хата підстрибувала…
    А ти з митою дупою та в красивих труселях лежиш та розмірковуєш…
    То «дружній» привіт?
    Чи просто грім?…

    Сусіди ще…
    Й я зараз навіть не про «доброзичливих»…
    Я про реальних…
    Другий раз в житті вимушена була викликати поліцію…
    Бо не була впевнена, що вони не «залюблять» один одного до летального результату…

    Зранку - планове знеструмлення…
    Ото тільки зараз світло ввімкнули!

    Ви там як?
    Цілі?
    Оооооххх і ніч була… Пілллллятських мопедів та ракет - пітьма… Грозіща - страшне!!! Аж хата підстрибувала… А ти з митою дупою та в красивих труселях лежиш та розмірковуєш… То «дружній» привіт? Чи просто грім?… Сусіди ще… Й я зараз навіть не про «доброзичливих»… Я про реальних… Другий раз в житті вимушена була викликати поліцію… Бо не була впевнена, що вони не «залюблять» один одного до летального результату… Зранку - планове знеструмлення… Ото тільки зараз світло ввімкнули! Ви там як? Цілі?
    283переглядів
  • Як пахне війна?
    Однозначно, по-різному...
    Для когось землею святою і рідною,
    Ще димом і пилом і кров'ю ще брата,
    Хоча і не спільні в них батько і матір...
    Немитим ще тілом і запахом поту,
    І мокрим взуттям і холодним наметом,
    Й гарячим металом , і порохом й лихом,
    І чаєм без цукру, коли всюди тихо,
    І спогадом теплим про рідний свій дім,
    Й загубленим спокоєм й миром у нім...
    Для тих, хто в окопах так пахне війна,
    І надто висока...висока ціна
    Парфумів у мирних домівках й кав'ярнях,
    І сну на м'яких , ще нових простирадлах,
    Тому пам'ятаймо щомиті, щораз,
    Коли є спокуса забути на час,
    Про тих, хто спиняє ворожі заграви,
    Щоб ми прокидались від запаху кави....

    Яка є на смак ця безглузда війна???
    І тут є різниця велика, ясна...
    Для когось солоні це сльози безсилля,
    Коли вже душа попрощалася з тілом,
    Легкою хмаринкою в небо взлетіла,
    Ще смак поцілунку пізнати не сміла.
    Гіркий присмак болю від втрати, від горя,
    З осадком іржавим....за що така доля?
    Пекучий від крові із ран на губах,
    Коли ти самотній, як в небі цей птах,
    Та він є на волі, а ти ще не знаєш,
    Що завтра на тебе в полоні чекає...
    Ця їжа шакалів, нудотний цей смак,
    Й готовий уже для знущання кулак...
    Смак крові, смак сліз і смак болю,
    Смаки ці війни за життя і за волю.

    Oбличчя в війни... щось страшне і жорстоке,
    Дитя це в застиглих обіймах матусі лелеки,
    Згвалтоване тіло, збещещена врода,
    І біль у старечих очах, бо кінець це їх роду ...
    Наруга над дітьми, над світом, над житом,
    Сплюндрована весна, і осінь і літо,
    Загублені юні, невинні життя,
    Скалічена доля пішла в небуття,
    Руїни і холод, і темрява й страх,
    Й молитва щоденна у всіх на вустах.
    Обличчя війни - це обличчя є ката,
    І краще б нікому його не пізнати.
    Тому ми цінуймо тих мужніх героїв,
    Що жах цей від нас закривають собою...

    🖍️Таня Пшенюк
    Як пахне війна? Однозначно, по-різному... Для когось землею святою і рідною, Ще димом і пилом і кров'ю ще брата, Хоча і не спільні в них батько і матір... Немитим ще тілом і запахом поту, І мокрим взуттям і холодним наметом, Й гарячим металом , і порохом й лихом, І чаєм без цукру, коли всюди тихо, І спогадом теплим про рідний свій дім, Й загубленим спокоєм й миром у нім... Для тих, хто в окопах так пахне війна, І надто висока...висока ціна Парфумів у мирних домівках й кав'ярнях, І сну на м'яких , ще нових простирадлах, Тому пам'ятаймо щомиті, щораз, Коли є спокуса забути на час, Про тих, хто спиняє ворожі заграви, Щоб ми прокидались від запаху кави.... Яка є на смак ця безглузда війна??? І тут є різниця велика, ясна... Для когось солоні це сльози безсилля, Коли вже душа попрощалася з тілом, Легкою хмаринкою в небо взлетіла, Ще смак поцілунку пізнати не сміла. Гіркий присмак болю від втрати, від горя, З осадком іржавим....за що така доля? Пекучий від крові із ран на губах, Коли ти самотній, як в небі цей птах, Та він є на волі, а ти ще не знаєш, Що завтра на тебе в полоні чекає... Ця їжа шакалів, нудотний цей смак, Й готовий уже для знущання кулак... Смак крові, смак сліз і смак болю, Смаки ці війни за життя і за волю. Oбличчя в війни... щось страшне і жорстоке, Дитя це в застиглих обіймах матусі лелеки, Згвалтоване тіло, збещещена врода, І біль у старечих очах, бо кінець це їх роду ... Наруга над дітьми, над світом, над житом, Сплюндрована весна, і осінь і літо, Загублені юні, невинні життя, Скалічена доля пішла в небуття, Руїни і холод, і темрява й страх, Й молитва щоденна у всіх на вустах. Обличчя війни - це обличчя є ката, І краще б нікому його не пізнати. Тому ми цінуймо тих мужніх героїв, Що жах цей від нас закривають собою... 🖍️Таня Пшенюк
    968переглядів
Більше результатів