#факт
Їхні ікла дорожчі за слонову кістку. І смерть бегемота наближається, коли сточуються або псуються/пошкоджуються ці ікла. Ну а поки вдосвіта сил - можна й пободатися)

#цікаве
Читаєш — звільняєшся раніше.
У в’язницях Бразилії діє незвичне правило: за кожну прочитану книгу термін ув’язнення скорочується на 4 дні.
Учасники програми повинні обрати художню чи наукову літературу, прочитати її повністю та написати звіт або есе — лише після цього нараховують знижку до строку.
Максимальна "знижка" за рік — 48 днів. Ідея проста: освіта як шлях до перевиховання, а не лише покарання.

#особистості
3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями.

Ранні роки та освіта

Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри.

Театральна діяльність

Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка.

У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль».

Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом.

На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка.

Особисте життя

Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу.

Трагічний фінал

На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році.

Спадщина

Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.

Серед українських підлітків у TikTok поширюється тренд, який на перший погляд виглядає як жарт: школярі іронічно заперечують сенс шкільних предметів.

Основні тези:
🚫 «Не вчимо історію, бо не живемо минулим»
🚫 «Не вчимо хімію, бо достатньо знати реакції в Instagram»
🚫 «Не вчимо фізику, бо у нас свої закони»
🚫 «Не вчимо англійську, бо ми патріоти»
🚫 «Не вчимо географію, бо дорогу додому знаємо»
🚫 «Не вчимо алгебру, бо на карті мінус»

Тренд має всі ознаки спланованого інформаційного впливу. Показово, що він зародився в російському сегменті TikTok, де поширювався ще у 2024 році у схожому форматі й ритміці, з таким же набором фраз. Українські діти підхопили цей тренд, часто не усвідомлюючи його походження і зараз він віруситься як на приватних акаунтах, так і на сторінках навчальних закладів.

Вийшов дуже вдалий та дешевий інструмент впливу на молоде покоління українців. Чому дешевий, бо застосували його спершу в російському середовищі, де знецінення знань - культурна норма. На Росії давно вкорінилася модель дегуманізації освіти, ворожості до західної культури, наукової критики та плюралізму. Навчання використовується як інструмент пропаганди, а не розвитку. Це виховує сліпу лояльність до влади та зневагу до критичного мислення. Такий тренд для російських підлітків є легітимізацією вже існуючого стану речей та адаптацією до авторитарного середовища.

В Україні ж освіта є одним із базових каналів формування національної ідентичності. Знання історії, мови, культури - важливі елементи громадянського становлення, спільно з іншими предметами вони допомагають формувати інтелектуальну рефлексію як складову національної безпеки. І цей самий російський тренд діє на наших дітей інакше, він розмиває роль освіти як джерела сили: історія стає «неважливою», англійська «непатріотичною», наука «непотрібною».

Це все створює середовище наслідування чужим культурним кодам без розуміння їхнього походження («Не вчимо алгебру, бо на карті мінус» як типове заохочення пишатися бідністю; «Не вчимо англійську, бо ми патріоти» - типово для росіян, які знають лише одну мову навіть коли пів життя живуть десь закордоном; від фрази «Не вчимо фізику, бо у нас свої закони» віє вайбом російських кримінальних понятій і так далі). Зрештою йдеться про зміщення фокусу патріотизму із відповідальності та розвитку на поверхневу іронію (якщо хтось лишає коментар із засудженням цих тез, під ним з’являються коментарі бот-акаунтів типу «токсік» чи «душно», а під такими відео завжди стоять патріотичні хештеги, серед яких і # жарт). До того ж, окрім органічного поширення, залучаються ботоферми, які працюють за власними алгоритмами, імітують «українське» оформлення акаунтів, але транслюють приховані ворожі меседжі.

Це удар по найменш захищеній аудиторії - дітях, і водночас буквально по майбутньому нації. Бо це робота на довгострокове виснаження колективного імунітету, розмивання цінностей та підрив національної безпеки.

І найважливіше. Чому українські діти підхопили цей контент та репрезентують його як власний?
✅ алгоритми TikTok працюють за мовою й інтересами, а не за громадянством. Тому, хто споживає російськомовний контент, підтягуються саме такі відео. Українські діти знають російську, багато з них спілкуються нею, і більшість не сприймає російськомовний контент як ворожий та небезпечний;
✅ брак альтернативи: українського підліткового контенту, який був би стильним, мемним і «своїм», усе ще недостатньо. Цей тренд став популярним ще й через те, що він відповідає на підліткові психологічні потреби бути прийнятим, дотепним, не почуватися винним і не думати про складне. Він - втілення підліткового бунту. Саме тому його форма така ефективна. І саме тому він небезпечний.

Запущений з російського інформаційного середовища й підлаштований під TikTok-культуру тренд виглядає невинно. Але саме в цьому його сила. Через жарти поступово стирається повага до освіти, історії, критичного мислення. І це лише один приклад. Якщо проігноруємо ці тенденції, наслідки побачимо вже дуже скоро.

Наталія Піпа Ярослав Юрчишин Таня Микитенко Андрій Смолій

❗️ Надати військово-обліковий документ мають всі юнаки від 17 років при вступі до вишів, – ОсвітаUA
Вимога діє з 2025-го року та закріплена в офіційних умовах прийому. Без військово-облікового документа зарахування неможливе.
Які саме документи прийматимуться – дивіться на скріншоті.

Зайнятість зростає лише в одному секторі економіки, у всіх інших – падіння, – дослідження 

Єдиним сектором, де зараз відбувається зростання зайнятості, залишається державне управління та оборона.

Кількість працівників у ньому досягла 2,6 млн осіб, що становить 23,8% зайнятого населення і пояснюється масштабною мобілізацією до ЗСУ, свідчить дослідження «Ukraine Human Capital Chartbook: як людський капітал визначає сценарії розвитку України», підготоване KSE Institute.

«В інших секторах економіки зайнятість скорочується. Найшвидше – у промислових галузях (гірничодобувна та переробна) – на 37%, повільніше – у соціальній сфері (освіта, охорона здоров’я) – 11%. Але це однаково свідчить про критичне падіння загальної економічної продуктивності», – вказують автори дослідження.

Водночас вони зауважують, що найбільше українців працевлаштовані у сферах торгівлі та логістики, проте кількість робочих місць у цих галузях протягом 2021-24 років зменшилася на 1,2 млн
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

"Вдосвіта". Художник Ігор Роп'яник (Івано-Франківськ)🎨

#природа
Худу Вахвіп (Wahweap Hoodoos) - найдивніша скельна освіта, що почала формуватися понад 100 мільйонів років тому, коли штатом Юта ще тинялися тиранозаври.

Ці худу являють собою шпилі з білого пісковика Ентрада, яким пощастило мати шапки з твердішого сланцю, які й рятували їх весь цей час від вимивання дощами.

Індіанці Пайюти вважали, що худу - це останки людей, які були перетворені на камінь.

#архітектура #історія #освіта
Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка — це один із найстаріших і найавторитетніших закладів вищої освіти Кіровоградщини. Його історія бере початок у 1921 році, коли в Єлисаветграді (нині Кропивницький) було відкрито вищі педагогічні курси.

Сьогодні ЦДУ ім. В. Винниченка — це п’ять потужних факультетів, серед яких – педагогічний, історико-правничий, природничо-математичний, філологічний та фізичного виховання.

Установа пройшла складний і героїчний шлях. У повоєнні роки відбулося стрімке зростання: відкривалися нові факультети, лабораторії, будувалися корпуси, зростала наукова база. У 1992 році інституту було присвоєно ім’я Володимира Винниченка, а з 1997 року — надано статус державного педагогічного університету.

За роки свого існування він підготував понад 90 тисяч фахівців, тут зберігають традиції, закладені століття тому, але одночасно впевнено рухаються вперед – у цифрову, глобалізовану добу.

⚡️Сосиски, ковбаси, шинка, бекон, стейк зі свинини й яловичий фарш можуть викликати рак товстої та прямої кишки: зменшіть вживання червоного мʼяса і краще замінюйте його рибою, пташкою та бобовими, — «ОнкоПросвіта».

Як ще знизити ризики?
⭕️Віддавайте перевагу менш обробленому мʼясу (наприклад, нежирній яловичині, телятині, баранині).
⭕️Готуйте м'ясо на низьких температурах — тушкуйте, запікайте, готуйте на пару.
⭕️Споживайте багато овочів та продуктів, багатих на антиоксиданти — вони допомагають зменшити шкідливий вплив канцерогенів.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world