1. Любити дружину такою, якою вона є

— Ізю, як я виглядаю?
— Кохана, головне, що ми всі живі та здорові…

Якщо тобі не подобається зовнішність твоєї дружини — маєш звинувачувати тільки себе. Від компліментів жінка розцвітає, від байдужості — в’яне.

2. Приймати всі недоліки чоловіка

— Сара, здається, ми не дуже підходимо одне одному...
— Сьома, іншим ми підходимо ще менше!

Шукати ідеального — ризикувати залишитись самотнім. Краще бачити в людині її хороше, ніж вишукувати недоліки.

3. Пробачати дрібниці

— Абрамчику, пам’ятаєш, я зварила тобі суп, коли ти був хворий?
— Пам’ятаю… Спочатку суп зварила, а потім мені стало зле!

Дрібні образи не варто носити в серці — від них лише тяжко дихається.

4. Не піддаватися ревнощам

— Яша, на мене той чоловік дивиться вже цілу годину!
— Бачу, певно, колекціонер антикваріату.

Ревнощі спалюють душу даремно. 99% чоловіків і жінок чужими не цікавляться — у кожного свої клопоти.

5. Більше дипломатії

— Сарочко, дорога, діалог ще можливий чи ти вже, як завжди, права?

Чи так важливо, хто переможе в суперечці про обід або фільм? Головне — мир у хаті.

6. Бути вдячними за подарунки

— Софо, нову шубку у чоловіка випросила?
— Ой, Цилечко, так довго просила, що тепер здається, ніби сама заробила!

Будь-який подарунок — це знак уваги. Його треба приймати з радістю, а не з підрахунками.

7. Берегти нерви одне одного

— Сара, кажуть, що ти мені зраджуєш...
— Неправда!
— І ще й з пожежником!
— Ну це вже зовсім вигадка!

Ми всі люди. Ідеальних немає. Головне — не додавати зайвого жару у вогонь стосунків.

8. Шукати переваги у всьому

— Розо, ти так схудла! Що сталося?
— Мій чоловік зраджує мені…
— То кидай його!
— Ще трохи почекаю — хочу скинути ще п’ять кіло!

Трохи гумору і віра в те, що життя розумніше за нас, рятують навіть у найскрутніші моменти. Бо, як кажуть мудреці: "Все, що трапляється — на краще".

С. Хазанзун

#вистави
Театр Чорний Квадрат. Кава похапцем або сніданок в наручниках.
29 квітня (вт), 18:30
Київ, Камерний Зал. Вул. Січових Стрільців, 5Б

Це історія не про нещасне кохання, а про упущене. Про те, яке люди часом втрачають в хаосі життя, коли не відразу розуміють, що саме їм потрібно.

Наше життя складається не тільки з одного хорошого дня, і не тільки з одного хорошого року, який відкладається у нас в пам'яті! Ми живемо і не помічаємо маленьких деталей, миттєвостей і це неусвідомлене сприйняття, такий собі «пазл». Деякі люди здатні ці деталі згадати й скласти його, а деякі вловлюють відразу ж і вибудовують їх в нинішню історію свого життя, дві ці категорії людей дуже щасливі!

Подивившись цю чудову виставу Ви зрозумієте, що у своєму житті можна упустити ці маленькі деталі, або, просто проігнорувати. Вона дасть шанс на те, що Ви перестанете пропускати моменти, які зроблять Вас більш щасливими.

Таких вистав дуже мало - відкритих, чуттєвих, життєвих!

Квитки тут👇
https://ticket.artkvadrat.com/cart/event?id=8669&id_date=19571

#думки
Лист... собі..
Усе буде добре. Знай, ти найкраще і найдорогоцінніше, що в тебе є. Не переживай. Усе тимчасово. Ти витримаєш, ти з усім впораєшся. Просто знай це і вір. Всевишній завжди з тобою. Ти під Його захистом завжди.
Бережи себе.
Не шукай проблеми в собі, не грузи себе. Просто згадай, яка ти особлива, яке ти диво.
Це життя. Так, воно складне. Але так цікавіше. Воно дане тобі для того, щоб ти розкрила всі свої дари, які вже у тебе є.
Ти звернеш гори. Весь світ біля твоїх ніг. І це не просто полум'яна промова, що закликає до дій, a найчистіша правда.
Бережи себе. Не засуджуй, не критикуй. B такі моменти ти забуваєш, що всередині тебе - світло. Неважливо, що трапиться або вже трапилося. Важливо, що коїться в тебе всередині.
Дружи із собою. Усвідом. свою цінність.
Примири всіх своїх внутрішніх критиків, прийми всі свої "недоліки", своє минуле, і йди вперед, приймай всі дари цього життя, але вже в гармонії c собою.
Ти все, що в тебе є. У тобі достатньо любові, світла, щастя і всіх благ. Вони вже в тебе є.
Усе, чого ти потребуєш, - це любов і щастя.
Але правда в тому, що в тобі вже є все, ти сама джерело любові і щастя.
Бережи себе...

ЯК МЕНТАЛЬНО ПІДТРИМАТИ СЕБЕ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ?
Тривала окупація випробовує людей на міцність. Ті, хто залишився в окупованому місті, щоб вижити морально, мають зберігати віру у звільнення. Це одна з головних умов для збереження внутрішнього стрижня. Людина, яка спілкується з іншими в окупації, сама повинна тримати цю віру, адже за ці три роки були періоди піднесення, надії, зневіри та відчаю. Важливо залишатися стійким і пам’ятати, що історія України вже проживала подібні випробування.
Щоб допомогти собі зберегти надію у небезпечному середовищі, важливо підтримувати контакт із власними коренями. Якщо людина має можливість читати українські книжки, переглядати світлини з національних свят або згадувати моменти щасливого минулого – це допомагає. Такі «маячки» нагадують, людина належить до цього народу, вона частина цієї культури.
Щоденні ритуали також мають величезне значення. Це може бути ранкове слухання музики – не обов’язково української, але такої, що емоційно резонує. Етнічні мотиви можна знайти і в інших культурах, зберігаючи зв’язок із собою навіть у важких умовах. Заварити чай з м’ятою, як колись у бабусі на городі, посадити чорнобривці, згадати рідних – це не просто дрібниці, а спосіб тримати себе тут і тепер.
Люди на окупованих територіях часто святкують релігійні свята двічі – за новим і старим календарем. Це також створює відчуття стабільності, зв’язку і підтримує ментальне здоров’я.
Чи варто уникати новин, щоб не нервуватися?
Якщо людина звикла починати день з перегляду новин або прослуховування радіо, відмовитися від цієї звички буде складно. Але якщо в якийсь момент вона усвідомить, що новини заважають їй дихати, руйнують настрій і віру, тоді варто змінити інформаційне середовище.
Особливо шкідливі пропагандистські наративи на кшталт «вас тут усіх вважають зрадниками» або «українці прийдуть і всіх знищать». Це відверта маніпуляція страхом. Психологиня нагадує:
Навіть у Другу світову війну влада визнавала як тих, хто воював на фронті, так і тих, хто пережив окупацію. Історичний досвід доводить – такі залякування не мають під собою підстав.
Як знімати постійну напругу в окупації?
Зняття напруги – це насамперед переключення уваги. Жителі сіл мають певну перевагу – працюючи на землі, доглядаючи рослини чи тварин, людина природно заземлюється. Тактильні відчуття, фізична праця допомагають зосередитися на теперішньому моменті.
Водночас для сільських жителів втрата врожаю чи знищення землі сприймається особливо болісно – на рівні тіла. Це не просто втрата рослин, а втрата частини себе. Наталія Бубнова згадує болісну історію:
Одна жінка із села розповідала, як раділа гарній озимині, а потім бачила, як по полю їздять танки – і це було як удар по її душі.
Як люди, що виїхали, можуть підтримати рідних в окупації і не нашкодити їм?
Фрази на кшталт «ми переможемо», «скоро все буде добре» – автоматичні і часто не приносять реальної підтримки. Натомість варто говорити те, у що сам віриш – що війна закінчиться, що правда на нашому боці.
Краще сказати: «Ти сильний/сильна», «Я тебе люблю будь-яким/будь-якою», «Ми збережемо наш зв’язок». Можна навіть пожартувати про розвиток інтуїції – мовляв, навчимося розуміти одне одного без слів. Такі щирі слова дають опору.
Важливо пам’ятати: щоб підтримати іншу людину, сам маєш вірити в те, що говориш. Це як у театрі – актор не грає, а проживає роль – каже психологиня.
Яких фраз варто уникати?
«Я тебе розумію» – часто звучить неправдоподібно і відштовхує. Краще сказати: «Я намагаюсь тебе зрозуміти. Що я можу для тебе зробити? Що тобі зараз важливо почути?»
Не слід обіцяти те, що не можна контролювати, наприклад, що скоро буде перемога або що повернеться все втрачене майно. Говоріть тільки те, у чому впевнені.
Як вести себе з тими, хто не приймає підтримку?
Іноді рідна людина емоційно відсторонюється – дає короткі відповіді, не йде на контакт. Це боляче, але потрібно прийняти її право на дистанцію. Можна запитати: «Чому ти так думаєш?» – і слухати без тиску.

☄ «Зірка-зомбі» наближається до нашої галактики зі швидкістю майже 180 тисяч км/год, – LiveScience
Основні моменти:
▫️ Це нейтронна зірка SGR 0501+4516, яка має магнітне поле в 100 трильйонів разів потужніша за земний і здатна розривати матерію на атоми.
▫️ NASA попереджає, що якщо вона наблизиться до Землі, знищить все живе на своєму шляху.
▫️ Зараз така небезпечна зустріч Землі не загрожує, але зірка рухається надто швидко і непередбачено, тому деякі вчені б'ють на сполох.

Видавництво MAL'OPUS анонсувало маньхву «Гелена та Сірий Вовк» — нова меланхолійна серія про зцілення через творчість.

💫 Гелена — юна дівчинка, що надто обожнює читати й вигадувати дивовижні історії. Виняткова уява малечі рятувала в найважчі моменти: коли її батько зник, а молодший братик потрапив в аварію, вона знайшла розраду саме в читанні й вигадках.

Одного дня вона зустріне свого улюбленого автора книжок-картинок — Сірого Вовка — таємничого відлюдькуватого чоловіка з вовчою головою. Цих двох обʼєднає спільне захоплення оповіданнями, хоч і з дуже різною метою.

▪️ 192 сторінки
▪️ мʼяка обкладинка + супер
▪️ 180 грн (передзам.)
▪️ вихід улітку

ПЕРЕДЗАМОВИТИ МАНЬХВУ «ГЕЛЕНА ТА СІРИЙ ВОВК»: https://malopus.com.ua/manga/helena-and-mr-big-bad-wolf-vol-1

Моменти – це не просто
миті, це відбитки, які залишають слід у нашій душі…

Левеня, частина 2

Проте всі ці сумнівні моменти з біографії Чатрапаті-молодшого фільм залишив за кадром. Сюжет починається з того, як Аурангзеб дізнається про смерть Шиваджі Чатрапаті, і навіть трохи горює за тим, що втратив такого ворога — мовляв, більше таких не роблять. Аж тут наше Левенятко копняком з наскоку виносить замок Бурханпур, де моголи тримали джизью — податок з немусульман, якого вони назбирали добряче. І тут Аурангзеб знову пошкодував про смерть поміркованого Шіваджі Чатрапаті, бо в Левеняти з Деккана гальма не були перебдачені конструкцією.
Власне, весь подальший сюжет полягає в тому, що Аурангзеб та Самбхаджі намагаються помножити одне одного на ноль, причому Аурангзеб вдається до тактики тотальної війни і знищення мирного населення, а Левеня діє методом “бий і тікай”, відгризаючи від 800-тисячної армії Аурангзеба шматок за шматком. У ході справи є трохи гри престолів: проти Аурангзеба хоче виступити його син принц Акбар, якому набридло, що батя вже тридцять років не злазить з трона, а проти Самбхаджі плете змови його мачуха Сурьябай, яка хоче, щоб коронували її сина. Треба віддати історичному Самбхаджі належне, він не намагався вкоротити пацанові життя, і Раджарам став наступним чхатрапаті, причому доволі скоро, бо, очікувано, хлопці без гальмів довго не живуть.
Я навіть не боюся заспойлити вам фінал, я відчуваю моральний обов’язок це зробити, бо непідготовану людину воно може тригернути. Останні двадцять хвилин фільму — це, бляха, “Хоробре серце”, помножене на “Страсті Христові”. І це ще лайтовий варіант у порівнянні з реалхісторі, бо згідно з деякими хроніками Самбхаджі катували сорок днів, вимагаючи здати скарбницю, взяту в Моголів, і прийняти Іслам. І це включало не лише те, що показали в кіні, а й обсцикання верблюдом і одягання в блазенські лахи. Реальний Аурангзеб був далекий від сантименту “Ах, якби в мене був такий син”, показаного в фільмі.
Щодо моїх вражень загалом, то я була дещо розчарована. Коли спадають чари видовищного видовища і музики А. Р. Рахмана, то історія в цілому виявляється не цікавою. Цей фільм схожий на “Манікарніку”: режисер Лакшман Утекар наче боїться необережним рухом зіпсувати національну ікону. Хоча, судячи з відгуків самих індійців, для більшості з них саме існування Чатрапаті-молодшого і його роль в історії були сюрпризом. Тож Утекар абсолютно міг показати сюжетну арку зростання героя від розп*здяя, що гасає за жінками брахманів до героя і мученика. Але ніт, Самбхаджі у нас всю дорогу сяйний герой, який дбає лише за Сварадж.
І це трохи нагадує мені наше патріотичне кіно, яке всіляко уникає неоднозначності і трансформації персонажа. От лише індійці можуть зняти за 16 мілйонів доларів неймовірно видовищний епік, в який американці вбухали би 160 мільйонів з невідомим результатом, а наші поки ще ні.
Але фільм порвав касу, і зі зрозумілих причин: він дуже підігріває індійський націоналізм. Це зараз в тренді в Індії, правляча партія Бгаратія Джаната Парті просуває ідею “Аканд Бгарат”, “нарозділеного Бгарату”, який об’єднав би Індію, Непал, Пакістан, Бангладеш і Мьянму, дуже сильні антимусульманські настрої, і тут виходить фільм, де мусульмани змальовані абсолютно чорними фарбами (хоча грі Акшайє Кханни в ролі Аурангзеба треба віддати належне), а індуси — абсолютно… кольоровими. Там є пару зрадників (чиї нащадки позвалися до режисера у суді), але в цілому індуси Кібальчіши, а моголи Плохіши. І паралелі з “Хоробрим Серцем” я тут проводжу не як комплімент, бо всі знають, до чого докотився Мел Гібсон.
Я ні разу не ісламофілка і така щоб взагалі радикальний іслам кудись подівся. Але радикальна гіндутва не краще. Обоє рябоє. Індія прекрасна своїм розмаїттям і барвистістю, а БДжП так само хоче привести всіх до єдиного знаменника.
Ну, словом, якщо вам треба видовищного чукалова під епічний музон з красивим хлопцем у головній ролі — “Левеня” вам зайде. Якщо вам треба глибокої та цікавої історії, можна не витрачати часу.

#кіно
#рекомендація
«Танцюючи крізь випробування»
(2025) реж. Амін Ебрагімі, Марія Шурхал
Жанр: драма
💭 Про що фільм:
Таїсія та Фадей — двоє підлітків, які мріють стати балетними танцівниками. Через війну вони залишили своє рідне місто Харків, щоб продовжити професійне навчання в Києві та Відні. Долаючи труднощі вимушеного переселення, герої розмірковують про невидимі відбитки, які війна залишає на людині, і про те, як мистецтво допомагає знайти свій шлях навіть у найскладніші моменти життя.

Дивитися - тут👇
https://takflix.com/uk/films/bridges_of_belonging

За планом сьогодні був прибиральний штурм в санвузлі?

Не так склалося, як гадалося.
Спочатку я кульгала по обійстю з обовʼязковою програмою.

Приділяла увагу придворній зграї.
Їдло роздавала, воду наливала.
Яйця збирала.
Собачі продукти розпаду прибирала.

Потім квіточки давно обіцяні долубала.
Нарешті дочекалася хуч якогось похолодання, щоб не повиздохли, поки їх Нова пошта везтиме до нової хазяйки.

До Нової пошти в Тищі дрібниць ще дісталася досить жваво?:)
Назад вже спиралася на отой держак для придворної метли, що мені майже насильно впхнула в руки Марина Жовнир!:)
Дочеревичила…

Колежанок зустрічала.
Пригощала.
Теревені з ними теревеніла.

Про що?
Та про що ще?
Про сьогоднішню ніч.
Про йййййбнсцкблдрсню…
Про загальну світову божевільню…
Про город.
В якому мене ще не було…

Та якось зберуся й туди дістануся…
Дочекаюся, поки загроза приморозків мине, й почовгаю!

Одна з колежанок, добра людина, мені цибулі-кущовки приперачила кошолку!:)

Дивлюся, а сил на прибирання санвузла вже й не знаходиться…
То беремо розклад справ тааааа переносимо цей пункт на завтра…

Настрій…
Ввввббббивати, такий настрій…

А я в квіточки йду…
З першого разу зазнімкувати не вдається.
Бо руки разом з телефоном тіліпає…

А я таки настирно йду.
Й не менш настирно знімкую…

Що я кажу в ці моменти, здогадаєтеся самі…
Бо знов фіцбук прибере допис…

Хочете квіточок?
Хуч чогось доброго в цьому скаженному та божевільному світі?…