Тааааа ййййбнблдсссцкгсня…
Ще сонце не сіло, а балалайки вже дзилинчать над селом…

Ночер задався…
Пілллллтські балалайки над селом дзижчали…
Потім двічи щось йййййаааак вʼїїїїбааалооо…
Далеко…
Але чутно…
Лежу та розмірковую?
Миргород?
Полтава?
Кременчук?…

Вже зранку вичитала в Телезі про бббббалістику по Кременчуку…
В срррраку б собі запхали й ті балалайки? Й ті балістики…

Війнавввійною, а справи ніхто не відміняв.
На порядку денному за першим номером - город!
Ним в займалася, поки дощ мене не розігнав?

Традиційно зробила більше, ніж планувала?:)
Та менше, ніж хотіла!:)

Саме стільки, щоб самій видно було, тут Юлія Володимирівна сьогодні були!:)
Й не так, щоб мене звідти виносили!:)

Шкандибаю по обійстю в напрямку городу, де я в озимих цибулях сокирки деру! З грициками!:)

Назустріч мені біжить чччччорна кішка на імʼя Онука Наша Снігуронька!:)
Гукаю її!:)
- Білосніжка ти моя!:)

Дочеревичила до тієї цибулі?
Нахиляюся?:)
Що я там бачу перше?:)
На мене та сама Онука дивиться!:) Коли вона вже встигла мене випередити й окупувати ту цибулю, хезе?:)

Помічниця моя!:)
Де я - там й вона!:)

Півники свої вже під дощем клацала!:)

Ви там як?
Цілі?

#мова #література
Лайка в українській літературі — табу чи художній прийом?
Дискусії про те, чи можна використовувати лайку, тривають вже не одне десятиліття. Часто вона асоціюється з чимось забороненим і некультурним. Та чи було так завжди?
🗯 Поглянемо у минуле лайки та дізнаємося, як змінювалося її місце в українській літературі і який вплив вона має на наше сьогодення: https://suspilne.media/culture/1083229-lajka-v-ukrainskij-literaturi-...

Колись вичитала про синдром неспокійних ніг?
Вирішила, що то - точнісинько про мене й забула про це?:)

Після вчорашніх трудових звершень ледве дочовгала до канапи…
Лежу й прислухаюся до своєї організьми…

Так.
Складаю перелік.

Ноги в мене неспокійні, авжеж.
Руки.
Плечі.
Тулуб.
Хвіст.
Та в мене навіть дупа й та неспокійна!:)
Як казала моя баба Надя?:)
- Болять ноги в дупі!:)

Найбільш неспокійним виявився мозок…
Чи що там від нього в макитрі ще залишилося в моєму віці та в умовах сьогодення?

Совала-совала по канапі тима кінцівками та організьмою взагалі…

Вслухалася, як мерзотно дзижчать пілллллятські балалайки над хатою.
Схвально оцінювала роботу ППО.

Дочекалася повідомлень в Телезі про виліт «добросусідських» літаків, які несуть на своїх крилах виключно добро…

Зʼясувала гаданий час стартів ти прильотів.

Й заколихалася нарешті спати.

З думками:
- Вʼїбе, так вʼїбе? Труселя в мене красиві, майка гарна, дупа мита!…

Вже майже надвечірʼя за бортом транслюють.
А спокій бажаний так і відсутній…
В мозоку, дупі, хвісту, тулубі, плечах, руках, ногах…

Й сирена знов виє…

Ви там як?
Цілі?
Як вправляєтеся з неспокоєм?
А з ненавістю як?

Бо в мене з кожним днем все гірше виходить…

🦕Еволюція людини: від печери до психотерапії
---
Колись давно, коли ще Wi-Fi не ловив навіть у печерах, а слово "ментальне здоров’я" викликало підозру в чаклунстві, жили собі люди — прості, волохаті, з палицями. Їхній день складався з двох частин:
1. Не померти.
2. Знайти щось смачне, що не знайде їх першим.
---
• Кам’яна епоха: коли "криза ідентичності" означала "яка я тварина сьогодні?"

Психологія людей тоді була дуже проста: побачив ведмедя — тікай. Побачив ягоду — з’їж. Побачив сусіда — вдар (якщо він не твій племінник по маминій лінії).

Усе життя — це Тривога, Голод і Велике Чому-Сонце-Пече.

Вони ще не мали ТікТоку, але вже малювали на стінах і влаштовували перформанси типу "танець навколо вогню". Тобто мистецтво вже було. І психотерапія: іноді просто крикнути в печеру — і легше.
---

• Часи Ісуса: коли людина дізналася, що має совість, і з того часу не спить

В цей період люди вже навчилися вдягатися, сперечатися про мораль, і сваритися за віру — одним словом, дорослішати.
Замість "їсти — не з’їдять" тепер було:
Чи є життя після смерті?
Чи можна не платити податки, якщо я добрий?
Чи гріх їсти в піст, якщо дуже хочеться?

Психологія тоді переживала бум: люди відчували вину, каялися, кохали драматично і будували імперії, щоб довести, що вони не просто "мавпи з мозком".
---

• Сучасність: людина на антидепресантах, з фітнес-браслетом і екзистенційною кризою

Сьогодні людина має все. Вона не боїться ведмедя — тільки якщо це не ціна оренди квартири. У неї є смартфон, чат-боти, онлайн-психолог і календар місячних фаз.

Але вона все одно не знає, хто вона. І щоранку думає:
Пити каву чи сенс життя шукати?
Ця тривога — з дитинства чи з Інстаграму?
Я щасливий? Чи мені просто зручно?

Сучасна психологія каже: дитячі травми — це серйозно. Але в кам’яному віці це просто називалося: "Мене в дитинстві штовхнув мамонт, і з того часу я трішки боюся всього".
---

Порівняймо:
Епоха Головна мета Основна емоція Психологічний стан

Кам’яна: Вижити Страх Нема часу на рефлексію
Євангельська: Спастись Провина і надія Глибока моральна драма
Сучасна: Знайти себе Тривога + іронія Ходить до терапевта
---

Висновок:
Людина змінилася. В неї є інтернет, електричні зубні щітки, поняття «особисті межі» і стікери з капібарами.
Але водночас — не змінилася зовсім. Вона все ще шукає тепло, розуміння, ховається від страху, і хоче, щоб її хтось любив.

Раніше — це був хтось із племені. Потім — Бог. Тепер — лайки в соцмережах і, бажано, кіт.

І поки людина вранці прокидається, дивиться в дзеркало й питає себе:
"Хто я? І чому я знову прокинувся в понеділок?" —
можна бути впевненим: людство ще в процесі еволюції.

Балалайки вже летять…
За бортом зненацька ночер…

Розум — штука підступна. Його наче не видно, але без нього тебе видно одразу.

Кажуть, що розум можна розвивати. Але тоді чому не всі це роблять? Бо це не завжди приємно. Розвивати розум — це як лізти під шкіру собі самому: боляче, незручно, часом огидно. А ще й не факт, що допоможе. Бо, як не крути, але в дурного й проблем менше. Він собі сидить, рже з TikTok’у, їсть що хоче, спить як ведмідь, і не париться, що світ котиться до біса. І я його не зневажаю — просто заздрю.

Розум — це прокляття для тих, хто ним користується. Бо як тільки мозок розігнався — починаєш бачити те, що не хочеш бачити: фальш, маніпуляції, дірки в аргументах, дешеву показуху, прірву між «бути» й «здаватися». І вже не вдасться відмахнутись. Розум — як очі, які вже не можна закрити назад.

І тут починається інше пекло. Бо тупість — вона не завжди байдужа. Вона часто агресивна. Вона завжди гуртом. Вона не терпить того, хто вибивається. І щойно розум починає звучати, з’являється рефлекторне бажання його втоптати. В багно. В примітивізм. У знецінення, насмішку, публічне висміювання. Бо невігластво глибоко всередині розуміє, що воно — нижче. І саме тому його злить сам факт чийогось інакшого мислення. Воно не витримує дзеркала. А розум — це дзеркало. Не криве, не ласкаве. Просто правдиве.

Але чим більше живеш — тим більше бачиш: розум не дається при народженні. Він витягується з болота досвіду. Його не підкладають під подушку, його виточують роками — книгами, спостереженням, помилками, соромом. Так, сором — страшенно недооцінений двигун еволюції. Тупий не соромиться. Він впевнений, що знає все. А от якщо тобі стає соромно — значить, ти вже не там. Ти зрушив. І це початок.

Колись я думав,що розум — це про знання. Тепер знаю: ні, це про сумнів. Про те, що ти не ковтаєш усе, що тобі дають. Про вміння сказати «я не знаю» і не згоріти зсередини від сорому. Про те, що іноді краще тримати язик за зубами й слухати.

І ще. Розум — це не диплом. Не посада. Не кількість нулів на рахунку. Не статус у соцмережі. Не бренд годинника. І точно не вміння виголошувати пафосні тости.
Розум — це здатність бачити суть. Розум — це коли ти серед натовпу не втрачаєш себе. Це коли тобі не треба вдавати, бо ти вмієш мислити.
Це коли інтуїція підказує, куди не лізти, навіть якщо там престиж і лайки.
Це коли тобі соромно за себе вчорашнього — і ти дякуєш за цей сором.

А що розвиває розум найкраще? Не кросворди й не шахи. А люди, які ставлять незручні запитання. Книжки, які тримають тебе за горло. І ситуації, які вивертають усе навиворіт. Бо розум не росте в теплиці. Він росте там, де холодно, темно й боляче. Але зате — по-справжньому.

Чим далі, тим глибше???

Я вже мовчу про навалу болотяної «сарани»?

Сподіваюся, що навала природньої сарани нашу область таки мине?
Хоча вчора ночером синочок у дворі одну вже гррррохнув…

Землетрус?

Та ще й вишенькою на тістечку на осінь відвідинами інопланетянців погрожують?:)

В які не нудні часи ми живемо?…

Йбнбалалайки вже з пʼятьох напрямків вилетіли?
Сирени в телефоні та на сільраді про це вже сповістили.

Бережіть себе!

Вдень було тепленько.
Аж занадто тепленько!?
+34 градусник демонстрував…

А ввечері в мене у дворі спина замерзла!:)))

З синочком сьогодні таку важливу справу подужали!!!
Спочатку обстригли цццццаревну мою Цуцилію!
Я орудувала підстригальною машинкою, синочок Цуцу тримав!:)
Потім я те нещастячко ще й випрала!:)

Світлин нема!:)
Підозрюю, сьогодні й не буде?:)
Бо Цуцилія на нас страшенно ображена!:)
Пішла собі в заканапну далечінь й дзьоба звідти не каже!:)))

На черзі собака Лєдя!
Та не сьогодні, не сьогодні…

Балалайки вже летять.
Традиційний вечір для України та українців…

Бережіть себе!!!

Божевільня якась…

Йбнбалалайки дзилинчать над дахом.

По них ППО працює!

З кімнати сина чути, як гуде вентилятор.

В кухні рипить холодильник. А на ньому - нормалізатор напруги!!!

В тамбурі - морозильна камера!

Увесь цей безлад злагоджено, в одній тональності, виносить мозок!!!

Додайте до цієї какофонії фантомні звуки балалайок?…

Й добре, що глибокий ночер!
Вже сплять майже всі!:)
То не чути косців та роверистів?:)

Якби не спали, впевнена на сто відсотків, що вони також в тій же ж тональності працювали б?:)))

Бережіть себе, будь ласочка!!!