#історія #події
🚀 Місія «Аполлон-17» та народження «Блакитного Мармуру».
Сьогодні, 7 грудня, минає чергова річниця старту місії, яка стала величним завершенням однієї з найамбітніших космічних програм в історії людства. 7 грудня 1972 року з космодрому на мисі Канаверал стартував космічний корабель «Аполлон-17» — остання пілотована місія NASA на Місяць.

Чому ця місія була особливою?

«Аполлон-17» мав низку унікальних особливостей, які відрізняли його від попередників:
Науковець на борту: У складі екіпажу вперше був не лише пілот, а й професійний геолог — Гаррісон Шмітт. Це підкреслювало наукову спрямованість фінальної місії. Двоє інших членів екіпажу — командир Юджин Сернан (який став останньою людиною, що ступила на Місяць) та пілот командного модуля Рональд Еванс.

Довготривале дослідження: Екіпаж провів на Місяці рекордні 75 годин і здійснив три виходи на поверхню, загальною тривалістю понад 22 години. Дослідники працювали у долині Таурус-Літтров, зібравши рекордну кількість місячних порід та ґрунту — 110,5 кг. ⛏️
Перший нічний старт: Запуск ракети-носія «Сатурн V» відбувся о 00:33 за східним часом, що зробило його єдиним нічним запуском у всій програмі «Аполлон». Грандіозне видовище, коли полум'я мільйонів кінських сил освітлює нічне небо, стало одним із найвідоміших кадрів епохи.

Фотографія, що змінила світ

За кілька годин після старту, на шляху до Місяця, екіпаж зробив одну з найвідоміших фотографій в історії — «The Blue Marble» (Блакитний Мармур). На цьому знімку Земля повністю освітлена Сонцем, і він став першим чітким повнокадровим зображенням нашої планети, яке бачив світ. 🌎 Фотографія миттєво перетворилася на ікону екологічного руху та символ єдності, підкреслюючи крихкість і самотність нашого дому у безмежному просторі.

Завершення місії «Аполлон-17» 19 грудня 1972 року ознаменувало кінець золотої доби пілотованих польотів на Місяць. Це був грандіозний фінал, що назавжди зафіксував місце людини у міжпланетній історії.

#історія #події
👻 Вічна таємниця моря: 4 грудня 1872 року знайдено корабель-привид «Марія Целеста».
Поблизу Азорських островів іспанський корабель «Деї Грація» («Dei Gratia») виявив бригантину, що дрейфувала у відкритому океані. Це була «Марія Целеста» (Mary Celeste), і ця знахідка породила одну з найзагадковіших і найвідоміших історій морських привидів.

Обставини знахідки

Капітан «Деї Грація» Девід Річардсон та його екіпаж помітили судно, яке йшло під усіма вітрилами, але здавалося керованим. Після наближення вони побачили, що на борту «Марії Целести» немає жодної людини. Корабель був покинутий.
Стан судна:
Вантаж (спирт у бочках) був цілий.
Особисті речі екіпажу, включно з грошима, залишалися на місцях.
На столі в каюті капітана стояла недоїдена їжа.
Корабельний журнал був заповнений до 24 листопада 1872 року, і останні записи не містили жодних ознак небезпеки.
Єдиними помітними пошкодженнями були знятий (або знесений) рятувальний човен, відсутність навігаційних приладів (секстанта), і дивні сліди на перилах, ніби щось швидко й різко тягнули. У трюмі була невелика кількість води, що не становила загрози.

Зниклий екіпаж

«Марія Целеста» вийшла з Нью-Йорка 7 листопада 1872 року, прямуючи до Генуї (Італія). На борту було десять людей:
Капітан Бенджамін Бріґґс (Benjamin Briggs).
Його дружина Сара Бріґґс та їхня дворічна донька Софія.
Сім досвідчених членів екіпажу.
Ніхто з цих людей ніколи не був знайдений. Їхнє раптове та повне зникнення з цілого і повністю забезпеченого судна не піддається логічному поясненню.
Основні версії зникнення
Незважаючи на численні розслідування та художні перекази, жодна теорія не була доведена. Серед найпопулярніших версій:
Піратство/Заколот: Малоймовірно, оскільки гроші та цінний вантаж залишилися незайманими.
Напад морського чудовиська: Класична, але науково недостовірна версія, популярна в художній літературі.
Страх вибуху (найбільш правдоподібна): Судно перевозило промисловий спирт. Можливо, через погану вентиляцію в трюмі накопичилися випари. Капітан міг почути незрозумілий шум або відчути запах, припустивши, що бочки ось-ось вибухнуть. Він міг наказати екіпажу та родині швидко перейти до рятувального човна, прикріпленого до корабля тросом, щоб перечекати небезпеку на безпечній відстані. Через шторм або несправність мотузка могла обірватися, і рятувальний човен з людьми був віднесений у відкрите море, залишивши «Марію Целесту» дрейфувати.
Зустріч із «Деї Грація»: Існувала версія, що капітан Річардсон (який знав капітана Бріґґса) інсценував історію заради отримання винагороди за порятунок судна, але це так і не було доведено.

Культурне значення

Хоча «Марія Целеста» не була єдиним «кораблем-привидом», її історія стала найбільш відомою завдяки її висвітленню у пресі та літературі, зокрема оповіданню Артура Конан Дойла «Повідомлення Гебека Кьюсаена» (1884).

Таємниця «Марії Целести» залишається нерозгаданою, а її назва стала прозивним символом для будь-якого об'єкта, знайденого покинутим і в ідеальному стані.

Частина 2
😀 У мережі поширюються кадри невдалих ракетних запусків у Новоросійську.
На відео видно, що корабель навіть не виходить у відкрите море – пуски здійснюють прямо з причалу, а ракети одна за одною падають на житлові райони.
З одного судна одночасно злетіло й упало щонайменше вісім ракет.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Частина 1
😀 У мережі поширюються кадри невдалих ракетних запусків у Новоросійську.
На відео видно, що корабель навіть не виходить у відкрите море – пуски здійснюють прямо з причалу, а ракети одна за одною падають на житлові райони.
З одного судна одночасно злетіло й упало щонайменше вісім ракет.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #події
1120 року у протоці Ла-Манш сталася одна з найтрагічніших морських катастроф середньовіччя — аварія корабля «Білий корабель» (White Ship). У результаті корабель сів на мілину й затонув біля берегів Нормандії, загинув майже весь аристократичний екіпаж, у тому числі спадкоємець англійського престолу Вільям Аделін. Ця подія спричинила кризу престолонаслідування і глибоку феодальну анархію в Англії, що тривала майже два десятиліття.

Катастрофа «Білого корабля»

«Білий корабель» затонув 25 листопада 1120 року, відпливши з порту Барфлер у Нормандії. Корабель упав на підводну скелю в темну ніч. За наказом Вільяма Аделіна, щоб наздогнати королівський флот, екіпаж ішов на ризикованій швидкості. Переважна більшість пасажирів, серед яких були найвищі англонормандські аристократи, загинула в холодних водах Ла-Маншу. Вижив лише один човняр.

Наслідки для Англії

Втрата Вільяма Аделіна, єдиного законного спадкоємця короля Генріха I, спричинила кризу престолонаслідування. Король врешті призначив спадкоємицею доньку Матильду, що викликало незгоду серед феодалів. Після смерті Генріха I у 1135 році почалася тривала громадянська війна, відома як феодальна анархія (1135–1154), коли суспільство було розділене між прибічниками Матильди і Стефана Блуаського, який оголосив себе королем.

“ПРИПИНИТИ СРАЧ”?
🖍️ Владислав Смірнов

«Треба зібратись, прийти в себе, припинити срач, припинити політичні ігрища. Держава має працювати. Парламент воюючої країни має працювати об'єднано, уряд воюючої країни має працювати ефективно» — каже президент країни, де все, на чому трималася довіра, давно розсипалося в пил. Є щось майже містичне в тому, як влада, що роками розгойдувала державу, тепер із серйозним виглядом розповідає народові про «збір», ніби народ — це якийсь хаотичний натовп без пам’яті, без інтелекту, без розуміння того, що справжня причина хаосу не в суспільстві, а в тій моделі управління, яку Зеленський збудував — або, скоріше, дозволив збудувати — своєму найближчому колу.

Коли він каже «припинити срач», він не говорить до країни.
Він говорить до свого страху.
До відчуття, що горизонт звужується, що тиск з Вашингтона вже не риторичний, що папки з іменами, цифрами, схемами і маршрутами грошей вже не абстракція, а аргумент, який можуть покласти на стіл будь-якої миті. І в цю мить, коли система, яку він будував шість років, починає втрачати керованість, коли західні партнери бачать у Києві не суб’єкт, а зношений механізм із вкраденими деталями, найзручніше виходить сказати: «це ви сваритеся». Бо так простіше. Так спокійніше. Так легше зняти з себе відповідальність. Бо якщо «срач» — причина, то влада ні до чого. Якщо народ «роз’єднаний», значить проблема не в Банковій. Якщо парламентарі сперечаються — значить це вони винні в розвалі суб’єктності держави, а не Єрмак зі своїми кулуарними угодами і не Міндіч зі своїми маршрутами офшорного кисню.

Але є одна неприємна правда, яку ця влада не любить чути: країна не свариться.
Країна говорить.
І це величезна різниця.

Країна говорить тому, що мовчання сьогодні — це співучасть.
Країна говорить, бо бачить, як усі лінії оборони, збудовані самою нацією, а не владою, поступово перетворюються на товар у зовнішніх переговорах. Країна говорить, бо розуміє, що «28-пунктовий план» не впав із неба, його не Трамп придумав у пориві. Він виник там, де Україну давно перестали сприймати як державу — і стали сприймати як територію, у якої забрали голос, забрали інституції, забрали суб’єктність і залишили лише картинку, яку крутять у марафоні.

Тому вимога «прийти в себе» звучить як фарс.
Бо народ давно в собі.
У собі — ті, хто по кілька років на фронті.
У собі — ті, хто возить дрони і машини.
У собі — лікарі, які рятують тих, кого держава не змогла захистити.
У собі — бізнес, який виживає в умовах, у яких жоден уряд Європи не вистояв би трьох місяців.

Не в собі — тільки Банкова, яка шість років жила в режимі медіасимуляції, де рейтинг важливіший за оборону, де лояльність важливіша за компетенцію, де «другий номер» важливіший за міністерство, де країна — це декорація, а влада — це серіал, який знімали настільки довго, що режисер і актор уже не розрізняють себе.

«Припинити політичні ігрища».
Це каже людина, яка зробила всю політику країни театром тіньових рішень.
Це каже влада, яка змінила зміст на форму, процес на піар, інституцію на коридор, державу на офіс. Це каже команда, що перетворила парламент на кнопку «за», уряд — на декорацію, а дипломатію — на Instagram. Це каже той, хто тягнув переговори через «неформальні канали», поки країна горіла, і хто дозволив розкласти інституції до того стану, що сьогодні будь-який зовнішній тиск відчувається не як виклик, а як наказ.

«Держава має працювати».
Це вже навіть не іронія — це політична самоімітація.
Держава не працює там, де інституції перетворені на фасади.
Там, де міністри бояться сказати слово, бо знають, що «не туди подивився» — і завтра ти ніхто.
Держава не працює там, де провалена оборонна промисловість, де реформи існують тільки у промороликах, де уряд — це не уряд, а перерозподільний вузол грантів і потоків, де антикорупція — це інструмент проти ворогів, а не проти корупції.
Держава не працює там, де її центром є страх.

«Парламент має працювати об’єднано».
У перекладі політичною мовою: перестаньте ставити питання.
Перестаньте вимагати пояснень.
Перестаньте голосувати не так, як треба.
Перестаньте бути парламентом і почніть бути хором.

І нарешті: «уряд має працювати ефективно».
Ефективно — це як?
Як Міноборони з фантомними ракетами?
Як «Flamingo»?
Як мільярди, які мали піти на фронт, а пішли в невідомість?
Як ланцюги закупівель, які вибудовувалися не за логікою потреб військових, а за логікою близькості до Банкової?

Ці слова не означають нічого.
Це фрази, які вимовляє влада в момент, коли їй потрібно виграти час.

Насправді весь сенс його звернення був дуже простий:
мовчіть.

Не плутайтеся під ногами.
Не руйнуйте картинку.
Не заважайте домовитися.
Не ставте запитань, на які немає відповіді.
Не нагадуйте про корупцію.
Не згадуйте про провали.
Не говоріть про суб’єктність, яку ця влада давно втратила.
Не розгойдуйте корабель, який і так тримається на воді інерцією армії, а не капітана.

Але тут є одна річ, яку влада забула:
в Україні мовчання — це не золото.
Мовчання — це смерть.

Тому що саме гучність суспільства досі рятувала країну від рішень, ухвалених у тиші.
Саме «срач» — у їхньому розумінні — рятував Україну від схем, провалів, непрозорих угод, зливів і капітуляційних сценаріїв.
Суспільство не зобов’язане мовчати, коли влада робить вигляд, що тримає ситуацію під контролем, хоча ситуація тримає владу за горло.

Тому відповідь на всі ці фрази дуже проста:
Україна зберегла себе не завдяки тиші, а завдяки голосу.
І саме голос — сьогодні наша зброя.
Бо коли влада боїться шуму, значить шум потрібен.
Коли влада просить тиші, значить готує щось, що не можна сказати вголос.
І коли влада говорить про «єдність» — значить вона втратила право вимагати її.

Єдність — це не мовчання.
Єдність — це правда.
І ця правда сьогодні не на Банковій.

#історія #події
🚢 Символ Нової Ери: Висадка Пілігримів із «Мейфлавера»
Сьогодні, 21 листопада (за сучасним календарем), ми згадуємо одну з ключових подій в історії США — висадку англійських пуритан-сепаратистів, відомих як пілігрими (прочани), на берегах Північної Америки у 1620 році. Ця подія стала прологом до створення Плімутської колонії та символом пошуку релігійної свободи.

🌊 Подорож, що тривала 66 днів

Невеличке 180-тонне торгове судно «Мейфлавер» (Mayflower) залишило англійський порт Плімут. На його борту перебувало 102 пасажири та близько 30 членів екіпажу. Це були люди, які, прагнучи відокремитися від державної Англіканської церкви, шукали землю, де могли б вільно сповідувати свою віру.
Подорож через Атлантику була справжнім випробуванням: корабель часто потрапляв у шторми, пасажири страждали від морської хвороби, холоду та нестачі провізії. Після виснажливих 66 днів у морі, пілігрими нарешті побачили берег.

⚓ Замість Вірджинії — Провінстаун

Початковою метою була колонія Вірджинія, але через сильні вітри та навігаційні помилки, 9 листопада 1620 року «Мейфлавер» прибув до мису Код, що значно північніше запланованого місця, в районі сучасного Провінстауна, штат Массачусетс. 🚢 Їм довелося кинути якір у незвичному й дикому місці, що вимагало негайних і рішучих дій.
Саме тут, перед висадкою на берег (яка фактично відбулася 21 листопада після попередньої розвідки), 41 дорослий чоловік підписав легендарний
«Мейфлаверський договір» — перший документ в історії Америки, який проголосив принцип самоврядування та згоди між поселенцями. 🖋️ Цей договір став важливим кроком на шляху до демократичних інститутів.

🥶 Зима випробувань

Справжню колонію в Плімуті заснували лише через місяць, у грудні. Перша зима стала катастрофою: половина переселенців загинула від голоду, холоду та хвороб. Однак, завдяки допомозі місцевих індіанців, зокрема Скванто, який навчив їх полюванню та сільському господарству, колонія вижила.

✅ «Мейфлавер» — це не просто корабель, це потужна метафора американської мрії: пошуку кращого життя, свободи віросповідання та стійкості духу перед обличчям невідомості. Історія пілігримів доводить, що великі справи починаються з невеликої групи рішучих людей.

🧠Чим годувати мозок, щоб він працював?

Мозок — не примхливий, але досить вимогливий орган. Він важить близько 2% від маси тіла, але споживає до 20% всієї енергії, яку ви виробляєте.

🤦‍♂️Тож якщо відчуваєте, що голова «не варить» — можливо, справа не в звітах і дедлайнах, а в харчуванні.

✏️Мозку потрібні жири.
Так-так, саме жири. Без них нервові клітини не можуть нормально передавати сигнали.
Відмовитесь від жирів — і мозок просто «зависне», як старий ноутбук без оновлень.

📎Корисні джерела: авокадо, горіхи, яйця, жирна риба, оливкова олія. Забудьте про страх жиру — бійтеся жирової депривації мозку.

✏️Омега-3 — «паливо для нейронів».
Якщо мозок — це космічний корабель, то омега-3 — його ракетне паливо. Без них знижується пам’ять, увага і навіть настрій.

📎Ваші союзники: лосось, сардини, скумбрія, лляна олія, волоські горіхи.

✏️Вітаміни групи B — «електрики мозку».
Вони допомагають виробляти енергію, стабілізують нервову систему і підтримують ясність мислення.

📎Недостатність вітамінів B1, B6, B9 і B12 може викликати відчуття втоми, тривожність і проблеми з пам’яттю.
Простіше кажучи — без B-комплексу мозок починає «перегорати».

✏️Холін — «будівельник нейронів».
З холіну організм робить ацетилхолін — ключовий нейромедіатор для концентрації і пам’яті. Без нього мозок ніби забуває, що він взагалі мозок.

📎Головні джерела: яйця (особливо жовтки), печінка, курка, броколі, риба.

✔️Якщо коротко: мозку потрібні не цукерки для «заряду енергії», а жири, омега-3, вітаміни B і холін.

👍І тоді він працюватиме чітко, швидко і без збоїв — як добре налаштований Wi-Fi, тільки всередині вашої голови.

#історія #події
🚀 Міст до зірок: Як Леонід Каденюк підняв український прапор на орбіту.
19 листопада 1997 року для молодої незалежної України стало не просто черговою датою. У цей день з американського космодрому на мисі Канаверал стартував шатл «Колумбія» з місією STS-87. На його борту був він — Леонід Каденюк, перший і єдиний космонавт незалежної України.
Це був не просто політ, а свідомий політичний та науковий акт, який затвердив нашу державу у клубі космічних держав.

🛰️ Місія: Від політичної декларації до науки

Після розпаду СРСР Україна успадкувала значну частину космічної інфраструктури, але їй потрібен був власний символ у космосі. Участь Каденюка в місії стала результатом двосторонньої угоди між Україною та США.
Ключові факти про політ:
* Тривалість: 15 діб 16 годин.
* Корабель: Багаторазовий транспортний космічний корабель «Колумбія».
* Головне завдання: Проведення наукових експериментів у співпраці з українськими інститутами.

🌱 Український Слід у Невагомості

Місія мала глибокий український науковий акцент. Каденюк виконував біологічні дослідження з вивчення впливу невагомості на рослини. Поки екіпаж займався глобальними науковими програмами, наш космонавт зосереджувався на:
* Вивченні тропічної рослини сої;
* Експериментах з мохом;
* Дослідженні процесу фотосинтезу в умовах орбіти.
Він довів: українська наука здатна давати результати навіть за межами земного тяжіння. 🌏➡️🌌

💙💛 Прапор як Візуальний Маніфест

Найбільш емоційний момент, який закарбувався у пам'яті мільйонів: Каденюк підняв у космосі синьо-жовтий прапор і тризуб. Це був потужний візуальний маніфест того, що Україна є, вона незалежна і дивиться у майбутнє.
Сам Леонід Костянтинович згадував, що найскладнішим було повернутися до життя на Землі після такого «польоту мрії». Його внесок досі залишається безцінним для національної гордості та космічної освіти.

🚌 Мешканців румунського села Плауру евакуювали через небезпеку вибуху після того, як російський дрон влучив у корабель зі зрідженим газом поблизу українського порту Ізмаїл — пише Digi24.

За словами румунської влади, корабель із чотирма тисячами тонн зрідженого газу розташований приблизно за 500 метрів від села на українському боці кордону.

Попередньо, з села евакуювали 100-150 людей разом із тваринами