Бійця "Азову", який потрапив у російський полон під час оборони Маріуполя, засудили до 22 років ув'язнення у колонії суворого режиму.

Як стверджує російський слідчий комітет, український військовий нібито розстріляв цивільного у машині, вважаючи, що у нього "проросійські погляди".
Звичайно, жодної незалежної експертизи не було, як і участі незалежних адвокатів та доказової бази, яка могла б підтвердити звинувачення",
- підкреслили у Маріупольській міській раді.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

СБУ повідомила про підозру рашисту на прізвисько «доктор зло», який катував українських полонених.
Йдеться про Іллю Сорокіна – фельдшера медчастини виправної колонії № 10 управління виконання покарань по республіці Мордовія рф. Покидьок катував поранених українських воїнів, яких тримали в місцевій тюрмі. За свою жорстокість він отримав прізвисько «доктор зло».
Під виглядом проведення «медогляду», рашист застосовував до полонених електрошокер, що призводило до їхньої непритомності або паралічу тіла. Також навмисно залишав поранених воїнів без знеболювальних та перев’язок.
Служба безпеки повідомила Сорокіну про підозру за статтею «воєнні злочини, жорстоке поводження з військовополоненими». Оскільки нелюдь перебуває на території рф, тривають комплексні заходи, щоб знайти його та покарати.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята
🦃 Індичка, футбол і міф: Американський День подяки (27 листопада 2025).
День подяки (Thanksgiving Day) — це, мабуть, найбільш «американське» свято, яке не має жодного стосунку до релігійних чи політичних подій, а є суто святом врожаю, сімейного возз’єднання та вдячності за минулий рік.
Ця дата закріплена на законодавчому рівні: День подяки завжди відзначається у четвертий четвер листопада. Оскільки 2025 року четвертий четвер припадає саме на 27 листопада, це і є дата святкування.

📜 Історичний міф і реальність.

Сучасна традиція спирається на подію 1621 року, коли колоністи-пілігрими з Плімутської колонії та індіанці племені Вомпаноаг зібралися на спільну трапезу, щоб відсвяткувати успішний збір першого врожаю. Звісно, це був короткий період миру, а подальші стосунки між колоністами та корінними народами були, м'яко кажучи, не такими святковими. Проте міф про «перший бенкет» став фундаментом для національного свята.

🍽️ Традиції, які не порушують.

Сьогодні День подяки — це час, коли американці долають тисячі кілометрів, щоб зібратися за сімейним столом. Головні атрибути свята:
* Фарширована індичка (її споживання є майже обов'язковим ритуалом).
* Журавлинний соус та гарбузовий пиріг.
* Парад Мейсі (Macy's Thanksgiving Day Parade) у Нью-Йорку, який дивляться мільйони.
* Американський футбол 🏈:

Традиційно в цей день проходять важливі матчі Національної футбольної ліги.
Свято символізує американську мрію про достаток і єднання. Для спостерігача з Європи це може виглядати як масовий ритуал переїдання, що завершується гучним криком коментаторів з екрана, але для американців — це справжній національний день паузи перед початком різдвяного сезону, кульмінацією якого є не менш хаотична Чорна п'ятниця.

⏺ У 18 років мелітопольська медійниця Яна Суворова опинилася у російській в’язниці. Те, що починалось як звичайний телеграм-чат «Мелітополь – це Україна», створений молодими людьми для новин, гумору й перевірених повідомлень під час окупації, росіяни назвали «роботою на ГУР».
Суд у Ростові-на-Дону, проведений фактично в тіні, призначив їй 14 років колонії. Про це йдеться у великому інтерв'ю ZMINA із хлопцем Яни Олександром Николаєнком.
🗣 Нині журналістці 20. Після вироку її перевели до СІЗО №2 Таганрога, де холод, гризуни й жорсткі обмеження стали буденністю. У листах вона пише коротко й завуальовано — цензура не пропускає майже нічого. Та навіть так Яна зуміла передати свій унікальний «список виживання»: понад 20 прізвищ інших дівчат, яких утримують разом із нею. Цей фрагмент дивом пройшов перевірку й може стати важливим доказом у ширшій справі про незаконні утримання цивільних.
Найболючішим став етап у Донецьку, де поруч із Яною перебували дівчата, які втрачали надію й намагалися накласти на себе руки. Її хлопець Олександр каже: психологічний тиск був таким, що вона ледве витримувала.
🙏 Попри це медійниця не опускає руки. Її справа у фокусі правозахисників та міжнародних структур. Головний шанс – включення в обмінні списки та публічна увага.
Підписатись | Facebook | TikTok | Viber |

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #події
🚢 Символ Нової Ери: Висадка Пілігримів із «Мейфлавера»
Сьогодні, 21 листопада (за сучасним календарем), ми згадуємо одну з ключових подій в історії США — висадку англійських пуритан-сепаратистів, відомих як пілігрими (прочани), на берегах Північної Америки у 1620 році. Ця подія стала прологом до створення Плімутської колонії та символом пошуку релігійної свободи.

🌊 Подорож, що тривала 66 днів

Невеличке 180-тонне торгове судно «Мейфлавер» (Mayflower) залишило англійський порт Плімут. На його борту перебувало 102 пасажири та близько 30 членів екіпажу. Це були люди, які, прагнучи відокремитися від державної Англіканської церкви, шукали землю, де могли б вільно сповідувати свою віру.
Подорож через Атлантику була справжнім випробуванням: корабель часто потрапляв у шторми, пасажири страждали від морської хвороби, холоду та нестачі провізії. Після виснажливих 66 днів у морі, пілігрими нарешті побачили берег.

⚓ Замість Вірджинії — Провінстаун

Початковою метою була колонія Вірджинія, але через сильні вітри та навігаційні помилки, 9 листопада 1620 року «Мейфлавер» прибув до мису Код, що значно північніше запланованого місця, в районі сучасного Провінстауна, штат Массачусетс. 🚢 Їм довелося кинути якір у незвичному й дикому місці, що вимагало негайних і рішучих дій.
Саме тут, перед висадкою на берег (яка фактично відбулася 21 листопада після попередньої розвідки), 41 дорослий чоловік підписав легендарний
«Мейфлаверський договір» — перший документ в історії Америки, який проголосив принцип самоврядування та згоди між поселенцями. 🖋️ Цей договір став важливим кроком на шляху до демократичних інститутів.

🥶 Зима випробувань

Справжню колонію в Плімуті заснували лише через місяць, у грудні. Перша зима стала катастрофою: половина переселенців загинула від голоду, холоду та хвороб. Однак, завдяки допомозі місцевих індіанців, зокрема Скванто, який навчив їх полюванню та сільському господарству, колонія вижила.

✅ «Мейфлавер» — це не просто корабель, це потужна метафора американської мрії: пошуку кращого життя, свободи віросповідання та стійкості духу перед обличчям невідомості. Історія пілігримів доводить, що великі справи починаються з невеликої групи рішучих людей.

Російський суд увʼязнив на 17 років колонії суворого режиму полоненому бійцю «Азову» Анатолію Безкоровайному, який обороняв «Азовсталь».
bukvy.org/u-rosiyi-zasud…

Його «визнали винним» у створенні та навчанні тероризму.

Того ж дня окупанти засудили ще одного «азовця», Ігоря Потапова, до 28 років колонії

😡 У Ростові-на-Дону засудили 15 українських військовополонених із батальйону «Айдар» до строків від 15 до 21 року ув’язнення в колонії суворого режиму, пишуть росЗМІ.

У справі фігурувало 18 українців. Двох медикинь повернули додому в межах обміну полоненими, а справу одного з водіїв виділили в окреме провадження — його доля наразі невідома.

Жодному з військових не інкримінували воєнних злочинів — російський суд вважає злочином саму службу в ЗСУ.

Під час слухань українські військовополонені розповідали про катування, яких зазнали. Коли настала черга виступів захисту, засідання зробили закритим, пояснивши це «резонансом справи» та «загрозами для учасників процесу».

😡 У Ростові-на-Дону засудили 15 українських військовополонених із батальйону «Айдар» до строків від 15 до 21 року ув’язнення в колонії суворого режиму, пишуть росЗМІ.

У справі фігурувало 18 українців. Двох медикинь повернули додому в межах обміну полоненими, а справу одного з водіїв виділили в окреме провадження — його доля наразі невідома.

Жодному з військових не інкримінували воєнних злочинів — російський суд вважає злочином саму службу в ЗСУ.

Під час слухань українські військовополонені розповідали про катування, яких зазнали. Коли настала черга виступів захисту, засідання зробили закритим, пояснивши це «резонансом справи» та «загрозами для учасників процесу».

БРИТАНСЬКА ІМПЕРІЯ: ВІД КЕЛЬТІВ ДО КОЛОНІАЛЬНОГО КРАХУ
#Британія #Британська_імперія #Англія #колонії #імперія #British_Empire #British #Empire #Лондон

16 вересня 1947 року у Києві народився Валерій Веніамінович Марченко, учасник правозахисного руху, журналіст, перекладач.

Навчався на філологічному факультеті Київського університету, стажувався у Бакинському університеті, де вивчав тюркські мови і широко друкувався у місцевій пресі.

До 1972-го його знали за іменем Валерій Умрилов. Однак шлюб батьків склався невдало, вони розлучилися. Мати вийшла заміж вдруге, а Валерій узяв прізвище свого діда – професора-історика, колишнього ректора Львівського університету Михайла Івановича Марченка.

З 1970-го працював у редакції газети «Літературна Україна», автор близько 100 публікацій. Водночас викладав українську мову та літературу в одній із середніх шкіл Києва.

Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його ровесників. Знав про цю схожість і часто жартував із цього приводу.

Заарештований 25 червня 1973-го «за антирадянську пропаганду та агітацію». Написані журналістом ( в 1972 р.) три статті «За параваном ідейності», «Страшний якийсь тягар», «Київський діалог», кваліфіковані органами кгб як антирадянські документи. У них В. Марченко ставив риторичні запитання: чому занепадає українська мова, чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна відверто кон’юнктурна література.

Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів Сталіна.

Перебуваючи на засланні в селищі Саралжин у Казахстані, від жовтня 1980-го листувався із молодою італійською студенткою-геологом Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від «Amnesty International». Між молодими людьми зав’язалося тепле спілкування (дарма, що переписувалися нерідною для обох англійською). Вони сподівалися, що після звільнення Валерія відпустять в Італію на лікування і вони нарешті зможуть побачитися. Листування тривало до повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. А в 2010-му їх листи видано під назвою «Валерій і Сандра».

Після звільнення (1981) мешкав у Києві, не міг влаштуватися на роботу, працював сторожем у дослідному господарстві зелених насаджень рослинництва. Займався перекладами, правозахисною діяльністю. Рішуче засуджував постанову колегії Міністерства освіти урср «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах Української рср» (29 червня 1983 р.) (передав документ діаспорі з коментарем: «Надсилаю свіженький валуєвський указ…»).

Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.

🕯Помер 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, росія). Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка.

«Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий».
Писав про нього Семен Глузман.