Берлінське видавництво DOM publishers випустило путівник Харковом історикині Євгенії Губкіної. БЖ поговорило з нею про те, як архітектор монументального Держпрому зробив повітря частиною будівельного матеріалу, як війна змусила людей полюбити "панельки" і чим прогулянка Харковом нагадує спіритичний сеанс.

Євгенія Губкіна — архітекторка й історикиня архітектури XX століття. Її перша книга "Славутич" присвячена останньому побудованому за радянських часів українському місту. Друга — "Радянський Модернізм. Бруталізм. Постмодернізм" — основним течіям, втіленим в архітектурі УРСР.

Свій третій рукопис Губкіна планувала присвятити Харкову і завершила його за два місяці до повномасштабного вторгнення. Аби написати чесний, незабарвлений довоєнними спогадами вступ, вона приїхала в рідне місто — щоб побачити вулиці і будівлі інакшими. Ельміра Еттінгер поговорила з нею:
"...У книзі я охоплюю весь новітній період історії архітектури, а не лише 1920–30-ті роки, з яких починала. Сучасні книги здебільшого зосереджені на одному шарі: тільки модернізм, тільки конструктивізм. Але міста не формуються шарами."

https://bzh.life/ua/gorod/1753350164-arhitektorka-13-rokiv-gotuvala-p...

«Наташі»: Обличчя рабства, що носить губну помаду.

❗Торгівля людьми — це не тіньова змова минулого. Це злочин, який зараз, в цю мить, калічить долі жінок, вплетених у павутину сексуальної експлуатації.

За блиском вивісок нічних клубів в європейських столицях ховаються сльози і крики жінок, чий голос не чують. Їх викрадають, обманом заманюють за кордон, позбавляють паспортів і перетворюють на товар. Не на працівниць. Не на моделей. Товар.

Саме про них — про «Наташ» — пише канадський журналіст Віктор Маларек. У своїй книзі, що отримала назву, яка вже стала символом втраченої свободи, він розкриває найстрашніші сторінки сучасного рабства. Книга мов сирена для тих, хто наївно вірить у солодкі обіцянки «роботи за кордоном».

📖 У кожній главі — історії українок, молдованок, румунок. Їхні мрії перетворилися на кошмари, а життя — на безперервне виживання. Вони більше не мають імен — лише клеймо. Вони не знають, чи побачать батьків, не знають, чи зможуть колись вимовити власне ім’я без страху.

⛓️ Торгівля людьми — це злочин, що має тисячі форм, але одну мету: знецінити життя до рівня готівки.

І коли останній слід червоної помади зітреться з бокалу у барі на чужині — залишиться лише пустота. І тільки тоді суспільство починає питати: «Як це сталося?»

Маларек не просто пише. Він звинувачує. Він волає. Його «Наташі» — це не просто книжка. Це попередження, написане кров’ю і слізьми.

Прослухати аудіокнигу 📚🎙️🎧

Переходьте за посиланням 👇

https://t.me/RuslanSpeaks
✍️29.07.2025

Сатирична стаття на тему "ненормальності" творчих людей

Творчі люди: маніяки, збоченці, божевільні — але з ручкою, а не сокирою
---
Що спільного між письменником і маніяком? Обоє довго сидять у темряві, обдумуючи, як усе має закінчитися. Різниця лише в тому, що один бере сокиру, а інший — клавіатуру. І от з клавіатури — вже й роман, уже й фільм, уже й Нобелівська. А міг би ж просто сісти за вбивство.
Творча людина — це соціально прийнятний варіант шизофренії. Вони розмовляють із вигаданими персонажами, чують голоси (які називають "музою") і можуть годинами витріщатися в стіну, мов задумали щось страшне. І найчастіше так і є.
У головах художників і письменників живе цілий притулок монстрів: збоченці, вбивці, тирани, філософи з тарганами в голові. І всі вони — герої майбутніх романів. Часом здається: творчі — це ті, хто знайшов морально-безпечну альтернативу злочину. Бо є закон. Бо є суспільство. Бо є відчуття провини. І от тому вони просто пишуть про те, як когось розпиляти, зрадити, згвалтувати, з’їсти або воскресити.
Уявіть, що Пікассо не малював би. Або Кафка не мав би паперу. Або Стівен Кінг не писав, а просто робив усе те, що описує. Чи довго б протрималося людство?
Творчість — це офіційно дозволене божевілля. Автори фантастики, фільмів жахів, чорного гумору — це своєрідні алхіміки, що беруть темряву власної психіки і трансформують її у витвір, який викликає "вау" замість "суду присяжних". І замість кримінального кодексу — літературний, кінематографічний чи театральний фестиваль.
Звісно, не всі митці — латентні психопати. Але майже кожен хоча б раз у житті, створюючи щось, ловив себе на думці: "Як добре, що я не зробив це в реальності". І от саме в цьому полягає сила мистецтва — воно рятує людей від них самих.

Висновок:
Світ має щастя, що творчі люди — не психи з ножами, а лише люди з уявою. Їхні монстри живуть у книгах, їхні збочення — в сценах фільмів, їхні одержимості — у мистецтві. І поки є папір, клавіатура та сцена — ми в безпеці.
---

Але... не лишайте їх наодинці надто довго. Бо іноді фантазії просяться назовні.

#цитати
Життя - як книга...
Іноді хочеться перегорнути багато сторінок назад і вернутись до тих місць, де було так просто, щиро і по людськи...

“Лихий король” Голлі Блек
Друга частина циклу "Народ повітря"
Видавництво Віват

Писати відгук на другу частину так, щоб без спойлерів, і без того складно. А коли це історія Джуд Дуарте, яка всю першу книгу впевнено йшла до успіху, то складніше стало вдвічі. Бо політичні інтриги при дворі фейрі у першій частині призвели до оце-так-нефігового-повороту, і персонажі тепер мають жити у нових умовах. Комусь подобається, комусь наче не дуже, комусь геть не подобається, але хто там його питає.

В книгах я дуже люблю троп “від ненависті до кохання”, і тут він реально яскравий. Звісно, у другій частині стосунки Джуд і Кардана плавно їдуть від вимушених до компромісних, а потім доїжджають до зупиночки довіри і знову вражають так, що ти сидиш така в кінці і не можеш чохли зібрати. От наче можна було додуматися до цього ходу, але авторка якось так все викрутила, що такий розвиток подій був для мене геть не очікуваним.

І, власне, ця частина гарно показує, як змінюється і зростає Кардан. Це вже не просто паскуда сферична у вакуумі, яким нам його малювали у першій книзі. У нього більше сторінкового часу і можливості проявити різні риси свого характеру. У цій частині Голлі Блек досягла класного балансу між любовною лінію і оцими політичними інтригами. Мені навіть не хотілося більше, хоча мені завжди хочеться більше! Тут все було так, як треба.

Класно розкривається Двір тіней, де кожен представник по-своєму цікавий. Розкривається родина Джуд. І, звісно, є місце для драми, сліз та зради, коли здається, що таке не можна пробачити. Ну або героям треба капець як постараться, щоб виправдатися. І вони постараються, але вже в третій частині, яку після фіналу другої краще мати під рукою, щоб швидше почати читати.

СЗР повернула в Україну молитовник «Требник» 1844 року з автографом митрополита Андрея Шептицького

Книга використовувалась під час церковних візитів у селі Костенів 1902 року. Вона була втрачена під час Другої світової, коли пограбували місцеву церкву.

Повернення примірника з маргіналією митрополита Шептицького відновлює один із фрагментів втраченого духовного спадку країни
— зазначили в Службі зовнішньої розвідки України.

#навКоло_книг
#аудіокниги
Книгомандрівці, сьогодні о 19:00 прем'єра нової книги🤩 З авторкою ми вже знайомі – це Анна Ліє Кейн і її перша книга з циклу "Хроніки Ізаріди" – "Контракт на нове життя"🥰.
https://youtu.be/ST9n_hAqnac

Анотація до книги:
Змогла втекти від чоловіка-тирана? Тоді доведеться сховатися там, звідки він не зможе дістати, навіть підключивши всі свої зв'язки.

Зустріла там зарозумілого демона, який програв парі й став ректором Академії Проклятих? Доведеться змиритися і з цим для того, щоб не повернутися до своєї золотої клітки, що збудував психопат.

Виявилася втягнута в заплутану історію зі смертю ректора, погрозами викладачам і прокляттям, що з'явилося в Академії? Потрібно буде виявити кмітливість і з'ясувати, хто і навіщо намагається розібрати по камінчику твій вимушений притулок.

Головне, зрозуміти, що робити тоді, коли контракт на роботу закінчиться, а чоловік з'явиться на порозі, бажаючи повернути собі свій скарб.


Ну, ви зрозуміли, що буде цікаво, інтригуюче і місцями несподівано?

Для тих, хто ще не знайомий із творчістю авторки, залишаю посилання на її книги, які озвучені на каналі:

"Відлуння тиші" https://youtu.be/Xk2_qNaCzwo

"Кривава повня" https://youtu.be/773g8omDFsU

В Україні зʼявилось нове видавництво «Видавничий дім КосмоЛіт»
І першими книгами, які вони видадуть буде цикл «Королева сонця» Андре Нортон.

Наразі, триває передзамовлення на першу книгу: «Саргаси космосу»
Книга очікується на початку вересня
Ціна за передзамовленням: 700 грн
Повна вартість: поки невідомо
Передзамовити можна на сайті ReadEat: https://readeat.com/product/602372-sarhasy-kosmosu

#sci_fi_не_нудно

Читаю книгу "Почаївська Лавра: Історія, про яку не розповідають" Петра Кралюка. У цій книзі дуже детально описано ким і коли розпочалося чернече життя. Як усе це почалося. Чому через кілька років монастир потрапив до рук уніатів. Як було вкоронено Почаївської ікони Божої Матері. Хто насправді дав статус монастиря Лаври. Чому православний монастир до уніатів і православний монастир після уніатів, не одне й те саме. Як відбувалася русифікація Почаївської лаври під владою російської православної церкви. І які враження були в Миколи Костомарова під час перебування в Почаївському монастирі. Як на мене, дуже цікава деталь, і стає зрозуміло, чого добивалася так званна російська церковна і світська влада від українського народу, і стає зрозуміло чому зараз деякі монастирі так вперто тримаються "руського міра". А ще, завдяки своїм розповідам, Микола Костомаров надихнув поїхати до Почаєва і Тараса Шевченка.

Книга така цікава, що я вважаю, що її повинна прочитати кожна українська родина, яка цікавиться історією Почаївської ікони Божої Матері та монастирем, бо тільки тоді все стане на своїх місцях. Бо я вже колись читала історію про Почаїв, і там все було написано зовсім по-іншому, як то кажуть, у стилі "руського міра".

Читаю книгу "Почаївська Лавра: Історія, про яку не розповідають" Петра Кралюка. У цій книзі дуже детально описано ким і коли розпочалося чернече життя. Як усе це почалося. Чому через кілька років монастир потрапив до рук уніатів. Як було вкоронено Почаївської ікони Божої Матері. Хто насправді дав статус монастиря Лаври. Чому православний монастир до уніатів і православний монастир після уніатів, не одне й те саме. Як відбувалася русифікація Почаївської лаври під владою російської православної церкви. І які враження були в Миколи Костомарова під час перебування в Почаївському монастирі. Як на мене, дуже цікава деталь, і стає зрозуміло, чого добивалася так званна російська церковна і світська влада від українського народу, і стає зрозуміло чому зараз деякі монастирі так вперто тримаються "руського міра". А ще, завдяки своїм розповідам, Микола Костомаров надихнув поїхати до Почаєва і Тараса Шевченка.

Книга така цікава, що я вважаю, що її повинна прочитати кожна українська родина, яка цікавиться історією Почаївської ікони Божої Матері та монастирем, бо тільки тоді все стане на своїх місцях. Бо я вже колись читала історію про Почаїв, і там все було написано зовсім по-іншому, як то кажуть, у стилі "руського міра".