• ☄️Останні дні в мережі ТікТок активізувалася дружина пєтуШарія Ольга Шарій.
    До цього був виключно російськомовний контент зі всіма меседжами та наративами російської пропаганди, частота відео складала 2 - 3 відео на тиждень.
    І тут різкі зміни. Вже 2 - 3 відео на день з опитуваннями українців закордоном, оля перейшла на спілкування виключно українською, а от меседжі та наративи нікуди не ділися.
    Прикро спостерігати що частина українців з радістю споживають цей україномовний контент, мабуть забувши хто ці мразоти і на кого працюють.
    Дотримуйтеся інформаційної гігієни.
    ✈️ @a_shtirlitz

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ☄️Останні дні в мережі ТікТок активізувалася дружина пєтуШарія Ольга Шарій. До цього був виключно російськомовний контент зі всіма меседжами та наративами російської пропаганди, частота відео складала 2 - 3 відео на тиждень. І тут різкі зміни. Вже 2 - 3 відео на день з опитуваннями українців закордоном, оля перейшла на спілкування виключно українською, а от меседжі та наративи нікуди не ділися. Прикро спостерігати що частина українців з радістю споживають цей україномовний контент, мабуть забувши хто ці мразоти і на кого працюють. Дотримуйтеся інформаційної гігієни. ✈️ @a_shtirlitz https://t.me/Ukraineaboveallelse
    6views
  • ПОДИВИСЯ У ВІЧІ ВІЙНИ

    Подивися у вічі війни́,
    Не ховайся в свої́х кулуарах,
    Подивися зі зброєю сни
    Там, де небо не в зорях-стожарах.

    Подивися у вічі війни́,
    Героїзм свій показуй на фронті,
    Йди в обі́йми хоч раз сатани,
    Що чека тебе на горизонті.

    Подивися у вічі війни́,
    Покажи всю безстрашність в окопі,
    І розмову, і одіж зміни,
    Не відсиджуйся десь у Європі.

    Подивися у вічі війни́,
    Там і каші з’їси фронтової.
    Ти ж не знаєш свободи ціни́,
    Не збираєш ворожі набої.

    Подивися у вічі війни́
    І собою закрий Україну,
    Пізнай те, що всі гідні сини,
    Та й у серце впусти солов’їну.

    Подивися у вічі війни́,
    Може бесіду й мислення зміниш.
    Хай в душі́ не ростуть бур’яни…
    Може гідно героїв оціниш.

    02.02.2024 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
    ID: 1004740
    ПОДИВИСЯ У ВІЧІ ВІЙНИ Подивися у вічі війни́, Не ховайся в свої́х кулуарах, Подивися зі зброєю сни Там, де небо не в зорях-стожарах. Подивися у вічі війни́, Героїзм свій показуй на фронті, Йди в обі́йми хоч раз сатани, Що чека тебе на горизонті. Подивися у вічі війни́, Покажи всю безстрашність в окопі, І розмову, і одіж зміни, Не відсиджуйся десь у Європі. Подивися у вічі війни́, Там і каші з’їси фронтової. Ти ж не знаєш свободи ціни́, Не збираєш ворожі набої. Подивися у вічі війни́ І собою закрий Україну, Пізнай те, що всі гідні сини, Та й у серце впусти солов’їну. Подивися у вічі війни́, Може бесіду й мислення зміниш. Хай в душі́ не ростуть бур’яни… Може гідно героїв оціниш. 02.02.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1004740
    4views
  • ❗️ В Україні готують великі податкові зміни, – згідно з меморандумом МВФ зміни ухвалять до березня 2026 року.
    ➡️ Військовий збір 5% залишать назавжди.
    ➡️ Податок на доходи з цифрових платформ.
    ➡️ Скасування пільг на імпорт посилок до €150.
    ➡️ З 2027 року зміни для ФОП із великим оборотом та ПДВ.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    ❗️ В Україні готують великі податкові зміни, – згідно з меморандумом МВФ зміни ухвалять до березня 2026 року. ➡️ Військовий збір 5% залишать назавжди. ➡️ Податок на доходи з цифрових платформ. ➡️ Скасування пільг на імпорт посилок до €150. ➡️ З 2027 року зміни для ФОП із великим оборотом та ПДВ. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    11views
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО СПОРТУ
    Ходорівський хокейний клуб «Авангард» («Цукровик»)
    Так, у м. Ходорові в повоєнні роки діяла хокейна команда. Хокейну дружину організував любитель ігрових видів спорту вчитель Лев Михайлович Кудлик.
    До складу команди «Цукровик» входили: В. Бурдяк, В. Михлик, Р. Савчин, Я. Чечіль, І. Дубаневич, Є. Сонсядик, І. Вовчак. Всі вони на цьому фото (зліва направо). Знімок зроблено в Дрогобичі в парку ім. Васильєва 1954 року. Тоді команда стала срібним призером на першості з хокею тодішньої Дрогобицької області.
    Цю рідкісну й раритетну світлину віднайшов і опублікував ходорівчанин, фотохудожник Володимир Олеськів. У його колекції ще чимало раритетних і пам’ятних світлин м. Ходорова та його жителів.
    Тренувалася хокейна команда на ходорівському озері. До її складу входило 7 гравців. Вона проіснувала років з п’ять. Первісна назва її була «Авангард», а потім, коли вже Ходорів належав до Львівської області, змінили на «Цукровик».
    #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО СПОРТУ Ходорівський хокейний клуб «Авангард» («Цукровик») Так, у м. Ходорові в повоєнні роки діяла хокейна команда. Хокейну дружину організував любитель ігрових видів спорту вчитель Лев Михайлович Кудлик. До складу команди «Цукровик» входили: В. Бурдяк, В. Михлик, Р. Савчин, Я. Чечіль, І. Дубаневич, Є. Сонсядик, І. Вовчак. Всі вони на цьому фото (зліва направо). Знімок зроблено в Дрогобичі в парку ім. Васильєва 1954 року. Тоді команда стала срібним призером на першості з хокею тодішньої Дрогобицької області. Цю рідкісну й раритетну світлину віднайшов і опублікував ходорівчанин, фотохудожник Володимир Олеськів. У його колекції ще чимало раритетних і пам’ятних світлин м. Ходорова та його жителів. Тренувалася хокейна команда на ходорівському озері. До її складу входило 7 гравців. Вона проіснувала років з п’ять. Первісна назва її була «Авангард», а потім, коли вже Ходорів належав до Львівської області, змінили на «Цукровик». #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    54views
  • 🇺🇦🇺🇸 Головний рабин України Моше Реувен Асман називає свої поїздки до США “народною дипломатією”. У Вашингтоні він зустрічається з конгресменами, сенаторами та радниками й переконує: російські міфи про “нацистів в Україні” — це пропаганда.

    В інтерв’ю “Телеграфу” Асман розповів, чому частина американських консерваторів підхоплює російські наративи, як змінилася позиція окремих впливових осіб після візиту до Києва та чи є надія на подальшу підтримку США.

    Окрема тема — “справедливий мир”. На його думку, це мир, після якого не буде нової війни. Він також проводить паралелі між ізраїльською та українською арміями, пояснюючи, чому в ЦАХАЛі немає “совка” та як формується відповідальність за кожного солдата.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    🇺🇦🇺🇸 Головний рабин України Моше Реувен Асман називає свої поїздки до США “народною дипломатією”. У Вашингтоні він зустрічається з конгресменами, сенаторами та радниками й переконує: російські міфи про “нацистів в Україні” — це пропаганда. В інтерв’ю “Телеграфу” Асман розповів, чому частина американських консерваторів підхоплює російські наративи, як змінилася позиція окремих впливових осіб після візиту до Києва та чи є надія на подальшу підтримку США. Окрема тема — “справедливий мир”. На його думку, це мир, після якого не буде нової війни. Він також проводить паралелі між ізраїльською та українською арміями, пояснюючи, чому в ЦАХАЛі немає “совка” та як формується відповідальність за кожного солдата. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
    41views
  • 🇭🇺Премʼєр Угорщини Орбан написав в своєму Х відкритого листа Зеленському, в якому закликав президента відкрити «Дружбу», “утриматись від атак на енергетичну безпеку” та “змінити антиугорську політику”.
    «Відкритий лист до президента Володимира Зеленського:
    Пане Президенте,
    Протягом чотирьох років Ви не могли прийняти позицію суверенного уряду Угорщини та угорського народу щодо війни між росією та Україною.
    Протягом чотирьох років Ви працювали над тим, щоб втягнути Угорщину у війну між Вашою країною та росією. Протягом цього часу Ви отримали підтримку від Брюсселя та забезпечили собі підтримку угорської опозиції.
    Ми також бачимо, що Ви, Брюссель та угорська опозиція координуєте зусилля, щоб привести до влади в Угорщині проукраїнський уряд.
    Останніми днями Ви заблокували нафтопровід «Дружба», який має критичне значення для енергопостачання Угорщини.
    Ваші дії суперечать інтересам Угорщини та ставлять під загрозу безпечне та доступне енергопостачання угорських сімей.
    Тому я закликаю Вас змінити свою антиугорську політику!
    Ми, угорський народ, не несемо відповідальності за ситуацію, в якій опинилася Україна. Ми співчуваємо українському народу, але не бажаємо брати участь у війні. Ми не хочемо фінансувати військові дії і не хочемо платити більше за енергоносії.
    Я закликаю вас негайно відновити роботу нафтопроводу «Дружба» і утриматися від будь-яких подальших атак на енергетичну безпеку Угорщини.
    Більше поваги до Угорщини!
    Будапешт, 26 лютого 2026 року
    Віктор Орбан»
    Угорському премʼєру спочатку треба відкрити своє серце для дружби. А там і «Дружба» як-небудь відкриється.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    🇭🇺Премʼєр Угорщини Орбан написав в своєму Х відкритого листа Зеленському, в якому закликав президента відкрити «Дружбу», “утриматись від атак на енергетичну безпеку” та “змінити антиугорську політику”. «Відкритий лист до президента Володимира Зеленського: Пане Президенте, Протягом чотирьох років Ви не могли прийняти позицію суверенного уряду Угорщини та угорського народу щодо війни між росією та Україною. Протягом чотирьох років Ви працювали над тим, щоб втягнути Угорщину у війну між Вашою країною та росією. Протягом цього часу Ви отримали підтримку від Брюсселя та забезпечили собі підтримку угорської опозиції. Ми також бачимо, що Ви, Брюссель та угорська опозиція координуєте зусилля, щоб привести до влади в Угорщині проукраїнський уряд. Останніми днями Ви заблокували нафтопровід «Дружба», який має критичне значення для енергопостачання Угорщини. Ваші дії суперечать інтересам Угорщини та ставлять під загрозу безпечне та доступне енергопостачання угорських сімей. Тому я закликаю Вас змінити свою антиугорську політику! Ми, угорський народ, не несемо відповідальності за ситуацію, в якій опинилася Україна. Ми співчуваємо українському народу, але не бажаємо брати участь у війні. Ми не хочемо фінансувати військові дії і не хочемо платити більше за енергоносії. Я закликаю вас негайно відновити роботу нафтопроводу «Дружба» і утриматися від будь-яких подальших атак на енергетичну безпеку Угорщини. Більше поваги до Угорщини! Будапешт, 26 лютого 2026 року Віктор Орбан» Угорському премʼєру спочатку треба відкрити своє серце для дружби. А там і «Дружба» як-небудь відкриється. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    71views
  • Вона лежала в ліжку, згорнувшись навколо немовляти як жива ковдра, і шепотіла йому молитви, бо іншого способу перемогти холод у неї не було.
    Січень 1888 року. Територія Дакота.
    Прерія взимку — це не “гарний сніг”.
    Це простір без меж, де вітер не має за що зачепитися… і тому б’є прямо в стіни, в шкіру, в легені.

    У Маріоні (Marion) молода жінка на ім’я Кейт Кампен стояла біля низької хатини-содівки й дивилася, як її чоловік Вільгельм зникає в білому горизонті. До Паркеру — 23 милі.
    Він їхав по вугілля й припаси, бо паливо закінчувалося, а зима не питала, чи ти встиг.

    Їй було 19. Вона була на дев’ятому місяці вагітності.

    У їхній маленькій хатині не було тепла “за замовчуванням”. Тепло треба було заробляти: палити, берегти, економити, не марнувати.
    Коли закінчувалося вугілля — піч ставала просто чорною залізною коробкою.
    А стіни — просто тонкою межею між “живий” і “замерз”.

    Люди, які поспішали на роботу, навіть не підозрюючи, що за кілька хвилин хтось змусить їх підняти голови й забути про все.

    Йому платили мільйони за роль нещасного чоловіка — і в якийсь момент він справді перестав розуміти, де закінчується персонаж і де починається він сам.

    Вона вставала о 4-й ранку в крижаній лондонській квартирі й писала вірші, які змінили літературу — але найстрашніше сталося тоді, коли світ нарешті мав її почути…

    Українські сім’ї приїхали в Канаду по шанс на життя, але замість дому отримала табір, номер і охорону.

    Кейт дивилася, як від’їжджає чоловік, і тримала руку на животі.
    Вони обидва знали: у прерії найстрашніше — самотність.
    Не тому, що поруч “нікого”.
    А тому, що навіть якщо є сусіди — вони можуть бути за милі.
    І твій крик нікому не долетить.

    Наступного дня в неї почалися перейми.

    Не було лікаря. Не було повитухи.
    Не було навіть жінки, яка могла б взяти її за руку і сказати: “Дихай. Я тут”.

    Була тільки Кейт — і вітер, який підвивав за стінами так, наче прерія сама кричала.

    Вона народила сама.

    І коли в таких історіях пишуть “сама”, люди уявляють “важко, але впоралася”.
    А правда в тому, що “сама” — це коли ти робиш все одночасно: терпиш біль, рятуєш дитину, не даєш собі знепритомніти, думаєш, як перерізати пуповину, як загорнути немовля, як не втратити тепло.

    За переказами, які збереглися в довідкових описах цієї події, Кейт назвала сина Генрі.

    І тоді вона зрозуміла: найгірше — не пологи.
    Найгірше — те, що буде після.

    Піч холодна. Вугілля немає.
    Вода замерзає швидше, ніж ти встигаєш моргнути.
    А немовля — це не “маленький дорослий”. Немовля не має запасу.
    Йому потрібні тепло й життя прямо зараз.

    Кейт зробила єдине, що могла.

    Вона лягла в ліжко і притисла дитину до себе — шкіра до шкіри, подих до подиху.
    Вона стала для нього ковдрою. Піччю. Стіною. Її груди — єдине місце, де тепло було не розкішшю, а реальністю.

    І от тут, у цій кімнаті, в цій тиші, є одна страшна думка, яку знає кожна мати:
    якщо я засну надто міцно — він може охолонути.

    Вона майже не спала.

    Кейт слухала, як дихає її син.
    Як тремтить вітер.
    Як клацають крижинки в щілинах.
    Вона шепотіла йому щось на кшталт молитви — не для Бога навіть, а для себе: тримайся… тримайся… тримайся.

    А десь далеко Вільгельм уже дістався Паркеру, завантажив припаси — і люди в місті, за легендою, просили його перечекати: погода “не та”.
    Небо “важке”.
    Але він рушив назад.
    Бо вдома — вагітна дружина.
    Бо вдома — життя.

    І тоді сталося те, що в історії Америки запам’ятали як “Дитячу заметіль”.

    12 січня 1888 року теплий день — і раптом, майже без попередження, на рівнини налетів арктичний фронт.
    Температура обвалилася різко, вітер підняв сніг так, що видимість ставала нульовою. Саме через раптовість і те, що багато дітей поверталися зі школи, бурю й назвали “дитячою”.

    У свідченнях і історичних оглядах часто згадують моторошні цифри: за лічені хвилини/години з “майже нормально” ставало смертельно, пориви вітру — сильні, а сніг перетворювався на “білу сліпоту”.

    Кейт у своїй хатині не знала назв фронтів і циклонів. Вона знала тільки одне:
    світ за дверима зник.

    На третю добу бурі вже не було “дня” і “ночі”. Було “ще тримаю” і “ще не здалася”.

    І тут настає момент, від якого перехоплює горло:
    вона не знала, чи живий її чоловік.
    Вона не знала, чи прийде хтось.
    Вона не знала, чи буде завтра.

    Вона знала лише, що в неї на грудях — маленьке серце, яке б’ється, поки вона гріє його.

    А за вікном вітер робив те, що він умів найкраще: стирав сліди, стирав дороги, стирав надію.

    Пізніше історики писатимуть, що “Дитяча заметіль” забрала приблизно 235 життів на Великих рівнинах.
    І майже в кожному описі є одна й та сама страшна деталь: буря прийшла тоді, коли люди розслабилися через відлигу й не чекали, що небо може вбити за годину.

    Але цифри — це завжди “загальне”.
    Нас же рве по-живому інше: як це виглядало для однієї людини.

    Уяви Кейт.
    Вона слабка після пологів.
    Вона голодна.
    Вона економить крихти їжі, бо не знає, скільки триватиме ця біла облога.
    Вона не може розтопити піч.
    Вона не може вийти — бо сніг, холод і вітер можуть вбити за хвилини.

    І вона робить те, що не роблять герої в кіно, бо це не “ефектно”.
    Вона робить тихе, вперте.

    Вона лежить і гріє.

    Вона міняє положення, щоб дитина не остигла.
    Вона прикриває його шматками тканини — усім, що є.
    Вона шепоче йому ім’я, ніби ім’я може тримати життя, як мотузка.

    Три дні — це звучить “не так багато”, коли ти читаєш у теплому домі.
    Але три дні без нормального тепла з немовлям на руках — це ціла вічність. Це кожна хвилина як рішення: ще одну.

    Тим часом на прерії Вільгельм ішов назад — і буря накрила його в дорозі.
    Про саму бурю відомо достеменно: різкий обвал температури, сильні вітри, видимість майже нульова, люди губилися буквально “біля дому”.

    Про Вільгельма й коней зберігся окремий, дуже конкретний епізод у популярних описах історії Кампенів: коні не витримали бурі, і він залишився сам.
    А далі — сцена, яку важко забути, навіть якщо ти читаєш її як “переказ”: він знаходить хлів і виживає, притискаючись до тварин заради тепла. (Саме так цей сюжет часто передають у переказах про родину.)

    Коли буря триває, у людей відбувається дивне: вони починають рахувати не години, а звуки.

    Кейт рахувала подихи сина.
    Вільгельм рахував удари серця, ховаючись від вітру.

    У такі моменти не існує “гордості”.
    Є тільки біологія й любов.
    Є тільки “вижити, щоб повернутися”.

    На четвертий день вітер стих.

    Такі бурі закінчуються не “поступово”.
    Вони часто обриваються тишею, яка здається неприродною.
    Прерія ніби робить вигляд, що нічого не було. Але ця тиша — кришталева, смертельно холодна.

    Кейт лежить у ліжку. Дитина дихає.
    І в неї в голові тільки одна думка: якщо він не прийде зараз — я не знаю, що буде далі.

    І тоді — кроки.

    Не гучні. Не “геройські”.
    Кроки людини, яка ледве тримається.

    Двері відчиняються — і на порозі з’являється Вільгельм: виснажений, обмерзлий, живий.

    У переказі про цю історію є деталь, яка одночасно шокує і рятує: він повернувся “брудний від хліва”, але приніс те, заради чого йшов — вугілля.

    Тобто він приніс тепло в буквальному сенсі.
    А вона була теплом у буквальному сенсі.

    Він розпалив піч.
    І вперше за дні хатина наповнилася не тільки парою подиху, а справжнім, “людським” теплом.

    Кейт і Генрі були слабкі.
    Втомлені. Голодні.
    Але вони дихали.

    І отут приходить те, що робить історію великою:
    це не просто “вони вижили”.

    Це історія про те, як виглядає любов, коли її знімають із кіношної музики й залишають у правді.

    Любов — це не завжди слова.
    І не завжди поцілунки в чоло.

    Іноді любов — це лежати три доби й не заснути міцно, щоб не втратити тепло.
    Іноді любов — це йти по вугілля, коли небо темніє так, що “пахне” бідою.

    “Дитяча заметіль” стала символом ще й тому, що в той час не було сучасної системи прогнозів і попереджень, і багато людей були заскочені зненацька.
    Але в сімейній історії Кампенів є інша мораль, не про погоду.

    Вона — про тихих героїв, які не отримують медалей.

    Кейт не була лікаркою.
    Не була “підготовленою”.
    Вона була просто дев’ятнадцятирічною дівчиною, яку життя поставило до стіни.

    І вона зробила те, що роблять великі люди:
    не питала “чому я?” — а сказала собі “ще одну хвилину”.

    Генрі виріс і ця історія стала сімейною легендою: “немовля, яке мало б не вижити — але вижило”.
    І навіть якщо ти читаєш це як переказ, ти розумієш головне: існують родові дерева, які починаються з одного рішення — не здатися.

    Ми живемо в світі батарей, термостатів, лікарень і дзвінка “швидкої”.
    І тому нам важко уявити, що хтось міг урятувати немовля просто тілом.

    Але саме це й “бере за душу”.

    Бо це не героїзм “для інших”.
    Це героїзм “без свідків”.

    Це героїзм, який відбувається в тиші, де ніхто не аплодує.
    І саме тому він справжній.
    Вона лежала в ліжку, згорнувшись навколо немовляти як жива ковдра, і шепотіла йому молитви, бо іншого способу перемогти холод у неї не було. Січень 1888 року. Територія Дакота. Прерія взимку — це не “гарний сніг”. Це простір без меж, де вітер не має за що зачепитися… і тому б’є прямо в стіни, в шкіру, в легені. У Маріоні (Marion) молода жінка на ім’я Кейт Кампен стояла біля низької хатини-содівки й дивилася, як її чоловік Вільгельм зникає в білому горизонті. До Паркеру — 23 милі. Він їхав по вугілля й припаси, бо паливо закінчувалося, а зима не питала, чи ти встиг. Їй було 19. Вона була на дев’ятому місяці вагітності. У їхній маленькій хатині не було тепла “за замовчуванням”. Тепло треба було заробляти: палити, берегти, економити, не марнувати. Коли закінчувалося вугілля — піч ставала просто чорною залізною коробкою. А стіни — просто тонкою межею між “живий” і “замерз”. Люди, які поспішали на роботу, навіть не підозрюючи, що за кілька хвилин хтось змусить їх підняти голови й забути про все. Йому платили мільйони за роль нещасного чоловіка — і в якийсь момент він справді перестав розуміти, де закінчується персонаж і де починається він сам. Вона вставала о 4-й ранку в крижаній лондонській квартирі й писала вірші, які змінили літературу — але найстрашніше сталося тоді, коли світ нарешті мав її почути… Українські сім’ї приїхали в Канаду по шанс на життя, але замість дому отримала табір, номер і охорону. Кейт дивилася, як від’їжджає чоловік, і тримала руку на животі. Вони обидва знали: у прерії найстрашніше — самотність. Не тому, що поруч “нікого”. А тому, що навіть якщо є сусіди — вони можуть бути за милі. І твій крик нікому не долетить. Наступного дня в неї почалися перейми. Не було лікаря. Не було повитухи. Не було навіть жінки, яка могла б взяти її за руку і сказати: “Дихай. Я тут”. Була тільки Кейт — і вітер, який підвивав за стінами так, наче прерія сама кричала. Вона народила сама. І коли в таких історіях пишуть “сама”, люди уявляють “важко, але впоралася”. А правда в тому, що “сама” — це коли ти робиш все одночасно: терпиш біль, рятуєш дитину, не даєш собі знепритомніти, думаєш, як перерізати пуповину, як загорнути немовля, як не втратити тепло. За переказами, які збереглися в довідкових описах цієї події, Кейт назвала сина Генрі. І тоді вона зрозуміла: найгірше — не пологи. Найгірше — те, що буде після. Піч холодна. Вугілля немає. Вода замерзає швидше, ніж ти встигаєш моргнути. А немовля — це не “маленький дорослий”. Немовля не має запасу. Йому потрібні тепло й життя прямо зараз. Кейт зробила єдине, що могла. Вона лягла в ліжко і притисла дитину до себе — шкіра до шкіри, подих до подиху. Вона стала для нього ковдрою. Піччю. Стіною. Її груди — єдине місце, де тепло було не розкішшю, а реальністю. І от тут, у цій кімнаті, в цій тиші, є одна страшна думка, яку знає кожна мати: якщо я засну надто міцно — він може охолонути. Вона майже не спала. Кейт слухала, як дихає її син. Як тремтить вітер. Як клацають крижинки в щілинах. Вона шепотіла йому щось на кшталт молитви — не для Бога навіть, а для себе: тримайся… тримайся… тримайся. А десь далеко Вільгельм уже дістався Паркеру, завантажив припаси — і люди в місті, за легендою, просили його перечекати: погода “не та”. Небо “важке”. Але він рушив назад. Бо вдома — вагітна дружина. Бо вдома — життя. І тоді сталося те, що в історії Америки запам’ятали як “Дитячу заметіль”. 12 січня 1888 року теплий день — і раптом, майже без попередження, на рівнини налетів арктичний фронт. Температура обвалилася різко, вітер підняв сніг так, що видимість ставала нульовою. Саме через раптовість і те, що багато дітей поверталися зі школи, бурю й назвали “дитячою”. У свідченнях і історичних оглядах часто згадують моторошні цифри: за лічені хвилини/години з “майже нормально” ставало смертельно, пориви вітру — сильні, а сніг перетворювався на “білу сліпоту”. Кейт у своїй хатині не знала назв фронтів і циклонів. Вона знала тільки одне: світ за дверима зник. На третю добу бурі вже не було “дня” і “ночі”. Було “ще тримаю” і “ще не здалася”. І тут настає момент, від якого перехоплює горло: вона не знала, чи живий її чоловік. Вона не знала, чи прийде хтось. Вона не знала, чи буде завтра. Вона знала лише, що в неї на грудях — маленьке серце, яке б’ється, поки вона гріє його. А за вікном вітер робив те, що він умів найкраще: стирав сліди, стирав дороги, стирав надію. Пізніше історики писатимуть, що “Дитяча заметіль” забрала приблизно 235 життів на Великих рівнинах. І майже в кожному описі є одна й та сама страшна деталь: буря прийшла тоді, коли люди розслабилися через відлигу й не чекали, що небо може вбити за годину. Але цифри — це завжди “загальне”. Нас же рве по-живому інше: як це виглядало для однієї людини. Уяви Кейт. Вона слабка після пологів. Вона голодна. Вона економить крихти їжі, бо не знає, скільки триватиме ця біла облога. Вона не може розтопити піч. Вона не може вийти — бо сніг, холод і вітер можуть вбити за хвилини. І вона робить те, що не роблять герої в кіно, бо це не “ефектно”. Вона робить тихе, вперте. Вона лежить і гріє. Вона міняє положення, щоб дитина не остигла. Вона прикриває його шматками тканини — усім, що є. Вона шепоче йому ім’я, ніби ім’я може тримати життя, як мотузка. Три дні — це звучить “не так багато”, коли ти читаєш у теплому домі. Але три дні без нормального тепла з немовлям на руках — це ціла вічність. Це кожна хвилина як рішення: ще одну. Тим часом на прерії Вільгельм ішов назад — і буря накрила його в дорозі. Про саму бурю відомо достеменно: різкий обвал температури, сильні вітри, видимість майже нульова, люди губилися буквально “біля дому”. Про Вільгельма й коней зберігся окремий, дуже конкретний епізод у популярних описах історії Кампенів: коні не витримали бурі, і він залишився сам. А далі — сцена, яку важко забути, навіть якщо ти читаєш її як “переказ”: він знаходить хлів і виживає, притискаючись до тварин заради тепла. (Саме так цей сюжет часто передають у переказах про родину.) Коли буря триває, у людей відбувається дивне: вони починають рахувати не години, а звуки. Кейт рахувала подихи сина. Вільгельм рахував удари серця, ховаючись від вітру. У такі моменти не існує “гордості”. Є тільки біологія й любов. Є тільки “вижити, щоб повернутися”. На четвертий день вітер стих. Такі бурі закінчуються не “поступово”. Вони часто обриваються тишею, яка здається неприродною. Прерія ніби робить вигляд, що нічого не було. Але ця тиша — кришталева, смертельно холодна. Кейт лежить у ліжку. Дитина дихає. І в неї в голові тільки одна думка: якщо він не прийде зараз — я не знаю, що буде далі. І тоді — кроки. Не гучні. Не “геройські”. Кроки людини, яка ледве тримається. Двері відчиняються — і на порозі з’являється Вільгельм: виснажений, обмерзлий, живий. У переказі про цю історію є деталь, яка одночасно шокує і рятує: він повернувся “брудний від хліва”, але приніс те, заради чого йшов — вугілля. Тобто він приніс тепло в буквальному сенсі. А вона була теплом у буквальному сенсі. Він розпалив піч. І вперше за дні хатина наповнилася не тільки парою подиху, а справжнім, “людським” теплом. Кейт і Генрі були слабкі. Втомлені. Голодні. Але вони дихали. І отут приходить те, що робить історію великою: це не просто “вони вижили”. Це історія про те, як виглядає любов, коли її знімають із кіношної музики й залишають у правді. Любов — це не завжди слова. І не завжди поцілунки в чоло. Іноді любов — це лежати три доби й не заснути міцно, щоб не втратити тепло. Іноді любов — це йти по вугілля, коли небо темніє так, що “пахне” бідою. “Дитяча заметіль” стала символом ще й тому, що в той час не було сучасної системи прогнозів і попереджень, і багато людей були заскочені зненацька. Але в сімейній історії Кампенів є інша мораль, не про погоду. Вона — про тихих героїв, які не отримують медалей. Кейт не була лікаркою. Не була “підготовленою”. Вона була просто дев’ятнадцятирічною дівчиною, яку життя поставило до стіни. І вона зробила те, що роблять великі люди: не питала “чому я?” — а сказала собі “ще одну хвилину”. Генрі виріс і ця історія стала сімейною легендою: “немовля, яке мало б не вижити — але вижило”. І навіть якщо ти читаєш це як переказ, ти розумієш головне: існують родові дерева, які починаються з одного рішення — не здатися. Ми живемо в світі батарей, термостатів, лікарень і дзвінка “швидкої”. І тому нам важко уявити, що хтось міг урятувати немовля просто тілом. Але саме це й “бере за душу”. Бо це не героїзм “для інших”. Це героїзм “без свідків”. Це героїзм, який відбувається в тиші, де ніхто не аплодує. І саме тому він справжній.
    Love
    2
    227views
  • Samsung радикально змінила дизайн навушників, зробивши їх компактнішими та додавши металеві панелі для керування. Вперше в лінійці з’явилося керування жестами голови — приймати виклики тепер можна кивком. Версія Pro отримала функцію Siren Detect для безпеки та вдосконалене шумозаглушення, що адаптується до оточення. Навушники підтримують 24-бітний звук та інтегровані з ШІ-асистентами Gemini та Perplexity. https://channeltech.space/gadgets/samsung-galaxy-buds-4-pro-features-...
    Samsung радикально змінила дизайн навушників, зробивши їх компактнішими та додавши металеві панелі для керування. Вперше в лінійці з’явилося керування жестами голови — приймати виклики тепер можна кивком. Версія Pro отримала функцію Siren Detect для безпеки та вдосконалене шумозаглушення, що адаптується до оточення. Навушники підтримують 24-бітний звук та інтегровані з ШІ-асистентами Gemini та Perplexity. https://channeltech.space/gadgets/samsung-galaxy-buds-4-pro-features-price-release-date/
    CHANNELTECH.SPACE
    Samsung представила Galaxy Buds 4 та 4 Pro: огляд характеристик, функцій та ціни – Channel Tech
    Samsung анонсувала Galaxy Buds 4 та 4 Pro. Новий дизайн, керування жестами голови, покращене шумозаглушення та ціни на нові навушник.
    Like
    1
    86views 1 Shares
  • ⚡️ППО працює ефективніше. Було збито абсолютно всі (!) крилаті та протикорабельні ракети цієї ночі — радник Міністра оборони Стерненко відмічає, що вже почалися системні зміни в роботі протиповітряної оборони.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    ⚡️ППО працює ефективніше. Було збито абсолютно всі (!) крилаті та протикорабельні ракети цієї ночі — радник Міністра оборони Стерненко відмічає, що вже почалися системні зміни в роботі протиповітряної оборони. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news
    80views
  • Адвокат Іван Ангелін
    https://t.me/advokatAngelin
    Законопроект 13646. Заходимо на нове коло.
    За інформацією. наданою Верховною Радою України, сьогодні було прийнято Закон, яким внесено зміни до законодавства про правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей.
    Членів сімей зниклих безвісти ці зміни також стосуватимуться, отже, розбираємось.
    Щомісячне грошове забезпечення.
    Перше, на що слід звернути увагу і про це зазначив Міністр оборони, змінюється перелік отримувачів грошового забезпечення на випадок зникнення військовослужбовця під час захисту Батьківщини.
    Відтепер, за відсутності особистого розпорядження, отримувачами є:
    -  чоловік/дружина;
    -  батьки, не позбавлені батьківських прав;
    -  особа, яка проживала зі зниклим однією сім’єю без шлюбу, за наявності відповідного рішення суду;
    -  діти зниклого незалежно від віку;
    -  внукам зниклого, якщо батьки померли;
    -  інші особи, які перебувають на утриманні зниклого безвісти відповідно до Закону.
    Виключення (хто не отримує ГЗ): особи, які отримують аліменти від зниклого безвісти.
    Розмір ГЗ: в рівних частках між отримувачами діляться 50% після здійснення всіх відрахувань, друга половина зберігається на депоненті.
    Максимальний розмір ГЗ відтепер не буде перевищувати 15млн.грн.
    Другої черги отримувачів ГЗ більше не буде.
    Нараховані, але не виплачені кошти (не плутати з депонованими коштами) будуть виплачені або тому, хто зазначений в особистому розпорядженні або всім вищевказаним отримувачам (поки не зрозуміло чи в рівних частках, чи тому, хто звернеться перший).  
    Одноразова грошова допомога.
    Зроблено уточнення стосовно дітей. Можуть отримувати ОГД незалежно від їх віку (хоча раніше теж могли).
    Розмір ОГД: ті самі 15 млн.грн., але з застереженням, що розмір і порядок виплат встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України.
    Головна новина: з 15млн.грн. вираховується сума грошового забезпечення, яка була виплачена членам сім’ї зниклого б моменту оголошення його ЗБ.
    Тобто відтепер, розмір ОГД становитиме: 15млн.грн. – сума ГЗ, виплачена членам сім’ї.
    Поки не зрозуміло, чи вираховується з тих 15млн.грн. лише виплачені кошти, чи і сума, яка знаходиться на депоненті.
    Від цього багато чого залежить в питаннях спадкування, але будемо дивитись.
    Поліція і рятувальники ДСНС також отримуватимуть ОГД по аналогічній схемі.
    Коли починаємо жити за новими правилами: на наступний день після публікації.
    Продовжуємо опрацьовувати зміни, про нові обставини будемо обов’язково повідомляти.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Адвокат Іван Ангелін https://t.me/advokatAngelin Законопроект 13646. Заходимо на нове коло. За інформацією. наданою Верховною Радою України, сьогодні було прийнято Закон, яким внесено зміни до законодавства про правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей. Членів сімей зниклих безвісти ці зміни також стосуватимуться, отже, розбираємось. Щомісячне грошове забезпечення. Перше, на що слід звернути увагу і про це зазначив Міністр оборони, змінюється перелік отримувачів грошового забезпечення на випадок зникнення військовослужбовця під час захисту Батьківщини. Відтепер, за відсутності особистого розпорядження, отримувачами є: -  чоловік/дружина; -  батьки, не позбавлені батьківських прав; -  особа, яка проживала зі зниклим однією сім’єю без шлюбу, за наявності відповідного рішення суду; -  діти зниклого незалежно від віку; -  внукам зниклого, якщо батьки померли; -  інші особи, які перебувають на утриманні зниклого безвісти відповідно до Закону. Виключення (хто не отримує ГЗ): особи, які отримують аліменти від зниклого безвісти. Розмір ГЗ: в рівних частках між отримувачами діляться 50% після здійснення всіх відрахувань, друга половина зберігається на депоненті. Максимальний розмір ГЗ відтепер не буде перевищувати 15млн.грн. Другої черги отримувачів ГЗ більше не буде. Нараховані, але не виплачені кошти (не плутати з депонованими коштами) будуть виплачені або тому, хто зазначений в особистому розпорядженні або всім вищевказаним отримувачам (поки не зрозуміло чи в рівних частках, чи тому, хто звернеться перший).   Одноразова грошова допомога. Зроблено уточнення стосовно дітей. Можуть отримувати ОГД незалежно від їх віку (хоча раніше теж могли). Розмір ОГД: ті самі 15 млн.грн., але з застереженням, що розмір і порядок виплат встановлюватиметься Кабінетом Міністрів України. Головна новина: з 15млн.грн. вираховується сума грошового забезпечення, яка була виплачена членам сім’ї зниклого б моменту оголошення його ЗБ. Тобто відтепер, розмір ОГД становитиме: 15млн.грн. – сума ГЗ, виплачена членам сім’ї. Поки не зрозуміло, чи вираховується з тих 15млн.грн. лише виплачені кошти, чи і сума, яка знаходиться на депоненті. Від цього багато чого залежить в питаннях спадкування, але будемо дивитись. Поліція і рятувальники ДСНС також отримуватимуть ОГД по аналогічній схемі. Коли починаємо жити за новими правилами: на наступний день після публікації. Продовжуємо опрацьовувати зміни, про нові обставини будемо обов’язково повідомляти. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    97views
More Results