• #застосунки #технології
    Дайджест найцікавіших сервісів на базі штучного інтелекту та нейромереж за останній час

    •⁠ Pokee — сервіс для автоматизації завдань за допомогою ШІ-агента. Дозволяє створювати робочі процеси, що взаємодіють із різними застосунками та сервісами. Орієнтований на автоматичне виконання завдань через тисячі інтегрованих інструментів.
    https://pokee.ai/

    •⁠ Pomelli — експериментальний сервіс від Google, який генерує маркетингові матеріали на основі сайту компанії. Аналізує айдентику бренду та створює зображення й тексти у схожому стилі. Для доступу потрібен VPN зі США
    https://labs.google.com/pomelli/about/

    •⁠ BLACKBOX AI — комбайн з ШІ-чатами, дає можливість перемикати моделі для чату, також містить ШІ-інструменти для розробників, що об’єднує кілька агентів (BLACKBOX, Claude Code, Codex) і дозволяє виконувати завдання від написання коду до керування системою. Містить IDE з автодоповненням і вбудованим чатом, а також агент для керування комп’ютером через природну мову
    https://www.blackbox.ai/

    • putAItoUse — понад 100 нейроінструментів в оlному місці. Всередині ШІ-інструменти на всі випадки життя, а також приклади їх використання з фільтрами платні/безплатні та категорії. Бібліотека активно поповнюється.
    https://putaitouse.com/tools

    •⁠ Audo.ai — сервіс для очищення аудіо за допомогою ШІ. Прибирає шуми, відлуння та спотворення, перетворюючи записи на студійний звук. Пропонує 20 хвилин безплатного використання на місяць.
    https://audo.ai/

    •⁠ AI Workflow Builder — інструмент від n8n, що дозволяє створювати автоматизації через чат-запити без написання коду. Агент сам генерує робочий флоу з нодами та зв’язками між ними. Поки доступний лише у хмарній версії для платних тарифів; надає пробні 20 запитів.
    https://docs.n8n.io/release-notes/#ai-workflow-builder-beta

    •⁠ FLASHVSR — нейромережа для підвищення якості відео в режимі реального часу. Відновлює навіть розмиті ролики з низькою роздільністю, забезпечуючи найкращий результат при апскейлі 4x. Але потребує самостійного встановлення та запуску локально.
    https://github.com/OpenImagingLab/FlashVSR

    #застосунки #технології Дайджест найцікавіших сервісів на базі штучного інтелекту та нейромереж за останній час •⁠ Pokee — сервіс для автоматизації завдань за допомогою ШІ-агента. Дозволяє створювати робочі процеси, що взаємодіють із різними застосунками та сервісами. Орієнтований на автоматичне виконання завдань через тисячі інтегрованих інструментів. https://pokee.ai/ •⁠ Pomelli — експериментальний сервіс від Google, який генерує маркетингові матеріали на основі сайту компанії. Аналізує айдентику бренду та створює зображення й тексти у схожому стилі. Для доступу потрібен VPN зі США https://labs.google.com/pomelli/about/ •⁠ BLACKBOX AI — комбайн з ШІ-чатами, дає можливість перемикати моделі для чату, також містить ШІ-інструменти для розробників, що об’єднує кілька агентів (BLACKBOX, Claude Code, Codex) і дозволяє виконувати завдання від написання коду до керування системою. Містить IDE з автодоповненням і вбудованим чатом, а також агент для керування комп’ютером через природну мову https://www.blackbox.ai/ • putAItoUse — понад 100 нейроінструментів в оlному місці. Всередині ШІ-інструменти на всі випадки життя, а також приклади їх використання з фільтрами платні/безплатні та категорії. Бібліотека активно поповнюється. https://putaitouse.com/tools •⁠ Audo.ai — сервіс для очищення аудіо за допомогою ШІ. Прибирає шуми, відлуння та спотворення, перетворюючи записи на студійний звук. Пропонує 20 хвилин безплатного використання на місяць. https://audo.ai/ •⁠ AI Workflow Builder — інструмент від n8n, що дозволяє створювати автоматизації через чат-запити без написання коду. Агент сам генерує робочий флоу з нодами та зв’язками між ними. Поки доступний лише у хмарній версії для платних тарифів; надає пробні 20 запитів. https://docs.n8n.io/release-notes/#ai-workflow-builder-beta •⁠ FLASHVSR — нейромережа для підвищення якості відео в режимі реального часу. Відновлює навіть розмиті ролики з низькою роздільністю, забезпечуючи найкращий результат при апскейлі 4x. Але потребує самостійного встановлення та запуску локально. https://github.com/OpenImagingLab/FlashVSR
    Love
    1
    84views
  • #дати
    3 листопада 1962 року народився Андрій Валерійович Жолдак, видатний український театральний режисер. Він є заслуженим діячем мистецтв України (2004) та лауреатом низки престижних театральних нагород, зокрема премії ЮНЕСКО (2004) і ордена «За заслуги» III ступеня (2009). Народився в Києві, він є праправнуком українського драматурга Карпенка-Карого. Свою режисерську освіту здобув у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого, а також у Московському державному інституті театрального мистецтва на курсі видатного режисера Анатолія Васильєва.

    Андрій Жолдак працював у багатьох театрах України та за кордоном, у тому числі в Київському національному театрі ім. Івана Франка, Харківському драматичному театрі ім. Т. Шевченка, Берлінському театрі «Фольксбюне» та інших провідних театрах Європи. У 2002–2005 роках він був художнім керівником Харківського театру Тараса Шевченка. Відомий завдяки своїм провокативним, експериментальним постановкам, які поєднують сильні візуальні образи з символізмом і театром шоку, він вважається послідовником сюрреалістичного театру.

    З 2006 року проживає у Німеччині, активно співпрацюючи з європейськими театральними майданчиками, але не залишає зв’язок із Україною. Його творчий внесок в український театр відзначено як одним із найбільш інноваційних і сміливих режисерів сучасності, які формують нові театральні форми та інтерпретації класичних і міфологічних сюжетів.
    #дати 3 листопада 1962 року народився Андрій Валерійович Жолдак, видатний український театральний режисер. Він є заслуженим діячем мистецтв України (2004) та лауреатом низки престижних театральних нагород, зокрема премії ЮНЕСКО (2004) і ордена «За заслуги» III ступеня (2009). Народився в Києві, він є праправнуком українського драматурга Карпенка-Карого. Свою режисерську освіту здобув у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого, а також у Московському державному інституті театрального мистецтва на курсі видатного режисера Анатолія Васильєва. Андрій Жолдак працював у багатьох театрах України та за кордоном, у тому числі в Київському національному театрі ім. Івана Франка, Харківському драматичному театрі ім. Т. Шевченка, Берлінському театрі «Фольксбюне» та інших провідних театрах Європи. У 2002–2005 роках він був художнім керівником Харківського театру Тараса Шевченка. Відомий завдяки своїм провокативним, експериментальним постановкам, які поєднують сильні візуальні образи з символізмом і театром шоку, він вважається послідовником сюрреалістичного театру. З 2006 року проживає у Німеччині, активно співпрацюючи з європейськими театральними майданчиками, але не залишає зв’язок із Україною. Його творчий внесок в український театр відзначено як одним із найбільш інноваційних і сміливих режисерів сучасності, які формують нові театральні форми та інтерпретації класичних і міфологічних сюжетів.
    Like
    1
    132views 1 Shares
  • 🇺🇸 Американська тренерка зізналася у допомозі від штучного інтелекту

    Головна тренерка жіночого футбольного клубу «Seattle Reign» Лора Гарві шокувала спортивну спільноту, зізнавшись у використанні штучного інтелекту для прийняття тактичних рішень. Про це повідомляє «Главком» .

    Під час запису «Soccerish Podcast» наставниця зазначила, що консультації з ChatGPT вплинули на вибір ігрової схеми команди у поточному сезоні. Гарві, яка керує командою з 2021 року, розповіла, що її експерименти призвели до впровадження нетипової для неї схеми з п'ятьма захисницями. За словами англійської фахівчині, вона ввела запит, щоб дізнатися, яку формацію найкраще використовувати проти конкретних суперників у NWSL.
    #world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🇺🇸 Американська тренерка зізналася у допомозі від штучного інтелекту Головна тренерка жіночого футбольного клубу «Seattle Reign» Лора Гарві шокувала спортивну спільноту, зізнавшись у використанні штучного інтелекту для прийняття тактичних рішень. Про це повідомляє «Главком» . Під час запису «Soccerish Podcast» наставниця зазначила, що консультації з ChatGPT вплинули на вибір ігрової схеми команди у поточному сезоні. Гарві, яка керує командою з 2021 року, розповіла, що її експерименти призвели до впровадження нетипової для неї схеми з п'ятьма захисницями. За словами англійської фахівчині, вона ввела запит, щоб дізнатися, яку формацію найкраще використовувати проти конкретних суперників у NWSL. #world_sport #спорт @sports #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    147views
  • #дати
    Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій

    30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя.

    Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин

    Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва.

    У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму".

    У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи.

    "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві

    Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою.

    "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори.

    Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва.

    Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники.

    Трагедія: Репресії та знищення спадщини

    Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм.

    У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження".

    Спадщина: Відродження генія

    Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення.

    На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.
    #дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.
    Like
    1
    538views 1 Shares
  • Основи фотографії: що потрібно знати новачку
    1. Світло — головний герой кожного кадру. Без нього фото “мертве”.
    2. Композиція — правильне розташування об’єктів у кадрі. Використовуйте правило третин!
    3. Ракурс — експериментуйте з точкою зйомки, щоб зробити фото цікавішим.
    4. Редагування — обробка не має перекручувати реальність, а лише підкреслювати деталі.
    5. Правильна підібрана локація та образ до моделі.
    Основи фотографії: що потрібно знати новачку 1. Світло — головний герой кожного кадру. Без нього фото “мертве”. 2. Композиція — правильне розташування об’єктів у кадрі. Використовуйте правило третин! 3. Ракурс — експериментуйте з точкою зйомки, щоб зробити фото цікавішим. 4. Редагування — обробка не має перекручувати реальність, а лише підкреслювати деталі. 5. Правильна підібрана локація та образ до моделі.
    194views
  • Всесвітній день аудіодрами
    Всесвітній день аудіодрами (World Audio Drama Day) відзначається щороку 30 жовтня. Історично дата була обрана на згадку про культову радіодраму The War of the Worlds (режисер Orson Welles), що вийшла в ефір 30 жовтня 1938 року і викликала великий резонанс серед аудиторії.

    Історія та походження свята Всесвітній день аудіодрами
    Ідею святкування започаткував ентузіаст аудіодрами Sibby Wieland (Техас, США) у кінці 2012 року. Перші заходи з нагоди цього дня пройшли 13 жовтня 2013 року, на 75‑ту річницю трансляції «The War of the Worlds».


    Основна мета свята Всесвітній день аудіодрами — вшанувати мистецтво аудіодрами: радіоспектаклі, подкасти, аудіо­театри, звукові експерименти.

    Що таке аудіодрама?
    Аудіодрама — це форма оповіді, де історія передається виключно через звук: діалоги, музика, звукові ефекти. Немає відео чи візуальної картинки — уяву слухача оживлює сам звук.
    Це спадкоємець радіоспектаклів XX століття, але з новими технологіями: інтернет‑подкасти, стрім‑аудіо, автономні аудіосерії.
    Всесвітній день аудіодрами Всесвітній день аудіодрами (World Audio Drama Day) відзначається щороку 30 жовтня. Історично дата була обрана на згадку про культову радіодраму The War of the Worlds (режисер Orson Welles), що вийшла в ефір 30 жовтня 1938 року і викликала великий резонанс серед аудиторії. Історія та походження свята Всесвітній день аудіодрами Ідею святкування започаткував ентузіаст аудіодрами Sibby Wieland (Техас, США) у кінці 2012 року. Перші заходи з нагоди цього дня пройшли 13 жовтня 2013 року, на 75‑ту річницю трансляції «The War of the Worlds». Основна мета свята Всесвітній день аудіодрами — вшанувати мистецтво аудіодрами: радіоспектаклі, подкасти, аудіо­театри, звукові експерименти. Що таке аудіодрама? Аудіодрама — це форма оповіді, де історія передається виключно через звук: діалоги, музика, звукові ефекти. Немає відео чи візуальної картинки — уяву слухача оживлює сам звук. Це спадкоємець радіоспектаклів XX століття, але з новими технологіями: інтернет‑подкасти, стрім‑аудіо, автономні аудіосерії.
    209views
  • #події
    74 роки тому уперше при лікуванні раку застосували радіацію.
    Саме цього дня відбулася подія, що назавжди змінила підхід до лікування одного з найстрашніших недугів людства: було офіційно зафіксовано перше застосування радіації в терапії ракових захворювань.
    До середини XX століття діагноз "рак" здебільшого звучав як вирок. Хірургічне втручання часто було єдиною опцією, але його ефективність була обмежена стадією та локалізацією пухлини. Відкриття рентгенівських променів Вільгельмом Рентгеном у 1895 році та радіоактивності Антуаном Беккерелем, а пізніше й Марі та П'єром Кюрі, відкрило нову, хоч і вкрай небезпечну, сторінку в медицині.

    ⚛️ Радіотерапія: Від Експерименту до Стандарту

    Хоча ранні, часто неконтрольовані, спроби використання радіоактивних елементів (як-от радій) для впливу на пухлини були і раніше, 1951 рік знаменує початок цілеспрямованого, більш систематизованого та клінічно оформленого підходу. Цей момент став точкою відліку для сучасної радіаційної онкології.
    Суть методу ґрунтується на тому, що іонізуюче випромінювання (рентгенівські промені, гамма-промені або частинки) пошкоджує ДНК клітин. Оскільки ракові клітини діляться значно швидше за здорові, вони є більш чутливими до цього пошкодження і втрачають здатність до розмноження, що призводить до загибелі пухлини.

    🧪 Шлях до Прогресу

    Перші променеві установки були громіздкими і не завжди дозволяли точно дозувати та спрямовувати випромінювання. Це призводило до серйозних побічних ефектів, адже здорові тканини також отримували значну дозу радіації. Проте, отримані результати демонстрували очевидний потенціал: для багатьох пацієнтів, які вважалися невиліковними, радіотерапія дарувала надію на ремісію чи навіть повне одужання.

    Ця початкова подія 1951 року стимулювала активний розвиток технологій:
    * Створення потужніших і точніших апаратів, як-от лінійні прискорювачі.
    * Розробка методів планування лікування (дозиметрія) для мінімізації впливу на здорові органи.
    * Поява спеціалізованих технік, як-от брахітерапія (внутрішньотканинне опромінення) та стереотаксична радіохірургія.

    💡 Погляд у Майбутнє

    Сьогодні радіотерапія залишається одним із трьох "китів" онкології, поряд із хірургією та хіміотерапією. Вона постійно вдосконалюється: системи візуалізації (IGRT), протонна терапія, адаптивна радіотерапія дозволяють лікарям бити точно в ціль з мінімальними супутніми втратами.
    Подія 27 жовтня 1951 року — це не просто історичний факт, це свідчення людської рішучості використовувати наукові відкриття для полегшення страждань, навіть попри високі ризики тогочасних технологій. Це була перша сходинка до сучасної, високотехнологічної онкології.
    #події 74 роки тому уперше при лікуванні раку застосували радіацію. Саме цього дня відбулася подія, що назавжди змінила підхід до лікування одного з найстрашніших недугів людства: було офіційно зафіксовано перше застосування радіації в терапії ракових захворювань. До середини XX століття діагноз "рак" здебільшого звучав як вирок. Хірургічне втручання часто було єдиною опцією, але його ефективність була обмежена стадією та локалізацією пухлини. Відкриття рентгенівських променів Вільгельмом Рентгеном у 1895 році та радіоактивності Антуаном Беккерелем, а пізніше й Марі та П'єром Кюрі, відкрило нову, хоч і вкрай небезпечну, сторінку в медицині. ⚛️ Радіотерапія: Від Експерименту до Стандарту Хоча ранні, часто неконтрольовані, спроби використання радіоактивних елементів (як-от радій) для впливу на пухлини були і раніше, 1951 рік знаменує початок цілеспрямованого, більш систематизованого та клінічно оформленого підходу. Цей момент став точкою відліку для сучасної радіаційної онкології. Суть методу ґрунтується на тому, що іонізуюче випромінювання (рентгенівські промені, гамма-промені або частинки) пошкоджує ДНК клітин. Оскільки ракові клітини діляться значно швидше за здорові, вони є більш чутливими до цього пошкодження і втрачають здатність до розмноження, що призводить до загибелі пухлини. 🧪 Шлях до Прогресу Перші променеві установки були громіздкими і не завжди дозволяли точно дозувати та спрямовувати випромінювання. Це призводило до серйозних побічних ефектів, адже здорові тканини також отримували значну дозу радіації. Проте, отримані результати демонстрували очевидний потенціал: для багатьох пацієнтів, які вважалися невиліковними, радіотерапія дарувала надію на ремісію чи навіть повне одужання. Ця початкова подія 1951 року стимулювала активний розвиток технологій: * Створення потужніших і точніших апаратів, як-от лінійні прискорювачі. * Розробка методів планування лікування (дозиметрія) для мінімізації впливу на здорові органи. * Поява спеціалізованих технік, як-от брахітерапія (внутрішньотканинне опромінення) та стереотаксична радіохірургія. 💡 Погляд у Майбутнє Сьогодні радіотерапія залишається одним із трьох "китів" онкології, поряд із хірургією та хіміотерапією. Вона постійно вдосконалюється: системи візуалізації (IGRT), протонна терапія, адаптивна радіотерапія дозволяють лікарям бити точно в ціль з мінімальними супутніми втратами. Подія 27 жовтня 1951 року — це не просто історичний факт, це свідчення людської рішучості використовувати наукові відкриття для полегшення страждань, навіть попри високі ризики тогочасних технологій. Це була перша сходинка до сучасної, високотехнологічної онкології.
    Love
    1
    279views
  • #архітектура #історія
    ✨Будинок Городецького — одна з найвідоміших архітектурних перлин Києва та справжня перлина модерну.
    😍Споруду збудував у началі XX століття відомий архітектор Володимир Городецький, який славився любов’ю до декору, нестандартних форм і архітектурних експериментів.
    💖Будинок виглядає майже казково: вежі, башточки, арки, еркери, химерні скульптури і навіть декоративні черепи на фасаді, що додають йому таємничості.

    📎 Усередині колись розташовувалися квартири та майстерні, а архітектурне планування будинку дозволяло мешканцям поєднувати комфорт і красу.

    🎨Будинок Городецького — не просто житлова споруда, а справжній арт-об’єкт, який демонструє стиль модерн і фантазію архітектора.

    #архітектура #історія ✨Будинок Городецького — одна з найвідоміших архітектурних перлин Києва та справжня перлина модерну. 😍Споруду збудував у началі XX століття відомий архітектор Володимир Городецький, який славився любов’ю до декору, нестандартних форм і архітектурних експериментів. 💖Будинок виглядає майже казково: вежі, башточки, арки, еркери, химерні скульптури і навіть декоративні черепи на фасаді, що додають йому таємничості. 📎 Усередині колись розташовувалися квартири та майстерні, а архітектурне планування будинку дозволяло мешканцям поєднувати комфорт і красу. 🎨Будинок Городецького — не просто житлова споруда, а справжній арт-об’єкт, який демонструє стиль модерн і фантазію архітектора.
    Love
    1
    181views
  • #суспільство #вистави
    Більш ніж десять ветеранів з ампутованими кінцівками та важкими ураженнями стали акторами «Енеїди» — експериментальної музично-пластичної вистави Театру ветеранів.

    Її фрагменти вже можна було побачити на другому «Фестивалі перших п’єс», на фестивалі Bouquet Kyiv Stage або ще раніше — в музеї в Пирогові.

    Повну версію вистави планують представити вже 4 грудня на великій сцені Молодого театру, як розповідає Суспільне Культура художній керівник Театру ветеранів Ахтем Сеітаблаєв.

    Журналісти побували на репетиції «Енеїди» та з’ясували, чому це вистава, де всі актори — Енеї і Дідони:
    https://suspilne.media/culture/1144816-ti-boissa-ludej-ale-jdes-na-pu...
    #суспільство #вистави Більш ніж десять ветеранів з ампутованими кінцівками та важкими ураженнями стали акторами «Енеїди» — експериментальної музично-пластичної вистави Театру ветеранів. Її фрагменти вже можна було побачити на другому «Фестивалі перших п’єс», на фестивалі Bouquet Kyiv Stage або ще раніше — в музеї в Пирогові. Повну версію вистави планують представити вже 4 грудня на великій сцені Молодого театру, як розповідає Суспільне Культура художній керівник Театру ветеранів Ахтем Сеітаблаєв. Журналісти побували на репетиції «Енеїди» та з’ясували, чому це вистава, де всі актори — Енеї і Дідони: https://suspilne.media/culture/1144816-ti-boissa-ludej-ale-jdes-na-publiku-klin-klinom-ak-veterani-stvoruut-eneidu/?utm_source=copylink&utm_medium=ps
    Love
    1
    302views
  • ЩО ЛЮДСТВО ЗНИЩИЛО ЗА 50 РОКІВ?
    Часом хочеться закрити очі… Але ми мусимо їх розплющити. Бо правда — болюча. І вона про нас.
    За останні 50 років людина знищила 90% всіх світових запасів великої риби.
    22% риболовецьких районів океану — вже повністю виснажені.
    Ще 44% — на межі колапсу.
    Щороку, полюючи на «цінну» рибу, людство викидає назад у море 27 мільйонів тонн іншої живності — зазвичай мертвої або приреченої.
    Морське дно у багатьох районах так зоране тралами, що на ньому вже не здатне жити жодне створіння. Це — підводні пустелі, створені нашими руками.
    Зникло 70% світових лісів.
    З того, що залишилося:
    близько 30% — роздроблені, деградують,
    і вирубуються зі швидкістю 50 квадратних миль на рік.
    Понад 45 тисяч озер — зникли. Назавжди.
    Щороку хімічна промисловість виробляє понад 100 мільйонів тонн 70 000 різних органічних сполук.
    І щороку додається ще понад тисяча нових.
    Лише мала частина з них перевірена на безпеку для людини і природи. Все інше — експеримент на живій планеті.
    25% видів птахів — знищено.
    Ще 11% — на межі вимирання.
    18% усіх ссавців, 5% риб, 8% видів рослин — під загрозою повного зникнення.
    Коралові рифи — найбагатша з водних екосистем — гібридно вмирають. Їх нищить:
    масове виловлювання риби,
    хімічне забруднення,
    хвороби,
    і підвищення температур.
    Вже вичерпано 30% всіх відомих ресурсів планети. Без вороття.
    Це не просто статистика.
    Це дзеркало.
    І в ньому — наше обличчя як виду, який живе не на планеті, а проти неї.
    Якщо ми здатні все це знищити — то ми здатні й зупинитися. І почати відновлювати. Поки не пізно. Але часу — критично мало.
    ЩО ЛЮДСТВО ЗНИЩИЛО ЗА 50 РОКІВ? Часом хочеться закрити очі… Але ми мусимо їх розплющити. Бо правда — болюча. І вона про нас. За останні 50 років людина знищила 90% всіх світових запасів великої риби. 22% риболовецьких районів океану — вже повністю виснажені. Ще 44% — на межі колапсу. Щороку, полюючи на «цінну» рибу, людство викидає назад у море 27 мільйонів тонн іншої живності — зазвичай мертвої або приреченої. Морське дно у багатьох районах так зоране тралами, що на ньому вже не здатне жити жодне створіння. Це — підводні пустелі, створені нашими руками. Зникло 70% світових лісів. З того, що залишилося: близько 30% — роздроблені, деградують, і вирубуються зі швидкістю 50 квадратних миль на рік. Понад 45 тисяч озер — зникли. Назавжди. Щороку хімічна промисловість виробляє понад 100 мільйонів тонн 70 000 різних органічних сполук. І щороку додається ще понад тисяча нових. Лише мала частина з них перевірена на безпеку для людини і природи. Все інше — експеримент на живій планеті. 25% видів птахів — знищено. Ще 11% — на межі вимирання. 18% усіх ссавців, 5% риб, 8% видів рослин — під загрозою повного зникнення. Коралові рифи — найбагатша з водних екосистем — гібридно вмирають. Їх нищить: масове виловлювання риби, хімічне забруднення, хвороби, і підвищення температур. Вже вичерпано 30% всіх відомих ресурсів планети. Без вороття. Це не просто статистика. Це дзеркало. І в ньому — наше обличчя як виду, який живе не на планеті, а проти неї. Якщо ми здатні все це знищити — то ми здатні й зупинитися. І почати відновлювати. Поки не пізно. Але часу — критично мало.
    183views
More Results