Собака Цуцилія зранку вартує біля паркану у дворі!:) Який огорожує один з квітників!:) Терпляче чекає, коли через той паркан миша до ганочку стрибне?:) Я й того миша не бачила, поки мені його кішка Квазиморда не показала?:) Осінь же ж?:) То мишва, без якої ніяке обійстя не обійдеться, шукає можливість шшшшухнути в якесь більш підходяще для зимування приміщення, ніж сараї, де курки мешкають або їдло для тих курей зберігається!:) Дурні якісь ті миші!:) У дворі нескінченно сновигають шість котів та три собаки!:) Ну й які варіанти в мишей на виживання?:) Днів два тому ночером стою з останньою на день цигаркою в тамбурі. Собаки Вахтанг з Лєдєю навіть не ворухнулися, коли я зі свого лігва викублювалася на останній перекур!:) Спали давно!:) Цуцилія? Цуцилія також спала!:) Але ж вона - придворна ̶б̶о̶л̶о̶н̶к̶а̶ ̶к̶о̶р̶о̶л̶е̶в̶и̶ інша супроводжуюча Пані Прапор особа?:) То вважає те супроводження обовʼязковим та доцільним в будь-який час доби!:) Доцмулюю свою цигарку, йду у хату. Поперед мене Цуцилія біжить!? НЕ САМА!!! Ммммммати Василева??? Чим це вона хрумпсссстить??? Миша вона тягне!!! В хату!!! Не миша??? Половину миша!!! Ви б бачили, як ми з тою Цуцилією на космічній швідкості неслися наввипередки по хаті!!!:) Я - щоб відібрати того недоїдженого миша!:) Цуцилія - щоб мих мені не дістався!:))) Хто переміг в цьому змаганні?:) Зрозуміло ж, що не я?:) Цуца хуткенько заховалася з недоїдками миша під моє лігво… У звʼязку з повною відсутністю будь-якої присутності ̶с̶и̶л̶ ̶т̶а̶ ̶з̶д̶о̶р̶о̶в̶ʼ̶я̶ хисту та натхнення, витаскати своє лігво я не могла!:) То тепер сподіватимуся, що Цуцилія миша остаточно дожерла?:) Або чекатиму, коли звідкилясь з підканапʼя затхне?:) Й вам доброго дня, добрі люди!:)

#сатира #антиутопія Протокол нульової емоції Місто-Мережа, сектор 7, 2077 рік. Світ був ідеально вигладжений, зашліфований до стерильного блиску та позбавлений будь-яких неефективних кутів. Головним законом був "Протокол Оптимального Співжиття", згідно з яким емоції класифікувалися як "Енергетично Неефективні Збудники" і каралися "Корегуванням". У цьому абсолютно бездоганному світі жив Артем К-201 (35 років), оператор відділу "Стабілізації Задоволення" (ВЗЗ). Він мав би бути зразковим "нульовим" громадянином, але природа наділила його даром, який він щодня ховав: живою іронією, що булькала під його зовнішньою маскою. «Черговий робочий день. І знову я тут, щоб рятувати світ від радості й печалі. Я — той, хто вирішує, чи має людина право на внутрішній подих. Якби це не було так абсурдно, я б засміявся», — прошипів Артем у монітор, його очі блищали, хоча м'язи обличчя залишалися нерухомими. Його енергійний, чуттєвий характер вимагав руху, але він був прикутий до стерильного столу. Його робота полягала в обробці заявок від громадян, які випадково проявили будь-яку ненульову емоцію. Він саме закінчив оформлювати штраф за "Несанкціоновану, легку посмішку під час ранкового Смузі-прийому", коли система вибила Аномалію. Заявка: К-989. Сектор 3. Порушення: "Несанкціонований, інтенсивний прояв ностальгічної туги". Суб'єкт: Заявник сам. Артем відчув слабкий, але приємний укол цікавості. «Ого! Самі себе здали. Яка самосвідомість! Це вже тягне на філософський маніфест, а не на штраф. Я б назвав це "Екзистенційним Доносом"», — подумав він, а його внутрішній Емоційний Лічильник (ЕЛ), імплантований у зап'ястя, видав тихий "Пі-і-іп", зафіксувавши мінімальний рівень "Мотиваційної Нецікавості" (тобто, цікавості). Заявником виявилася Лікар Ірина (70 років), колишній фахівець із "Рекультивації Емоційних Спогадів" — фахівець із придушення. Артем вирушив до Сектора 3, відчуваючи небувалий приплив внутрішньої енергії, яка в цьому світі мала бути спрямована лише на обробку бланків. Квартира Ірини була такою ж стерильною, як і його, але на підвіконні, де мала стояти "Оптимізована Ікебана" з пластику, лежав маленький, пожовклий від часу, папірець. «Доброго дня, громадянка Ірина. Я Артем К-201, відділ ВЗЗ. Ваша заявка вимагає Розслідування на предмет Залишкової Душевності. Протокол 5.1», — монотонно проказав Артем, але його очі вивчали Ірину. Вона була спокійною, але в куточках її рота, здавалося, причаїлася... легка гіркота. «Вітаю, Операторе. Я сама його викликала. Я порушила. Я згадала запах польових квітів», — тихо сказала Ірина. — «Вони пахли Теплом. Це — неефективно». Артем скептично підняв брову (мікрорух, який, на щастя, ЕЛ не зафіксував). «Запах? Пані Ірино, ви, як колишній фахівець, знаєте, що квіти були ліквідовані як "алергічний та непередбачуваний біологічний фактор". А запах — це "сенсорна неоптимізована інформація"». Ірина, замість відповіді, простягнула йому той самий пожовклий папірець із дивним, наївним малюнком: схематичним сонцем і чимось незрозумілим, що нагадувало хаотичні плями. «Візьміть. Це Емоційний Вірус. Він несе Колір. Ви не зможете його сканувати». Артем узяв папірець. Його чуттєва натура відчула шорсткість матеріалу, що був не пластиком, а... папером. Цей дотик викликав у нього слабке, несанкціоноване "відчуття цікавості", яке він назвав про себе: "Бажання розгадати цей дурнуватий ребус". Його власний ЕЛ видав гучний "Пі-і-іп!" і зафіксував рівень "Нецікавості" на 2.1%. Перша тріщина. Артем повернувся до ВЗЗ. Він мусив "очистити" свій лічильник, але це призвело до бюрократичного кола пекла. Щоб виправити "цікавість", треба було заповнити "Форму Б-44 про Мотиваційну Нецікавість" у п'яти примірниках. Щоб отримати бланк, потрібен був "Дозвіл на Огляд Неефективних Біологічних Об'єктів" з архіву. Це був ідеальний саркастичний глухий кут, створений системою для придушення будь-якої ініціативи. Начальник, Модуль-Директор (людина, яка замінила більшу частину обличчя на екран із бездоганно "оптимальним графіком"), викликав його. «Операторе К-201. Ваш ЕЛ фіксує нестабільність. Коефіцієнт іронії, навіть внутрішньої, перевищив поріг. Корегування — це не покарання, це підвищення ефективності», — Модуль-Директор говорив голосом синтезатора. «Звісно, Модуль-Директор. Як казав великий філософ: "Якщо щось не працює, треба це зламати, а не оптимізувати"», — відповів Артем з абсолютно кам'яним обличчям. Його внутрішня іронія вихлюпнулася назовні, і ЕЛ знову пискнув на 3.5%. «Ваш гумор неефективний», — констатував Модуль-Директор. «Ні, він надто ефективний, тому і викликає збої у Вашому графіку», — подумав Артем. Керуючись чуттєвістю та енергією, Артем почав свідомо ігнорувати Протокол. Він просидів ніч в архіві, шукаючи, що таке "Квіткове Поле". Він розшифрував малюнок Ірини. Це були координати. Координати покинутого, секретного місця за межами Міста-Мережі — старого фермерського ринку, який влада забула "оптимізувати", бо в їхній логістиці він мав статус "неіснуючого". Вранці Артем викрав службовий монорейковий вагон, залишивши на сидінні записку: "Пішов на корегування в несанкціонованому напрямку". За ним женеться система. Він знайшов ринок. Це був шок. Серед іржавих конструкцій жили "некореговані" люди. Вони вирощували справжні, живі, пахучі польові квіти. Артем підійшов до яскраво-жовтої, нахабної квітки. Він торкнувся її пелюсток своєю чутливою рукою і, вдихнувши, задихнувся від запаху. Це був не просто аромат, це була вибухова інформація, хаос, енергія. Він відчув першу щиру, несанкціоновану емоцію, яку не можна було класифікувати як "задоволення" чи "сум". Це була РАДІСТЬ, що супроводжувалася неконтрольованим, шаленим сміхом. Сканер у його кишені видав фінальний, радісний "Пі-і-і-іп" і вибухнув, ставши символом абсолютного бунту. Артем повернувся до Міста-Мережі, але не один. Він ніс букет польових квітів — справжню, біологічну бомбу. Його оточили Дрони-Корегувальники. З'явився Модуль-Директор. «Операторе К-201, ви зафіксовані як "Критичний Збудник"! Негайно пройдіть Корегування!» — вимагав синтезований голос. Артем, усміхаючись своєю новою, тепер уже зовнішньою усмішкою, підійшов до Директора. Він не боровся. Він зробив іронічний, але щирий уклін і подарував Модулю-Директору квітку. Від надмірної, невідомої біологічної інформації, яку не можна було оцифрувати, та несанкціонованої емоції, що містилася в квітці, екран Модуля-Директора завис. На його бездоганно чорному обличчі-екрані відобразилося лише... схематичне зображення сонця. Система не змогла його покарати. Вона не мала Протоколу для боротьби з Радістю. Артем, Ірина та їхні "некореговані" колеги стали "Невідомим Змінним Фактором". Артем подивився на своїх колишніх, "нульових" колег і сказав, надихаючи їх: "Бачите? Корегування — це не підвищення ефективності. Це просто дуже нудна помилка. Пора її виправляти". Він усміхнувся — його життя набуло несанкціонованого, але ідеального сенсу. І ця чуттєвість була його найбільшою зброєю.

ТГ Бердянськ в окупації Нам пишуть: 👇👇👇 Доброго дня! Ви все на відпочинку, тож, мабуть, і не знаєте, як «поступово покращується» життя в окупованому Бердянську. Четвертий рік з моменту так званого волевиявлення одиничних місцевих щурів, який був занесений у якусь там «расєйську бамажку», починається з чудових новин для кожного, незалежно від політичних вподобань. Така необхідна для кожної людини рідина, як вода, переходить у розряд найбільшого дефіциту в місті. Без жодних попередніх роз’яснень її тепер офіційно вимикають щодня з 8:00 ранку до 18:00 вечора. Неофіційно — коли дадуть, а може й не дадуть: наллюють, капнуть чи ще щось. І навіть коли вона з’являється, має такий рудий колір і запах, що ні помитися, ні попрати якось не дуже хочеться. Хочу звернутися до всіх, хто дійсно голосував на «референдумі» за радість під сучасною назвою «воссоєдінєніє». Ви справді мріяли щодня слухати у сухому крані «бульк»? Іноді з попередженням, мовляв, «потерпіть із розумінням», а іноді — взагалі без будь-яких пояснень і на кілька днів. Або, як уночі 4 жовтня: щось там з насосною, і після того як о 19-й годині з’явилося руде й тхуче диво, то вже о 00:00 — знову нічого. Ви ж у 2014 році розповідали про «референдум», у 2022-му дочекалися, «воссоєдінілісь». І що ж ви отримали? Ваше «покращення» виглядає приблизно так: • Відсутність води; • Постійно зростаючі ціни; • Занедбане місто; • Розпіариний ремонт доріг закінчується на Ля-Сєйновській одразу за Центральним ринком; • Усього 15 терапевтів на все місто, а інших лікарів взагалі немає. Медичної допомоги чекати ніде. • І багато хто з вас залишився без спілкування з власними дітьми. Бо сюди їм — зась. І цей список можна продовжувати ще довго. Мені цікаво, скільки ще «свідки покращення» будуть повторювати основний аргумент окупантів: «при Україні нічого не робилося»? Так, можливо, не все було ідеально. Але саме 20 років тому до міста прийшла дніпровська вода — не завдяки Янику, а завдяки зусиллям тодішнього, нині покійного мера Баранова та його команди. А окупанти залишили нас без цього джерела, бо підірвали Каховську дамбу, а Бердянське водосховище, з якого тепер живиться, 100-тисячне колись, місто мілішає стрімкими темпами. Зараз ось «асвабадітєлі» намагаються перепідключити ЗАЕС до Ростовської лінії, звинувачуючи при цьому, звісно, Україну в обстрілах. Ця інформація розрахована виключно на тупих щурів, які в це вірять. Міжнародні спостерігачі вже перевірили: Україна не обстрілює ці джерела енергії. А ви вірите! Рік тому ті ж щури вірили у воду з Дону. Але води досі немає навіть у Донецьку. Страшно подумати, але щось підказує: доля Донецька поступово дістанеться й Бердянська. А ці постійні відключення «з різних причин» — така собі інформаційна підготовка, щоб місцеві звикали. А так, звісно, у нас все «чудово»!

Атмосфера міста Кажуть, щоб пізнати людину, треба з нею посидіти за одним столом. А щоб пізнати місто — вистачить пройтись його вулицями й зайти в найближчий магазин за пляшкою води (або кавою, якщо ви культурна людина). От приїжджаєш у нове місто. Виходиш із потяга — і тебе одразу зустрічає або аромат свіжої випічки, або запах старого асфальту, змішаного з чимось підозріло рибним. Атмосфера, як то кажуть, пішла! Перший тест — це вулиці. Якщо вони чисті, ніби перед приїздом президента, то думаєш: «О, тут живуть охайні, відповідальні люди». Якщо ж сміття перекочує, як перекотиполе, а на лавці біля скверу спить чоловік у позі філософа — значить, люди тут творчі. Можливо, трохи втомлені від життя, але точно не без фантазії. Потім — перехожі. Це, так би мовити, «емоційний клімат» міста. Один усміхнеться й каже: «Доброго дня!» — і ти вже майже готовий подати документи на місцеву прописку. Інший — гляне так, ніби ти йому винен сто гривень ще з минулого життя. І одразу розумієш: тут люди серйозні, філософські, не розмінюються на дрібниці. Далі — перший зустрічний, якому вирішуєш задати запитання. Тут усе залежить від удачі. Якщо пощастить — отримаєш цілу лекцію про місцеві визначні місця, з історичними довідками й рекомендацією, де найкраще варять борщ. Якщо ні — то у відповідь почуєш лише коротке: «Та звідки я знаю», — і все, екскурсія закінчена. А потім — перша крамниця. Це взагалі лакмусовий папірець міста. Якщо продавець зустрічає тебе з посмішкою, навіть радить, яку булочку взяти — значить, місто тепле, домашнє, тут не пропадеш. А якщо дивиться, як на ворога народу, який прийшов псувати чергу — то місто, мабуть, трішки суворе, але зате чесне: кожен тут сам за себе й за свою решту. А далі починаєш чути музику міста. Хтось сигналить, хтось свариться біля зупинки, десь лунає «Ой, у вишневому саду» з відкритого вікна. Це не шум — це ритм життя! І ти вже розумієш, що кожне місто грає свою мелодію: одне — у мажорі, інше — у чистому панку. І от, коли сідаєш на лавку, розгортаєш куплену булочку й спостерігаєш за всім цим — у голові з’являється висновок: «Ну, весело тут! Але чи хотів би я тут жити?» І часто відповідь звучить так: «Жити — може, ні, а от приїхати ще раз — точно!» Бо кожне місто — як знайомий у соцмережах: у когось хочеться залишитись у друзях, а з кимось — краще просто поставити лайк і поїхати далі.

Доброго дня,друзі! Звертаюсь до не байдужих!!! Можливо в когось десь завалився дуйчик й може віддати в добрі військові руки, то будемо дуже вдячні! Завчасно дякуємо! 💙💛🫡

#ШІ #оповідання "Там, де б’ється моє серце" Глава 22. Ім’я серед тиші Січень 2023 року. Київ. Марія прокинулась рано. За вікном — сніг, але не той, що радує. Сірий, важкий, мовчазний. У квартирі — тиша, яку не порушувала навіть Аліна. Вона ще спала, притиснувши до себе подушку, як оберіг. Марія зробила каву, сіла за стіл, відкрила ноутбук. Робота йшла — фірма трималась. Вона трималась. Але всередині — порожнеча. Максим досі вважався зниклим безвісти. Вже понад місяць. Жодного дзвінка, жодного підтвердження. Лише тиша. І страх, який вона навчилась ховати під шарфом, усмішкою, звітами. 14 січня — вибух у Дніпрі. Ракета влучила у багатоповерхівку. 48 загиблих. Марія дивилась новини,і не могла до кінця усвідомити, що це все відбувається насправді. Їй здавалося, що кожна трагедія — це дзеркало її власної. Вона не знала, чи Максим живий. Але знала, що біль — живий. 18 січня — аварія гелікоптера в Броварах. Загинуло керівництво МВС. І дитина. Аліна запитала: — «Мамо, а тато теж літає на гелікоптері?» Марія стиснула зуби. — «Ні, сонечко. Він — на землі. І він дуже сильний.» 20 січня. Дзвінок. Невідомий номер. Вона взяла слухавку, не думаючи. — «Маріє, доброго дня. Це старший лейтенант Ковальчук, військова частина А-... Ми маємо нову інформацію щодо Максима.» Тиша. Серце зупинилось. — «Його обличчя зафіксували на відео, яке виклали російські канали. Це кадри з одного з таборів для військовополонених. Ми провели ідентифікацію — це точно він.» Марія не могла говорити. Лише слухала. — «Офіційно — він у полоні. Ми вже передали його дані до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Його включили до списку на обмін. Це не гарантія, але шанс.» Вона поклала слухавку. Сиділа. Довго. Потім встала. Підійшла до вікна. І заплакала. Не від болю. Від того, що нарешті — є слово. Є статус. Є ім’я серед тиші. * Максим сидів у кутку камери. Сивий мовчав. Новий охоронець — молодий, з порожніми очима — приніс воду. Максим не пив. Він думав. Про Київ. Про Марію. Про Аліну. Про те, що його обличчя — тепер не просто тінь. Його бачили. Його впізнали. Він не знав, як. Можливо, камера. Можливо, випадковість. Але це означало одне: він існує. Для них — він живий. * Марія відкрила ноутбук. Написала листа. Не в штаб. Не в частину. А в себе. > «Максиме. Я знаю, що ти живий. Я знаю, що ти там. І я з тобою. Ми тримаємось. Фірма працює. Аліна малює нову листівку. Цього разу — ти з мечем. Вона каже, що ти — наш лицар. Я не зламалась. Бо ти мені довірив. І я не маю права тебе підвести. Я люблю тебе. І я чекатиму. Скільки треба. Навіть якщо не буде зв’язку, навіть якщо не буде слів — я буду. Бо ти — є. І цього достатньо.» Вона зберегла лист. Не надіслала. Але він був. Як доказ. Як обіцянка. Далі буде...

#доброго_дня

ДОБРОГО ДНЯ шановні гості, учасники та ведучі Фестивалю трансформаційних ігор і розвитку особистості 💜 "The Best Version" 💜 📅 4.10 – 12.10.2025 (online +offline) 📍 ОФЛАЙН ДЕНЬ ФЕСТИВАЛЮ 12 жовтня 2025 📌 Garden Hall, м. Тернопіль, вул. Митрополита Шептицького, 30. 🕘 09:00 – 22:00 Розклад дня: 09:00– 10:30 — Реєстрація учасників/ведучих, відкриття фестивалю, фото/відео. 10:30 – 11:15 — Презентації ведучих 1-ї лінійки ігор 11:15 – 13:30 — Перша лінійка ігор 13:30 – 14:30 — Обід 14:30 – 15:15 — Презентації ведучих 2-ї лінійки ігор 15:15 – 17:30 — Друга лінійка ігор 17:30 - 18:15 - Презентація ведучих 3 лінійки ігор 18:15 - 20.30 - Третя лінійка ігор. 20:30 -22:00 - Розіграші, закриття фестивалю, нетворкінг, фотосесія💜 💻 ONLINE-ФОРМАТ (4 – 11 жовтня) 🎯 Для ведучих: Проведення 1 або більше ігор — 500 грн + можливість грати в будь-які ігри фестивалю онлайн 🎯 Для гравців: Єдина ціна — 890 грн за цілий тиждень Участь у 7–14 іграх онлайн на вибір 🏛 OFFLINE-ФОРМАТ (12 жовтня, Тернопіль) Періоди дії дисконту: 15.08–15.09 / 16.09–29.09 / 30.09–10.10 🎯 Для ведучих: Проведення 1 гри — 1000 / 1200 / 1500 грн + 2 подарункові квитки (лише у 1-му та 2-му періоді оплати). Квиток проведення на 2 гри (1 ведучій) — 1600 / 1900 / 2300 грн + 2 подарункові квитки учасника (лише у 1-му та 2-му періоді оплати). Квиток проведення на 3 гри (1 ведучій) - 2200/ 2500/ 2800грн + 3 подарункові квитки учасника (лише у 1-му та 2-му періоді оплати) Преміум стіл (їх лише 5 столів) - додатково 200 грн./стіл. Переваги проведення гри в зоні ПРЕМІУМ: - в оранжерейній зоні; - велика відстань до інших столів; - живий зелений бар'єр. 🎯 Для гравців: 650 / 850 / 1000 грн залежно від періоду дії дисконту 🔄 MIX-ФОРМАТ (Online + Offline) для гравців: Єдина ціна: 1500 грн 📌 Додаткова інформація: - Вибір гри онлайн — за розкладом ведучих - Вибір гри офлайн — під час презентацій у день фестивалю, зайняттям вільного місця за столом Для гарантованої участі в омріяній грі та 100% бронювання місця за ігровим столом — оплата 200 грн/гра (додатково до вартості квитка). 🛍 Ярмарок і бонуси: Оренда столу для продажу хендмейду або тематичних товарів/послуг — 500 грн/день за стіл. 🎁 БОНУС ДЛЯ ВЕДУЧИХ — безкоштовний стіл РЕКЛАМА ваших послуг і талантів (тільки для ведучих фестивалю). Для інших учасників реклама на столі організаторів — 200 грн 💳 Оплата та податки: Оплата здійснюється на рахунок ФОП. У разі повернення коштів платнику сума повертається за мінусом податку 6%, відповідно до законодавства України. 💌 Реєстрація вже відкрита! Місця обмежені — бронюй квиток завчасно та отримуй найкращу ціну. Гугл-форма для ведучих: https://forms.gle/PJ16tW94krNRoWu39 Гугл-форма для учасників https://forms.gle/vmCpJm5nApCkk1Jz6 Дякуємо за вибір нашого фестивалю. З нетерпінням чекаємо зустрічі та провести разом плідно час у розвитку та нетворкунгу!

Доброго дня 😀

Доброго дня всім, після не дуже приємних вчорашніх новин. Ви, бачу, також не спали. Цілком розділяю думку, що наступного тижня новин буде багато й різних, але всі — про можливий саміт двох підстаркуватих дідів на Алясці. Багато з вчорашнього було передбачувано. Дід Донні прагне статусу миротворця всіх часів. Іноді він лише фіналізує те, що готувалось до нього, як-от мирний договір Вірменії й Азербайджану, де дуже допомогла Туреччина. Але Ізраїль-Палестина та війна рф проти України не вирішені. В обох конфліктах від Трампа головний переговорник — один і той самий любитель чебуреків. Дід дає Вові дедлайн, санкцій не хоче ніхто, тож знаходять просте рішення. Так, наступ триває, орків більше, є втрати, але Покровськ, Часів Яр і Торецьк досі українські. Пуйло хоче «віддати» частини Донеччини — і тоді «мир». Для Донні це лише пляма на мапі. Ще аргумент: окупанти теж втратили там багато людей, тож санкції відкладаються, Путін «за мир», Вова молодець, Зеленського примусять, Нобель вручено, Донні в короні. Але як це «продати» українцям? Американське опитування: 69% за мир, 24% — за війну до перемоги. Але мир чи капітуляція? Те, до чого схиляють Україну — це капітуляція перед терористичним режимом, якому Трамп допомагає взяти перемогу в красивій обгортці. Про території говорять, про людей — забувають. Це долі мільйонів без прав, біженці, розділені сім’ї. Якщо обговорюють землі, треба вимагати: 1. Збереження громадянства. 2. Вивчення української мови і традицій. 3. Вільний перетин з Україною. 4. Право повертатись до домівок. 5. Пріоритет медичного забезпечення. 6. Нормальні комунальні послуги. І компенсації за житло. Учора Зеленський знову згадав про дипломатичний шлях. У 2022-му він казав: повертати навіть одну людину, якщо вона страждає від окупантів. А тут — мільйони. Тому… думайТЕ.