У Чорнобильському заповіднику фотопастка зазнімкувала рідкісного чорного лелеку. У заповіднику нині гніздиться понад 20 пар чорних лелек, а успішність розмноження останніми роками зросла до 50%. Зараз птахи вже відлетіли на зимівлю до Центральної Африки #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

У Чорнобильському заповіднику зростає популяція коней Пржевальського 🐴 27 років тому цих унікальних тварин завезли до зони відчуження. Сьогодні ж вони не просто прижилися — у заповіднику вже виросло кілька поколінь справжніх диких коней. Це єдині у світі дикі коні, що збереглися донині. Їхнє життя в Чорнобильському заповіднику стало прикладом відновлення природи навіть у місцях, де людина колись відійшла. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#гумор #пригоди Операція "Козацький банан" Хмільник, суботній ранок, +18°C. День, коли світ мав обертатися навколо ідеально спланованого весілля айтішника Тараса та його нареченої Оксани, почався не з Мендельсона, а з тихого, але фатального тріска. Тарас, тридцятирічний фахівець із кібербезпеки, що звик до логічних алгоритмів, стояв у своєму дорогому смокінгу біля банкетного залу "Виноградна Лоза" і відчував, як його життєвий алгоритм іде в нескінченний цикл помилок. «Де-де? Кажи голосніше, Діду! Я тебе через фату не чую!» — кричала Оксана у слухавку, стоячи в білосніжній сукні в центрі залу, де панував тривожний шепіт. З-за рогу виїхав старенький, бежевий ВАЗ-2101 ("Копійка"), який Тарас ласкаво називав "Некромобіль". За кермом сидів Дід Микола (75 років), хрещений батько Тараса. Дід, колишній завгосп із тридцятирічним стажем, був переконаний, що ізолента, мотузка та вміння "підкрутити" — це три кити світобудови. Дід Микола виліз із машини, поправив пом'яту вишиванку, яка більше нагадувала карту бойових дій, і з незворушним виглядом оголосив: «Я вас вітаю, молоді. Везу торт». У багажнику, де мав стояти семиярусний, п’ятнадцятикілограмовий весільний шедевр, ідея якого була вкрадена Оксаною з каталогу лондонських весіль, панував жах. «Він. Оселедець. Що це таке?» — прошепотів Тарас, його смокінг раптово став тісним. «Так я ж казав, що торт, Тарасику, це надто висока конструкція для наших доріг! Я його, як ти просив, зафіксував! Осьо! Ізолентою і рибальськими сітками! Щоб не хитався!» — гордо пояснив Дід Микола. — «Але, коли я проїжджав вибоїну під сільрадою, верхній ярус, ось цей, з лебедями… Він трохи... приліг відпочити». Верхній ярус, символ "солодкого життя", тепер являв собою імпровізований, кремовий "вулкан" у поліетиленовому пакеті. Оксана, кинувши слухавку, підійшла до них і її голос пролунав спокійно, але з такою інтонацією, що у Тараса затремтіли підколінні чашечки. «Тарасе. У нас через три години має прийти преса з місцевого телеканалу. Якщо вони побачать цей кремовий Чорнобиль, я вийду заміж за першого ж офіціанта. Сідайте. Їдемо». Рішення було прийнято миттєво: до Вінниці! Лише там, у великому місті, була кондитерська "Панна Галина", яка могла за дві години створити "чудо-ярус". У "Копійці" стало тісно. Спереду сиділи Тарас (у смокінгу і з кремом на комірі) та Дід Микола (у потертій вишиванці, що виглядала як камуфляж). «Даріусе! Тобто, Діду! Чому так повільно? У мене весілля горить!» — кричав Тарас, дивлячись на спідометр, що ледве дотягував до 60 км/год. «Ти знаєш, скільки ця красуня споживає на шостій передачі? Я їду на четвертій! Це таємна завгоспська економія, синку! — Дід театрально опустив вікно. — Треба берегти ресурси! Ось, ти б на свого "Ніссана" теж поставив би таку ізоляцію!» Дорогою почалися пригоди. На єдиному світлофорі за містом "Копійка" заглухла. Дід Микола, замість того, щоб скористатися стартером, вискочив з машини і почав бити ногою по колесу. «Треба, щоб вона відчула любов!» — пояснював він. Тарас, змучений, вискочив і, закривши обличчя від погляду водіїв, що сигналили, сам завів машину. Дзвонила Оксана. «Тарасе! Свідки вже п’ють шампанське! Моя мама щойно запитала, чи не час, часом, "задіяти резервний торт" (це був Наполеон, куплений "про всяк випадок" у місцевій їдальні). Ти знаєш, що Наполеон на весіллі — це символ розлучення! Жодного Наполеона! Або торт, або розлучення! Я тебе чекаю!» Коли Тарас намагався використати навігатор, Дід Микола відібрав його. «Яка це ще GPS? Ти знаєш, що таке справжня навігація? Це інтуїція і знання всіх бабок, які продають мед! Ось туди, до того поля, там кума мого брата тримає козу. Вона нам і дорогу підкаже, і може, сиру дасть!» Тарас, одягнений у смокінг, змушений був колупатися в іржавому двигуні, слухаючи дідові настанови про важливість радянських запчастин, і обіцяючи собі, що його весільна подорож точно буде не в Карпати, а в психіатричну клініку. Вони прибули до Вінниці. Кондитерська "Панна Галина" виявилася яскравим, сучасним закладом. Їх зустріла Пані Галина, харизматична жінка років сорока, з поглядом, що оцінював, чи ви гідні її десертів. «Верхній ярус? Зі "Світанком Над Темзою" (так називався торт)? Можливо! Але у мене є один секрет: для моїх шедеврів я використовую мадагаскарську ваніль з лімітованої партії! Вона є тільки у Бабці Паші на центральному ринку, у її підпільній точці за рядами з огірками!» Тарас і Дід Микола кинулися на ринок. Дід Микола, відчувши себе у рідній стихії завгоспа, розцвів. Він швидко знайшов "коридор" до Бабці Паші. Ванілі не було. Але був банановий поворот. «Ваніль? Немає. Але вчора мені привезли, по секрету, бразильські банани! Нелегально, через Одеський порт! Смак — як у золота! Спеціально для "елітних" тортів! Я вам дам їх за... за... ось ту блискучу штучку!» Блискучою штучкою виявилася стара, іржава автозапчастина з "Жигуля", яку Дід Микола завжди носив із собою, "про всяк випадок". Бабуся Паша, колишній механік, радісно погодилася на обмін. «Харон»... тобто, "Копійка", летіла назад до Хмільника. Дід Микола, щоб "покращити" доставку, встановив на дах машини величезний, помаранчевий рекламний лайтбокс, який Тарас прихопив у кондитерській, зафіксувавши його, звісно, ізолентою. Вони вриваються у весільний зал. Музика припиняється. Усі дивляться на Тараса, який виглядає, як виснажений Джеймс Бонд після невдалої місії, і на Діда Миколу, який гордо несе новий ярус з ароматним "банановим" кремом. Торт врятовано. Оксанин гнів замінився чистим, виснаженим полегшенням. Під час тосту Дід Микола, взявши мікрофон, виголосив промову, яка увійде в сімейну легенду: «Я хочу сказати тост! Ось, дивіться на цей торт! Він гарний, але... він трохи кривий! Це тому, що життя — воно не ідеальне! Воно стоїть трохи нерівно, як і моя "Копійка"! Але воно тримається! Воно тримається на козацькій ізоленті, на бабусиних бананах і на залізних нервах нашого Тараса! Тому що справжня любов — це не ідеальний план, а вміння разом вирішити проблему, навіть якщо для цього треба пожертвувати смокінгом і поторгуватися з бабкою за банани! За хаос, який об'єднує!» Гості реготали. Молодята обнялися. Тарас, дивлячись на щасливу Оксану, нарешті зрозумів. Він планував ідеальне європейське весілля, а отримав справжнє українське — сповнене шалених пригод, абсурду та безмежної любові до життя. Його весільна подорож почалася з поїздки на "Копійці", і він про це анітрохи не пошкодував. 🙂

💔🥹 Реакція матерів захисників Чорнобильської АЕС на їх звільнення з російського полону. Відео: Наталя Стареправо/Еспресо.

❗️Момент атаки на енергетичну інфраструктуру Славутича: унаслідок атаки виник блекаут на Чорнобильській АЕС, — росЗМІ Щонайменше 8 БПЛА-камікадзе влучили по підстанції 330 кВ і ще один удар припав на підстанцію 110 кВ. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

😳 Чоловік відновив покинутий дім у Чорнобильській зоні відчуження #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

#кіно #рекомендація «Брама» (2017) реж. Володимир Тихий Жанр: горор Хронометраж: 107 хв. 💭 Про що фільм: Баба Пріся живе у Чорнобильській Зоні відчуження разом з донькою і внуком. Вона вживає галюциногенні гриби, товаришує з русалками і розповідає, як в молодості за часів війни відправила на той світ дванадцятьох німців. Одного дня Пріся отримує містичне попередження про катастрофу, що насувається. Дивитися - тут: https://takflix.com/uk/films/brama

Масковий режим повертається на Рівненщину. Відсьогодні його запроваджує Регіональний центр орфанних захворювань, радіаційного захисту та спеціалізованої допомоги (колишня «чорнобильська лікарня»). У інших обласних медичних закладах також розглядатимуть запровадження такого кроку. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

🇺🇦❤️23 серпня – День Державного Прапора України На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України 23 серпня в Україні відзначається державне свято – День Державного Прапора України. Державний Прапор - один з офіційних державних символів суверенітету держави. Український Державний Прапор - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору. Відомо, що синьо-жовті кольори на прапорі мають щонайменше тисячолітню історію і сягають часів Русі та Галицько-Волинського князівства. Перша історична згадка про поєднання жовтого і синього кольорів датується 1256 р. − днем заснування Львова. На гербі міста поєдналися жовтий лев на голубому тлі. У запорожців також зустрічалися сині прапори із золотими орнаментами. Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. Перша спроба утворити прямокутний прапор з жовтого і синього кольорів була зроблена Головною Руською радою на Галичині 1848 р. Цього ж року за ініціативою Ради на міській ратуші Львова вперше був піднятий синьо-жовтий прапор. Уперше після Лютневої революції 1917 р. синьо-жовті прапори з’явилися у Києві, Одесі та Харкові. 17 березня того ж року було проголошено про організацію Центральної Ради. Відтоді у Києві публічно та на офіційному рівні з’являються символи української державності. Перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора як нашого національного символу відбулося 22 березня 1918 р. − Центральна Рада ухвалила Закон, затвердивши поєднання жовтого і синього кольорів як прапор Української Народної Республіки. У 1938−1939 рр. синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, у 1941 р. – Української Держави. За радянських часів зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, за який могли ув’язнити на два роки або потрапити до концтабору чи психлікарні. Та все ж знаходилися відчайдухи, які не боялися ризикувати. Зокрема, 1 травня 1966 р. над будинком Київського інституту народного господарства замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий. Задум тих, хто це зробив, полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу «Більшовик». Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор. Це мало викликати резонанс. Через дев’ять місяців КДБ вдалося знайти хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення інституту Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали відповідно 3 та 2 роки таборів суворого режиму. 26 квітня 1989 р. у Львові під українським прапором відбувся мітинг пам’яті жертв Чорнобильської трагедії. 22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор. 23 березня 1990 р. він з’явився над Тернопільською міськрадою, а 3 квітня 1990 р. − над Львівською міськрадою. 24 липня 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради. Полотнище було попередньо освячено в Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм. 24 серпня, після проголошення Акту незалежності України, група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради. Нині український національний синьо-жовтий прапор є державним прапором України. Впродовж історичних звершень він ставав символом боротьби за національні й соціальні права українського народу. Серце кожного українця завмирає при підйомі національного прапору. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Державний Прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

#кіно #рекомендація «Розпад» (1990) реж. Михайло Бєліков Жанр: драма, катастрофа Хронометраж: 90 хв. 💭 Про що фільм: Напередодні Чорнобильської аварії журналіст Олександр Журавльов повертається додому, до своєї родини, у рідний Київ. Однак уже завтра плин буденних події зміниться назавжди. Історія вкотре розділиться на «до» і «після» катастрофи. Масштаби та подробиці аварії старанно замовчуються. Утім Олександр не здається і намагається розкрити цю таємницю. Журавльов безперечно є симптомом свого історичного пострадянського контексту, заточеного на дискурс правди та пошук істини. Незабаром ця ситуація зміниться, а поставарійна героїка поступиться місцем національній жертовності. «Розпад» – перший художній фільм про аварію на Чорнобильській АЕС, знятий під час «гласності» та «перебудови» – періоду, коли цензура вже ослабла, а держава й надалі фінансувала кінематографічні проекти. Глибока криза індустрії розпочнеться лише через кілька років і триватиме й по сьогодні. Ко-продюсером фільму виступив американський продюсер Пітер Алмонд, що забезпечило «Розпаду» широкий міжнародний прокат. Дивитися тут: https://online.dovzhenkocentre.org/films/rozpad/