Закинутий спорткомплекс київського національного університету ім Тараса Шевченка. Колись заради цієї споруди було вирубано унікальний акліматизаційний сад, створений українським вченим Миколою Кащенко. Він мріяв вирощувати в Києві теплолюбні культури, ягоди, овочі, фрукти, як то персики або кавуни. Щоправда, в умовах змін клімату мрії вченого реалізуються самотужки. Сад Кащенко вирубали під будівництво вищої Київської партійної школи. Тут мали готувати ідейних лідерів для комуністів. Натомість, після розвалу СРСР комплекс школи зайняв інститут міжнародних відносин, який згодом перейшов під омофор університету ім Шевченка. Натомість, до спорткомплексу ні у кого так й не дійшли руки до сьогодення. #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

❗️У квартирі в центрі Москви знайшли мертвим генерал-полковника у відставці Станіслава Петрова — засновника військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту Росії. Він відіграв важливу роль у створенні важкої вогнеметної системи ТОС-1 «Буратино». ⚡️За інформацією російських медіа та правоохоронців, поряд із загиблим лежала вогнепальна зброя, що може свідчити про самостійне позбавлення життя. Колишньому воєначальнику було 87 років. Станіслав Петров був однією з ключових фігур у формуванні військ хімічного захисту ще за радянських часів. Служив у цих підрозділах із кінця 1950-х років, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а наприкінці існування СРСР очолював відповідні війська. Останні роки генерал працював у науковій сфері. Був співробітником військового дослідницького центру, який перебуває під санкціями західних країн через підозри у причетності до програм із розробки хімічної зброї.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Стратегічний бомбардувальник Ту-160 злітає з авіабази Прилуки в Чернігівській області, 1994 рік. Після розпаду СРСР там знаходилося 19 літаків такого типу. З 1998 року за програмою Нанна - Лугара Україна утилізувала 10 літаків, один передали до Полтавського музею дальньої авіації, а решта (вісім) були передані росії в рахунок оплати за природний газ. У присутності американських сенаторів Річарда Лугара і Карла Левіна першим розрізали Ту-160 з бортовим номером 24, випущений в 1989 році, який мав 466 годин нальоту. Другим був утилізований Ту-160 з бортовим номером 14, побудований в 1991 році - він мав наліт лише 18 годин. #history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України

40 років катастрофі на ЧАЕС: хроніка трагедії, що ознаменувала розпад СРСР #history_of_Ukraine #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна #Новини_України https://brovaryregion.in.ua/?p=48817

20 квітня 1938 року — день, коли українській мові вкотре намагалися відвести другорядну роль у її ж домі. Російську мову зробили обов’язковою в усіх школах України — не як можливість, а як нав’язану норму, як інструмент витіснення. А вже 21 квітня 1938 року постановою № 331 РНК УРСР «Про доповнення постанови РНК ЦК КП(б)У від 20 квітня 1938 р. “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України”» ще більше посилили цей тиск — збільшили кількість годин для російської мови в українських школах і школах національних меншин. Освіта стала полем боротьби, де українське слово відтискали, витісняли, змушували мовчати. Це не була випадковість. Це була політика. Холодна, послідовна, багаторічна. Понад три століття наступу — від Московської держави до Російської імперії й СРСР. Понад три століття спроб стерти, замінити, підпорядкувати. Українську мову не просто обмежували — її виштовхували з шкіл, з міст, із повсякденного життя. Її намагалися зробити “зайвою”, “непотрібною”, “другою”. Але мова вистояла. І сьогодні, згадуючи ці постанови, кожний такий наступ на українську мову — це не лише про минуле. Це про ціну, яку платили за право говорити українською. І про відповідальність — не дозволити витіснити її знову.

🕯🇺🇦З глибоким сумом повідомляємо про передчасну смерть Юрія Олександровича Сурдіна. Юрій Олександрович народився 18 лютого 1962 року. З дитинства присвятив себе фехтуванню, досягнувши високих спортивних результатів, за що йому було присвоєно звання майстра спорту СРСР з фехтування. Після завершення спортивної кар’єри він продовжив служіння улюбленій справі як тренер Миколаївської СДЮСШОР з фехтування. За роки тренерської діяльності підготував цілу плеяду сильних спортсменів, зробивши вагомий внесок у розвиток українського фехтування. Серед його найвідоміших вихованців — Дмитро Чумак, чемпіон Європи серед юніорів 2000 року, бронзовий призер чемпіонату світу 2006 року у командних змаганнях. Юрій Олександрович також був суддею міжнародної категорії з фехтування, користувався заслуженим авторитетом і визнавався одним із найкращих суддів України. Світла пам’ять про Юрія Олександровича Сурдіна назавжди залишиться в серцях колег, учнів і всіх, хто його знав🙏 Федерація фехтування України висловлює щирі співчуття рідним та близьким покійного. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Він прославився у світовій пресі як виконавець атентату у Львові проти галицького намісника Анджея Потоцького, на знак помсти за кривди, заподіяні українцям. 12 квітня 1908 року у Львові, 20-річний студент Мирослав пішов до будинку намісництва – теперішньої будівлі Львівської облдержадміністрації , і застрелив намісника імператора Австро-Угорщини – графа Анджея Потоцького. Цього дня граф саме проводив аудієнцію у робочому кабінеті. Близько першої години дня до кабінету увійшов студент філософії Львівського університету Мирослав Січинський. Він дістав пістолет та здійснив чотири постріли. Своїй жертві Січинській предметно пояснив, що поліція не має права колоти багнетами беззбройних селян. Він заявив, що вчиняє атентат за кривди українського народу, зокрема, за вбивство Марка Каганця та фальсифікацію виборів до австрійського парламенту. «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!»— вигукнув Січинський. Перша куля потрапила в ліве вухо намісника та зачепила мозок. Наступні кулі пробили лоб, палець лівої руки і ліве плече. Січинський не робив спроб утекти. Він сів у передпокої та чекав прибуття поліції. У дорозі поліцейські намовляли Січинського удати неврівноваженого. Мовляв, так вдасться уникнути смертної кари. Той лишень відмахувався. О четвертій дня над будинками магістрату й намісництва підняли чорні стяги. Відповідальності за цей акт не взяла на себе жодна політична організація. Однак вчинок Січинського схвально оцінили радикальні українські партії. Натомість духовенство і митрополит Андрей Шептицький засудили вчинок студента та назвали його терористичним актом. Якнайрішучіше підтримали Січинського селяни. По селах навіть співали: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!». На честь Мирослава Січинського навіть почали називати дітей. Однак вчинок Мирослава Січинського спричинив і негативні наслідки - хвиля антиукраїнських погромів прокотилася Галичиною. Зразу після вбивства біля пам’ятника Адамові Міцкевичу зібралася велика демонстрація польського населення Львова. Після виступів натовп узявся бити шибки в українських установах і помешканнях. Погроми тривали кілька днів. Розмовляти українською на вулицях було небезпечно. Атентат Січинського став точкою відліку для появи нової України – воюючої України народницького соціалізму (Січинський був переконаним соціалістом-народником), яка зійшлася у смертельному двобої зі світом графів, намісників та статусних політиків. За вбивство намісника Січинський засуджений до смертної кари. Однак через міжнародний резонанс цісар замінив покарання на 20-річне ув'язнення. Молоді радикали-драгоманівці у 1911 році (зокрема Дмитро Вітовський, у 1918-му – керівник Листопадового чину), організовували його втечу з в’язниці. Січинський виїхав до Норвегії, згодом – до Швеції, а звідти – до США. Проживаючи в США, після Другої світової війни він очолював американські організації дружби з СРСР. Тричі приїжджав в УРСР, двічі — до Львова. Тут його приймали на рівні Львівського обкому КПРС. Деякі дослідники навіть припускають, що М. Січинський працював на низку спецслужб. До кінця життя він не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим. Помер Мирослав Січинський в еміграції, в США в 1979 році. Мирослав Січинський народився 11 жовтня 1887 році в селі Чернихівці неподалік Збаража (нині Тернопільщина) в родині священика. Після навчання в Коломийській і Перемишльській гімназіях вступив на правничий факультет Віденського університету. Згодом продовжує навчання у Львівському університеті. У 1907 р. він був серед майже сотні студентів-українців, які захопили університетський будинок. Вимагали, щоб посвяту студентів здійснювали не тільки польською, а й українською. У вікні вивісили синьо-жовтий прапор. Заколотників арештували. Але ті пригрозили голодуванням, і за чотири дні їх відпустили. Того ж року відбувалися вибори до Віденського парламенту. У селі Горуцьк Дрогобицького повіту було вбито п’ятьох селян-українців, які протестували проти масових фальсифікацій на користь поляків. У лютому наступного року знову фальсифікації — тепер на виборах до Галицького крайового сейму. У селі Коропець на очах матері й сестри офіцери багнетами закололи кандидата до сейму, селянина, 27-річного Марка Каганця. Більшу частину населення Галичини становили українці. Проте влада у провінції була зосереджена переважно в руках поляків. Галицьке намісництво у 1903 р. очолив граф Анджей Потоцький. Казали, що він почувається у краї як король. У той час Січинський агітував по селах не голосувати на виборах за поляків. Згодом доходить висновку, що легальною боротьбою перемоги домогтися годі, й наважується на вбивство Потоцького.

Сьогодні 10 квітня, свій День народження відзначає МС СРСР та України з гандболу, відомий тренер, один із засновників і президент броварського дитячого " ФК "Броварія" - Максим Олександрович Кутаков. Міцного здоров'я, фізичних сил для створення позитиву та здолання негативу, щастя й радості від життєвих ситуацій та від успіхів своїх підопічних. Бажаємо, щоб у цей день народження вас привітали самі близькі та рідні люди. Щоб поряд були вірні друзі та віддані улюблені. Щоб настрій був іскристо-райдужним, компанія — веселою, а враження — незабутні! Щастя вам, у всіх сферах життя! Успіхів Вам і вашим вихованцям, творчого натхнення та спортивних перемог! Будьте здорові та щасливі! #ФК_Броварія_Бровари #дитячий_футбол_Бровари #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport

Хто зробив атомну бомбу більшовикам? У 1969 році в Радянському Союзі на двох британських машинах уперше почали виробляти туалетний папір для широких верств населення. І все б нічого, але саме тоді виповнилося 20 років, як СРСР уже володів атомною бомбою. Як так сталося, що між туалетним папером і ядерною зброєю пролягло аж два десятиліття? Звідки у Союзу, зруйнованого війною, з неефективною системою управління, взялися гроші, люди та можливості для розробок у такій високотехнологічній сфері? Атомну бомбу СРСР подарував улюблений фізик Гітлера - Манфред фон Арденне Це Ігор Курчатов, як розповідає російська пропаганда, був настільки геніальним, що самотужки, з групою молодих інженерів, створив атомну бомбу від «а» до «я»? Чергова більшовицька казка. Якщо ви зайдете в Google і наберете прізвище штандартенфюрера СС, кавалера Лицарського Хреста, барона Манфреда фон Арденне, то з подивом дізнаєтеся, що він є лауреатом двох Сталінських премій - 1947 та 1953 років. Постає просте питання: як це взагалі могло статися? Талановитий фізик. Один із піонерів телебачення. Лауреат національних премій НДР 1958 і 1965 років. Можливо, йшлося про розробки у сфері телерадіомовлення? Радянські джерела про це воліють мовчати. Насправді саме Арденне, а не Курчатов, створив атомну бомбу і фактично подарував Радянському Союзу статус великої держави. Фон Арденне мав власну приватну лабораторію під Берліном, яку щедро фінансували в межах німецького ядерного проєкту. Саме Манфред фон Арденне розробив метод газодифузійного очищення ізотопів урану та їх розділення в центрифузі. Його лабораторію охороняв полк СС. Бетонні укріплення, добре підготовлені солдати - СРСР довелося б покласти три дивізії на штурм цього об’єкта, і навіть тоді шансів захопити документацію та обладнання в неушкодженому стані майже не було б. Тим більше не було шансів зловити самих фізиків, які могли в одну мить розчинитися в західній зоні окупації. І раптом - диво. Есесівці без спротиву склали зброю, увесь науковий колектив лабораторії виявив бажання співпрацювати саме з росіянами. Уся апаратура, уранова центрифуга, документація, реактиви - усе в робочому стані - опинилося в руках радянських спецслужб. На додачу - 15 тонн металевого урану німецького ступеня очищення. На той час це був справжній скарб. Цікаво й інше: барон Арденне з дружиною вирушили до Москви, прихопивши із собою розкішний рояль, парадну есесівську форму та картину на повний зріст від особистого художника фюрера, на якій Гітлер вручає йому дубове листя до Лицарського Хреста - однієї з найвищих нагород рейху. І поїхав він не сам, а з більш ніж 200 видатними фізиками та радіоінженерами. Серед них: - творець уранової металургії — Ніколаус Ріль (Nikolaus Riehl), - майбутній лауреат Нобелівської премії - Густав Герц (Gustav Hertz), - майбутній президент Академії наук НДР — Макс Фольмер (Max Volmer), - розробник газової центрифуги для розділення урану - Макс Штеенбек (Max Steenbeck). Вивезли також німецькі електротрансформатори - не пропадати ж добру. Разом із ними поїхали документація та реактиви, запаси плівки, папір для самописців і фотореєстраторів, магнітофони для телеметрії, оптика - усе те, чого сталінська тоталітарна держава не виробляла взагалі, а окремі позиції не може освоїти за якістю й досі. Робітничо-селянські мародери-трофейщікі по репарації витягували найкращі верстати й вивозили цілі новенькі заводи з усіх підконтрольних їм країн. Так, під Віднем в Австрії був повністю демонтований новий радіоламповий завод, вакуумні печі якого були особливо цінними. Австрійці навчилися відкачувати повітря ртутними вакуумними насосами, що дозволяли отримувати вакуум із розрідженням до 10⁻¹³ мм ртутного стовпчика. Для відсталої Росії це було недосяжно. І, по суті, лишається таким і досі. У Москві швидко звели спеціальне поселення - цілком комфортне, де пан Арденне оселився в особняку. Кожному німецькому фізику надали по 5–6 радянських інженерів-учнів, обов’язково зі знанням німецької мови. Фон Арденне нікого не боявся й у свята прогулювався поселенням у німецькій формі з усіма нагородами. Від НКВС до нього приставили Ігоря Курчатова, якого не слід плутати з фізиком Борисом Курчатовим. Якщо в Академії наук проходила нарада за участю Ландау, Капіци та інших учених і там згадували прізвище Курчатов - ішлося про Бориса. А якщо нараду проводили Лаврентій Павлович Берія з Йосипом Віссаріоновичем Сталіним - тоді це був Ігор Курчатов. Паралельно в промисловому реакторі об’єкта «Челябінськ-40» отримали плутоній для першої радянської атомної бомби. А після її успішного випробування німецький учений доктор Ніколаус Ріль чомусь став Героєм Соціалістичної Праці. Далі настав час масового виробництва боєголовок і промислових обсягів радіоактивного урану. Крім того, стало відомо, що японці отримували від німців уран у ящиках, які перевозили підводними човнами. Згодом Арденне перевели до Сухумі, де на березі бухти було створено новий науковий центр. Не плутайте це із Сухумським заповідником для мавп, звідки один із вихованців утік до Києва й час від часу кукурікає про «рятівника 400 тисяч українців» - Абрамовича. Барон фон Арденне став науковим керівником Сухумського фізико-технічного інституту. Велику роль у його роботі відіграв також австрійський учений, радіотехнік доктор Фріц. За цю роботу барон отримав другу Сталінську премію 1953 року, а в 1955 році повернувся до НДР. Що саме Союз отримав від Німеччини Наприкінці війни, у 1945 році, Німеччина вже мала: - реактивні двигуни та серійні реактивні літаки, - перші зенітні ракети, - перші ракети класу «повітря — повітря», - атомну промисловість, - інфрачервоні танкові приціли, - радіолокаційні станції та станції селекції перешкод, - потужні засоби радіоелектронної боротьби, - транзистори. Крім того, були авіаційні приціли, навігаційні прилади для підводних човнів, 1,5-вольтові радіолампи розміром із ніготь мізинця, крилаті та балістичні ракети. Усе це дісталося Радянському Союзу. У середині 1980-х, коли всі німецькі вчені вже померли, закінчилися й будь-які реальні досягнення «совка». У Московії ніколи не вміли створювати своє. А от знищувати й красти чуже - це в них виходило блискуче. Нація трофея. Український слід. Чимало речей розробляли саме українські вчені-фізики, але більшу частину їхніх напрацювань засекретив КДБ. Наприклад, нову технологію створення збагаченого урану для атомної бомби без дорогих центрифуг, яку свого часу було придумано де?.. Правильно - в Україні. А довів цю технологію до практичного результату батько пакистанської атомної бомби - Абдул Кадир Хан, який, як стверджує автор, сам розповідав йому про це ще у 1995 році в Ісламабаді. Він лише вдосконалив цю технологію й забрав значну частину креслень із німецько-бельгійської компанії Eurenco, де колись працював. Це просто історія про те, що у «ванюшок» немає нічого свого, окрім дерев’яного сортира, яким вони пишаються вже багато століть. Чи може Україна створити власну ядерну зброю? Взагалі без проблем. Усе є. Немає лише бажання. ©Залман Шухер #суботнійвлог

Колишній капітан збірної України з футболу Ігор Петров назавжди заплямував свою репутацію. Петров став новим президентом фейкого Шахтаря, який виступає у самопроголошеній "ДНР". Колишній футболіст національної команди України залишився проживати в окупованому росіянами Донецьку і з 2016 року очолював футбольний союз "ДНР". Додамо, що так званий Шахтар восени 2025-го отримав дозвіл на виступи в чемпіонаті росії, а саме в другому за силою дивізіоні. Нагадаємо, за свою професійну кар'єру Петров завершив у 1998 році. Він виступав за донецькі Шахтар та Металург, а також за ізраїльські Бейтар та Маккабі Іроні. Зрадник Батьківщини встиг стати володарем Кубка СРСР та України, Суперкубка СРСР, а також срібним призером чемпіонату України. Також Петров є одним із головних бомбардирів в історії "гірників", забивши 84 голи в офіційних матчах. До слова, у 1994 році вивів збірну України з капітанською пов'язкою на поєдинок проти Литви в рамках відбору на чемпіонату Європи-1996. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport