#Понеділок

🇺🇦Склад юніорської збірної України з хокею на Турнір 4 Націй 5–7 листопада збірна України U20 візьме участь у Турнірі Чотирьох Націй. Суперниками нашої команди стануть збірні Данії, Австрії та Норвегії. Данія та Австрія — суперники України в дивізіоні IA, а Норвегія за підсумками чемпіонату світу в Бледі повернулася до елітного дивізіону. Команда збереться в понеділок, 2 листопада, щоб провести кілька тренувальних днів. До складу юніорської збірної увійшли 23 хокеїсти: 3 воротарі, 7 оборонців та 13 нападників. #Хокей #Хокей_України #Хокей #Hockey #world_hockey #worldhockey #brovarysport @brovarysport #український_хокей ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

😳 Матч ПСЖ з Марселем перенесли через протести: гра відбудеться в день церемонії Золотого м’яча Поєдинок 8-го туру чемпіонату Франції між ПСЖ та Ліоном, що мав відбутися в неділю, 25 жовтня, перенесено на день пізніше 🇫🇷 Причиною зміни дати стали заплановані масові акції протесту в столиці. Паризька префектура поліції наполягла на перенесенні гри через максимальну залученість правоохоронців на інших об'єктах. Попри намагання LFP зберегти початковий розклад, влада наполягла на перенесенні зустрічі 🤯 Тепер команди зіграють у понеділок, 26 жовтня, о 21:30 за київським часом ⏰ Через перенесення поєдинок стартує одночасно з гала-вечором вручення "Золотого м'яча-2026" у Лондоні. Одразу троє футболістів парижан — Усман Дембеле, Вітінья та Хвіча Кварацхелія є претендентами на нагороду 🇫🇷 #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Незнайомець, який знає мене надто добре У кожної людини є свій найвідданіший друг. Він ніколи не сперечається, не перебиває, не дає непроханих порад і завжди погоджується зустрітися в будь-який час доби. Щоправда, іноді кривляється, але це вже залежить від того, хто перед ним стоїть. Щоранку я підходжу до нього з певним острахом. Ніколи не знаєш, кого там сьогодні побачиш. Учора, наприклад, був цілком пристойний чоловік із розумними очима та легким нальотом інтелігентності. А сьогодні звідти визирає якийсь пом’ятий тип, якого ніби всю ніч використовували замість подушки. Причому без його згоди. Я уважно розглядаю незнайомця. Він дивиться на мене з таким самим здивуванням. Я піднімаю брову — він піднімає. Я примружуюся — він теж. Нарешті посміхаюся, аби розрядити ситуацію. Незнайомець посміхається у відповідь, і я розумію: хлопець начебто непоганий, просто обставини його не прикрашають. Починається ретельна інвентаризація. Ніс на місці. Вуха теж. Очі, здається, трохи втомилися від життя, але хто тепер не втомлений? Волосся поводиться незалежно, наче вже отримало повістку до іншого організму. На підборідді з’явилася щетина. Вона, очевидно, вирішила нагадати, що час іде, навіть коли ти нікуди не поспішаєш. Особливу увагу приділяю зморшкам. Ось одна біля ока. Цікаво, коли вона встигла прописатися? А ось друга. Ця, здається, від сміху. Приємно усвідомлювати, що бодай деякі з них мають позитивне походження. Решта, мабуть, від роздумів про сенс життя, комунальні тарифи та поведінку людства. Найпідозріліша зморшка на лобі. Вона глибока, поважна й нагадує слід від невдалої спроби зрозуміти політику. Я пробую її розгладити пальцями. Марно. Зморшка дивиться на мене з виразом чиновника, якому принесли неправильно оформлену заяву. — Ну що, старий, — кажу я своєму відображенню, — як справи? Воно мовчить. — Зрозуміло. Не хочеш розповідати. Мабуть, теж маєш проблеми. Я знову посміхаюся. Цього разу вже впевненіше. У дзеркалі з’являється людина, яка ніби знає якийсь секрет. Можливо, вона просто згадала, що сьогодні не понеділок. А можливо, нарешті усвідомила: життя надто коротке, щоб витрачати його на переживання через власний ніс. У такі хвилини я починаю філософствувати. Дзеркало — дивовижний винахід. Воно показує нам правду, але тільки ту, яку здатне відобразити. Воно бачить наші вуха, зморшки, неголене підборіддя й усі сліди вчорашньої втоми. Проте воно не знає, про що ми мріємо, чого боїмося, кого любимо і скільки разів усміхалися іншим, коли самим було зовсім не до сміху. І все-таки ми чомусь довіряємо йому більше, ніж власним друзям. Скажи приятель, що ти маєш чудовий вигляд, — подумаєш, що він підлещується. Скаже дружина, що пора постригтися, — образишся. А дзеркало мовчки демонструє твою зачіску, і ти сам доходиш висновку, що перукарня сьогодні важливіша за державні справи. Ось вона, сила об’єктивності! Звісно, кожен має право на маленьке самонавіювання. Я, наприклад, іноді повертаюся перед дзеркалом боком. Не тому, що маю якісь претензії до власної фігури. Просто цікаво подивитися на себе з іншого ракурсу. Наука ж не стоїть на місці! Потім втягую живіт. Відразу відчуваю себе людиною з неабияким спортивним минулим. Щоправда, довго так не витримаєш, а тому доводиться повертатися до природного стану. Зате на кілька секунд я мав чудовий вигляд. Принаймні з того боку, з якого дивився. І тут мене охоплює підозра: а раптом дзеркало теж має свої комплекси? Може, йому набридло щодня бачити одні й ті самі обличчя? Може, воно мріє бодай раз показати людині не те, що є, а те, чим вона себе уявляє? Уявляю, як одного ранку я підходжу до нього, а там — статечний пан із густою шевелюрою, спортивною поставою і поглядом людини, яка вже давно розв’язала всі світові проблеми. — Перепрошую, — кажу я, — а де той, що тут зазвичай стоїть? — Пішов на пенсію, — відповідає дзеркало. — Ви ж самі щодня називали його старим. От він і образився. Після таких думок краще відійти від дзеркала й зайнятися чимось корисним. Наприклад, поснідати. Бо скільки можна розглядати людину, яка нікуди не поспішає, нічого не говорить і навіть не пропонує випити кави? Перед виходом я ще раз зазираю у дзеркало. Відображення дивиться на мене вже без особливого подиву. Ми обоє звикли одне до одного. — Ну що, — кажу я, — до вечора? Воно мовчки киває. І я виходжу у світ, де кожен має власне дзеркало. Хтось носить його в кишені, хтось — у голові, а хтось узагалі не потребує скла й амальгами, бо щодня милується собою в очах інших. Останні, до речі, найнебезпечніші. Звичайне дзеркало хоча б іноді показує правду. А людина, яка закохана у власне відображення, здатна роками доводити всім навколо, що криве не дзеркало, а світ. Хоча, якщо подумати, у кожного з нас є маленьке дзеркало всередині. І було б непогано час від часу зазирати й у нього. Тільки обережно: там можна побачити не лише те, що хочеться. -------------------------- https://korop.gt.tc/archives/2917

#понеділок

Всі прагнуть до раю, але вмирати ніхто не поспішає Я давно помітив одну дивну людську особливість. Всі прагнуть у рай, але вмирати ніхто не хоче Усі хочуть, але... бажано... трохи пізніше. Я теж не виняток. — Ну що, готовий? — іноді питаю себе. — До чого? — До раю. — Готовий. — А якщо сьогодні? — Ти що, жартуєш? У мене ще картопля не викопана. І щоразу знаходиться якась надзвичайно поважна причина залишитися. Комусь треба доробити ремонт. Комусь — виростити дітей. Комусь — дочекатися пенсії. А комусь просто цікаво, чим закінчиться наступний сезон улюбленого серіалу. Виходить дивна річ. У рай хочеться всім. А квиток ніхто не поспішає отримувати. Ми взагалі дивовижні створіння. Часто бурчимо, що життя важке, люди нестерпні, погода кепська, новини страшні. А потім варто лише подумати про кінець... — Ні-ні, я ще трішечки поживу. І раптом життя вже не таке й погане. Я іноді уявляю, що стою перед небесною брамою. — Заходьте. — Дякую... А можна я ще хвилин на сорок назад? — Навіщо? — Я світло на кухні не вимкнув. Підозрюю, що більшість із нас знайшла б ще сотню причин повернутися. Бо справа, мабуть, не тільки в раї. Справа в тому, що ми страшенно звикаємо до життя. До запаху кави. До першого снігу. До друзів. До випадкових розмов. Навіть до власних турбот. Людина — дивна істота. Скаржиться на понеділок. Але дуже хоче дожити до вівторка. — Чого ти боїшся? — питаю себе. — Не знаю... — Смерті? — Ні. Мабуть, того, що більше не побачу всього цього безладу. І мені самому смішно від цієї відповіді. Адже ми щодня називаємо світ божевільним, але все одно не хочемо з нього йти. Може, саме це і є найкращим компліментом життю. Ми можемо сперечатися про те, що буде потім. Будувати теорії, читати книги, шукати докази. Але коли справа доходить до практики, усередині прокидається маленька, вперта людина й каже: — Рай, звісно, чудово... — Але давай спочатку ще одну весну. І ще одне літо. І ще одну осінь. А там уже... побачимо. Бо всі прагнуть у рай. Та ніхто не хоче пропустити сьогоднішній захід сонця.Як на мене, саме в цьому й полягає найкумедніший парадокс людини: вона мріє про вічність, але закохана в кожен новий день свого тимчасового життя.

🥊 Бокс у Броварах для ветеранів та дітей загиблих Захисників Клуб «Світ боксу» запрошує на групові заняття з боксу. 💙 Для ветеранів війни 📅 Вівторок та четвер ⏰ 19:00–20:00 Потрібно: • посвідчення УБД; • медична довідка про можливість займатися боксом. 💛 Для дітей загиблих Захисників віком від 10 років 📅 Понеділок, середа, п’ятниця ⏰ 08:30–09:30 або 18:30–19:30 Потрібно: • свідоцтво про народження або паспорт; • медична довідка про можливість займатися боксом; • посвідчення члена сім’ї загиблого; • довідка про страхування. 📍 Адреса: м. Бровари, вул. Героїв України, 30. Якщо маєте бажання займатися боксом — телефонуйте та залишайте заявку 🥊 📞 067 131 79 81 📲 Instagram клубу «Світ боксу»: Перейти на сторінку Instagram ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

ПОНЕДІЛОК День-чарівник із годинами темними зранку знов наступає, виставляє рахунки за темами. Знов розкладе доба миті далеко, знову нам пастку владнає, дух проклинає зневаження лекцій. День обгортає турботами грішними, сонно зітхає до світу, платить за спокій сльозами невтішними. Збудник лунає, мов вирок останній, блідне робоче повітря... Мріють про п'ятницю душі спонтанні. Мирослав Манюк 12.10.2026 #логаед

Бажаю прокидатися настільки бадьоро, щоб будильник сам просив у тебе автограф. І щоб понеділок завжди думав, що він п'ятниця!

У Броварах розпочинається набір до секції боксу ДЮСШ №1 Краматорської міської ради.Війна змусила багато родин із Краматорська та Донеччини залишити свої домівки й будувати повсякденне життя в інших містах. Для дітей у таких умовах особливо важливо мати можливість залишатися активними, спілкуватися з однолітками, відчувати підтримку та зберігати звичний ритм життя. Саме тому ми продовжуємо створювати можливості для занять спортом там, де сьогодні живуть наші діти.Запрошуємо дівчат і хлопців від 7 років. Тренування проходять в залі боксу WBO ім. ЗТУ Коварського Заняття проводить Микола Сієнко - тренер з великим досвідом. Діти навчатимуться основам боксу, розвиватимуть витривалість, координацію, швидкість, силу, дисципліну та впевненість у власних можливостях. Спорт допомагає не лише фізично зміцнюватися, а й вчить працювати над собою, поважати суперника, не здаватися після невдач і поступово рухатися до своєї мети. Заняття безкоштовні. Понеділок — п’ятниця 15:00 та 16:00 Запис за телефоном: 050 164 25 37 Для нас важливо, щоб навіть далеко від рідного міста діти мали можливість продовжувати займатися спортом, знаходити нових друзів і залишатися частиною нашої спортивної родини.