#поезія
Ось тобі, жінко, мова.
Стріляй із неї.
Захищай себе до останнього подиху, і нізащо
не дозволяй їм наблизитися. Використовуй
вбудовану систему радіоперехоплення
і прилад нічного бачення.
Все це є всередині. І не бреши, що не вмієш.
Пильно відстежуй
дислокацію ворога і найменші його просування.
Підпусти на віддаль пострілу — а тоді припадай до прицілу і вже
не зволікай.
Набоїв припасено вдосталь, їх не шкодуй,
якщо ж скінчаться — виробляй їх зі слів,
тільки тоненькі жіночі пальці здатні на цю моторику.
І нізащо, нізащо не дозволяй їм наблизитися
до старої межі, на якій розляглася
батькова слива.
Як перейдуть її — доведеться іти врукопаш. Отоді вже
прохромлюй багнетом, ріж від вуха до вуха,
розпанахуй, роз'юшуй та оббіловуй,
поки світло перед очима остаточно не змеркне.
Як отямишся — погладиш колючу потилицю
синові-новобранцю, чоловікові милиці подаси,
а тоді — все спочатку.
Хто сказав, що кидаємо напризволяще?
Ми озброїли, як могли.
Катерина Калитко
#поезія
Ось тобі, жінко, мова.
Стріляй із неї.
Захищай себе до останнього подиху, і нізащо
не дозволяй їм наблизитися. Використовуй
вбудовану систему радіоперехоплення
і прилад нічного бачення.
Все це є всередині. І не бреши, що не вмієш.
Пильно відстежуй
дислокацію ворога і найменші його просування.
Підпусти на віддаль пострілу — а тоді припадай до прицілу і вже
не зволікай.
Набоїв припасено вдосталь, їх не шкодуй,
якщо ж скінчаться — виробляй їх зі слів,
тільки тоненькі жіночі пальці здатні на цю моторику.
І нізащо, нізащо не дозволяй їм наблизитися
до старої межі, на якій розляглася
батькова слива.
Як перейдуть її — доведеться іти врукопаш. Отоді вже
прохромлюй багнетом, ріж від вуха до вуха,
розпанахуй, роз'юшуй та оббіловуй,
поки світло перед очима остаточно не змеркне.
Як отямишся — погладиш колючу потилицю
синові-новобранцю, чоловікові милиці подаси,
а тоді — все спочатку.
Хто сказав, що кидаємо напризволяще?
Ми озброїли, як могли.
Катерина Калитко